Рішення № 80103484, 26.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 826/10003/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Відповідач) та просить суд:

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у переведенні позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перевести позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплачувати позивачу пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2 групи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 80% заробітку, обчисленого згідно із статтею 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки починаючи з 10 квітня 2018 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, про те, що 10 квітня 2018 року він звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, з проханням перевести його з пенсії за віком на пенсію по інвалідності, як інваліда війни 2-ї групи та подав необхідні документи. Однак листом відповідача від 13 квітня 2018 року йому повідомлено про відмову у переведенні на інший вид пенсії, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які підтверджували б настання інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також відсутня довідка військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби.

Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його протиправним та просить зобов'язати відповідача призначити і виплатити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» починаючи з 10 квітня 2018 року.

Ухвалою суду від 05 липня 2018 року відкрито провадження у справі

№ 826/10003/18, з розглядом справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) з роз'ясненням учасника справи, що з урахуванням особливостей статті 263 КАС України, у даній справі заявами по суті справи є позов та відзив.

Водночас запропоновано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали надати відзив на позовну заяву чи заяви про визнання позову та роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Представником відповідача засобами поштового зв'язку направлено відзив на позовну заяву, який зареєстровано канцелярією суду 12 жовтня 2018 року та який обґрунтовано тим, що за матеріалами пенсійної справи вбачається, що згідно довідки МСЕК АВ № 0081980 - захворювання пов'язане з виконанням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно копії експертного висновку № 1170 - захворювання пов'язане з виконанням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Окрім того, відсутній витяг з військово-лікарської комісії про те. що інвалідність пов'язана з проходженням військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби та відсутня довідка МСЕК про визнання особи інвалідом унаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а тому законні підстави з переведення з пенсії по інвалідності на пенсію як інваліду війни відсутні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, молодший сержант у відставці, згідно з довідкою Голосіївського районного у місті Києві військового комісаріату від 22 березня 2018 року та військового квитка НОМЕР_2 у період

з 01 серпня 1988 року по 26 січня 1989 року перебував на спеціальних зборах при

в/ч 15731 та приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (19, 22).

Також, з наявної в матеріалах справи довідки Голосіївського (Московського) районного військового комісаріату від 31 жовтня 2000 року № 1/1371 вбачається, що призов на навчальні збори наказом по райвійськкомату не здійснюється (а.с. - 21).

З 23 грудня 1992 року позивач перебуває на обліку у Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України міста Києва, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві та відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» отримує пенсію за віком.

Спеціалізованою радіологічною МСЕК на підставі акта огляду від 14 квітня

2014 року № 403-б позивачу встановлено 2 групу інвалідності довічно, з причин захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. - 18).

Зазначене також підтверджується витягом з протоколу № 899 від 02 квітня

2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України зі встановлення причинного зв'язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (а.с. - 23).

10 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою та необхідними документами про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Проте, листом від 13 квітня 2018 року позивачу повідомлено про відсутність законних підстав у переведенні на вказаний вид пенсії, оскільки з матеріалів пенсійної справи вбачається, що встановлення інвалідності та захворювання у позивача, пов'язані з виконанням військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а не внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також відсутня довідка військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, з метою захисту своїх прав позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно зі статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Отже, відповідач у справі - орган владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладені владні управлінські функції у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

За нормами частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII.

Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», наведено визначення осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме: учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.

У період перебування позивача на військових зборах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС діяв Закон СРСР № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок», відповідно до якого військова служба складалася з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР.

Громадяни, які перебували на дійсній військовій службі, іменувалися військовослужбовцями, а ті, що перебували у запасі - військовозобов'язаними.

Правове регулювання цих відносин між державою і громадянами України здійснюється згідно з Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до частини дев'ятої статті 1 цього Закону щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами частини першої статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Отже, громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.

Що стосується наявності правових підстав у позивача на переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суд зазначає таке.

Статтею 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що умовами призначення пенсії по інвалідності особам за цим Законом є інвалідність, що настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Розмір пенсії визначається у відповідності до статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи - 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).

Статтею 20 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом це, зокрема, особи з інвалідністю внаслідок війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Так, пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни віднесено також осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаних під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Тобто, право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» мають військовозобов'язані, яким встановлено групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а не виключно внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, як помилково вважає відповідач.

Суд зазначає також, що законодавець не пов'язує право на отримання пенсії, визначеної Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», військовозобов'язаними, яким встановлено групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою. А тому зауваження відповідача щодо відсутності в матеріалах пенсійної справи позивача довідки військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби - безпідставне.

З матеріалів справи вбачається, як уже зазначалось судом, що спеціалізованою радіологічною МСЕК на підставі акта огляду від 14 квітня 2014 року № 403-б позивачу встановлено 2 групу інвалідності довічно, з причин захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. - 18).

Вказані обставини підтверджуються витягом з протоколу № 899 від 02 квітня 2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України зі встановлення причинного зв'язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (а.с. - 23).

Враховуючи встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що відмова відповідача у переведенні позивача з пенсії за віком, яку він отримує відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не відповідає нормам законодавства, а тому є протиправною.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, що є підставою для їх задоволення.

Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, як інвалід ІІ групи та віднесений до 2 категорії осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відсутні підстав для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 162, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) перевести ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на пенсію по інвалідності, як інваліда 2-ї групи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) пенсію по інвалідності, як інваліду ІІ групи, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 80% заробітку із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки починаючи з 10 квітня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда