Рішення № 80103478, 26.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 826/8692/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, яке є правонаступником Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Відповідач) та просить суд:

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок пенсії та виплатити пенсію з урахуванням довідки про заробітну плату від

04 липня 1991 року № 49.

У випадку, якщо суд вважатиме строк на звернення пропущеним - поновити строк для звернення до адміністративного суду.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у 2017 році з метою перерахунку пенсії у бік збільшення, він звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та просив врахувати довідку про заробітну плату від 04 липня 1991 року № 49 за період роботи з 01 січня 1989 року по 01 березня

1991 року у кооперативі «Ремонтник».

Листом від 31 жовтня 2017 року № 9150/13 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило про відмову у перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату від 04 липня 1991 року № 49, оскільки вона не відповідає вимогам, передбаченими Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженими постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Дану відмову позивач вважає протиправною, так як порушується його право на збільшення розміру пенсії та просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 04 липня 1991 року № 49.

Позивач також зазначає, що кооперативу «Ремонтник» на даний час не існує. Підтвердити факт роботи його у кооперативі «Ремонтник» може громадянин ОСОБА_2 (АДРЕСА_1), якого просить суд допитати в якості свідка.

Ухвалою суду від 11 червня 2018 року позовну заяву залишено без руху та надано 10-денний строк з моменту отримання ухвали на усунення недоліків.

04 липня 2018 року позивачем подано заяву про усунення недоліків з доданими документами.

Разом з тим, ухвалою суду від 30 липня 2018 року позовну заяву повторно залишено без руху та надано 10 денний строк з дня отримання копії ухвали на усунення недоліків позовної заяви.

Зважаючи на усунення позивачем 28 вересня 2018 року недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 12 листопада 2018 року відкрито провадження у справі

№ 826/8692/18, з одноособовим розглядом справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з роз'ясненням учасникам справи, що з урахуванням особливостей, визначених статтею 263 КАС України, у даній справі заявами по суті справи є позов та відзив.

Водночас запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали надати відзив на позовну заяву чи заяви про визнання позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вимоги ухвали суду виконано не було, відзиву чи заперечень та будь-яких доказів на їх підтвердження до суду не надано.

Клопотання позивача про допит свідка не підлягає задоволенню, оскільки частиною третьою статті 263 КАС України передбачено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

При цьому, вказаною нормою не регулюється питання допиту свідка з метою доведення будь-яких обставин.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві.

У 2017 році відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві йому було перераховано пенсійну виплату, сума якої становить 1 591 гривню 20 копійок.

Для перерахунку пенсії позивач у жовтні 2017 році надав відповідачу довідку про заробітну плату від 04 липня 1991 року № 49 за період роботи з 01 січня 1989 року по

01 березня 1991 року у кооперативі «Ремонтник».

Однак, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 31 жовтня 2017 року № 9150/13 повідомило, що перерахунок пенсійної виплати здійснювався на підставі довідок про заробітну плату за періоди з 02 серпня

1974 року по 31 жовтня 1979 року та з 01 липня 2000 року по 19 березня 2007 року, натомість надану довідку про заробітну плату від 04 липня 1991 року № 49 для перерахунку пенсії врахувати не можливо, оскільки вона не відповідає вимогам, передбаченим Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженими постановою Пенсійного фонду України

від 25 листопада 2005 року № 22-1 зі змінами від 30 липня 2015 року № 13-2.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, з метою захисту своїх прав позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон).

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня

2000 року незалежно від перерв.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок).

Пунктом 2.7 Порядку встановлено, що до заяви про перерахунок пенсії у зв'язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв'язку зі зміною кількості членів сім'ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.

Зокрема, для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Форма і зміст довідки визначені в додатку 1 до Порядку.

Пунктом 2.10 Порядку передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Так, довідка про розмір нарахованої заробітної плати, яка подається особою для перерахунку пенсії, повинна бути підтверджена необхідними первинними документам, а у випадку відсутності доказів достовірності такої довідки, органи пенсійного фонду мають право не брати її до уваги та не враховувати відомості, зазначені у ній.

Отже, обов'язковою умовою для призначення (перерахунку) пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем з метою перерахунку пенсії у жовтні 2017 році надано відповідачу довідку про заробітну плату від 04 липня 1991 року № 49 за період роботи з 01 січня 1989 року по 01 березня 1991 року у кооперативі «Ремонтник» (а.с. - 14), форма і зміст якої не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому не може бути підставою для вчинення дій відповідачем та здійснення перерахунку, про який висловлює прохання скаржник.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у неврахуванні наданої позивачем довідки є цілком правомірною та відповідає вимогам чинного законодавства.

Із системного аналізу викладеного, враховуючи те, що відповідач дія на підставі, в межах повноважень та у спосіб що визначені Конституцією та Законами України, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету позову та встановлених судом обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 76, 77, 78, 139, 143, 162, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про зобов'язання вчинити дії.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда