Ухвала суду № 80103231, 15.02.2019, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/355/19

Провадження № 2-о/444/36/2019

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

15 лютого 2019 року суддя Жовківського районного суду Львівської області Зеліско Р. Й., розглянувши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1), заінтересовані особи: Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України (юридична адреса: м. Львів, вул. Липинського, 44), Державна служба України у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції (юридична адреса: м. Київ, провулок Музейний, 12) про встановлення факту участі та залучення до проведення антитерористичної операції,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту участі та залучення до проведення антитерористичної операції в період з 02.05.2014 року до 15.05.2014 року, пов'язаної із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Луганській області.

ОСОБА_1 заяву мотивує тим, що його було відряджено у Луганську область терміном на 15 діб без урахування часу на проїзд, де він здійснював оборону адміністративної будівлі поліції, а тому вважає, що має право отримати статус учасника бойових дій.

Стверджує, що від імені зведеного загону, відрядженого від Управління державної охорони щодо надання статусу учасника бойових дій, звертався до органів державної влади та державних служб з питань проведення АТО Бугай В. В., однак отримував відмови.

Оскільки зацікавлені особи відмовляли працівникам поліції охорони, в тому числі і йому, у наданні статусу учасника бойових дій, просить встановити факт участі та залучення його до проведення антитерористичної операції.

Вивчивши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту участі та залучення до проведення антитерористичної операції, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами 1, 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з рекомендаціями, наданими у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатись судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Зі змісту п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вбачається, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просить встановити факт його участі та залучення до проведення антитерористичної операції, оскільки він захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в період з 02.05.2014 року до 15.05.2014 року у м. Луганськ. Встановлення даного факту заявник пов'язує з виникненням права на отримання статусу учасника бойових дій, в чому, які він вважає, йому було відмовлено Управлінням поліції охорони у Львівській області Національної поліції України, Головним управлінням МВС України у Львівській області.

Відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.

Пунктом 2-1 даного Порядку передбачено, що статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення.

Пунктом 4 Порядку визначений чіткий перелік документів, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій і підтверджують безпосереднє залучення особи до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення.

На підставі визначених Порядком документів рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (далі - комісія); міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання (п. 5 Порядку).

Згідно пункту 6 Порядку для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.

Комісії вивчають документи, у разі потреби заслуховують пояснення осіб, стосовно яких вони подані, свідків та у місячний строк з дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав повертають їх до військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій з метою подальшого доопрацювання.

Пунктом 8 Порядку також передбачено, що у разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, особи, зазначені в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії.

Згідно п.п.5 п. 8 Порядку рішення комісії або міжвідомчої комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

З викладених вище положень закону вбачається, що встановлення окремо факту участі в антитерористичній операції не має юридичного значення, але встановлення таких обставин є складовою процесу надання особі статусу учасника бойових дій, для проведення якого визначений позасудовий порядок, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи, рішення яких підлягає оскарженню в судовому порядку.

За таких обставин аргументи заявника щодо наявності підстав для розгляду заяви по суті ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень матеріального та процесуального закону.

Згідно Положення про комісію Національної поліції з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого наказом МВС України від 23 травня 2016 р. № 405, комісія Національної поліції з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій приймає рішення про надання особам, зазначеним в пункті 1 розділу І цього Положення, статусу учасника бойових дій на підставі вивчення документів та, у разі потреби - заслуховування осіб.

Пунктами 7, 8 цього Положення передбачено, що рішення Комісії може бути оскаржено в судовому порядку. У разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в антитерористичній операції чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, учасником війни, і прийняття судом відповідного позитивного рішення таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право особи на визнання її учасником бойових дій, учасником війни. Рішення суду підлягає зберіганню в Національній поліції України відповідно до законодавства.

Однак, з наведеного можна зробити висновок, що насамперед, передбачено звернення особи, яка претендує на надання статусу учасника бойових дій, до комісії, а в разі відмови у наданні такого статусу - особа має право звертатися до суду для оскарження рішення комісії, в тому числі, стосовно встановлення факту участі в антитерористичній операції чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, учасником війни.

Оскільки законодавством визначено позасудовий порядок, який дає змогу особі встановити статус учасника бойових дій, то ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що підставою для звернення до суду з заявою про встановлення факту стали відмови органів державної влади та державних служб з питань проведення АТО у наданні статусу учасника бойових дій.

Наведене підтверджує, що вказаний спір є спором публічно-правовим.

Як передбачено законодавцем у ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до роз'яснень наданих судам у п.3 Постанови пленуму ВАСУ від 20.05.2013 року № 8, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.5 ст.5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені вимоги закону, приходжу до висновку, що заява ОСОБА_1, заінтересовані особи: Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України, Державна служба України у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції про встановлення факту участі та залучення до проведення антитерористичної операції не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 5 ст. 186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Так як виник публічно-правовий спір, ОСОБА_1 вправі звернутися в порядку адміністративного судочинства до суду (Львівського окружного адміністративного суду) для оскарження рішень про відмову у наданні статусу учасника бойових дій.

На підставі вищевикладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, ч. 2- 5 ст. 186, 259, 260, 261, 293, 315, 353, 354 ЦПК України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», суддя,-

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1), заінтересовані особи: Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України (юридична адреса: м. Львів, вул. Липинського, 44), Державна служба України у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції (юридична адреса: м. Київ, провулок Музейний, 12) про встановлення факту участі та залучення до проведення антитерористичної операції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Роз'яснити ОСОБА_1 про право звернення в суд із позовом в порядку адміністративного судочинства щодо оскарження рішень органів державної влади про відмову у наданні статусу учасника бойових дій.

Копію ухвали направити заявнику- для відома.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення, проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подається до Львівського апеляційного суду через Жовківський районний суд Львівської області.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили з дня прийняття рішення апеляційною інстанцією.

Суддя Зеліско Р. Й.