Рішення № 80103225, 26.02.2019, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3059/18

Провадження № 2/463/332/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_3 про стягнення коштів в порядку регресу, -

встановив:

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 50 840 гривень сплачених коштів в порядку регресу та судового збору в розмірі 1 762 гривень.

Позов мотивує тим, що 17 лютого 2015 року в м. Львові на вул. Пластовій, 7 з вини відповідача, який керував автомобілем НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 Вартість матеріальних збитків у відповідності до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 138 від 7 червня 2015 становить 50 400,53 гривень. Відповідач завданої шкоди не відшкодував та на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди не мав чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позивач на підставі п.п. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснив регламентну виплату в розмірі 50 840 гривень, з яких 50 000 гривень – страхове відшкодування 840 гривень – оплата за послуги аварійного комісара. В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього. Як на підставу задоволення позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 1166, 1188, ч. 1 ст. 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою суду від 2 липня 2018 було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовче судове засідання.

22 жовтня 2018 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

30 листопада 2018 року представник відповідача адвокат ОСОБА_2, яка діяла на підставі ордера серії ЛВ № 093361 від 12 листопада 2018 року подала відзив на позов, який судом було прийнято, оскільки як вбачається з матеріалів справи судові повістки, які скеровувались відповідачу повертались до суду тричі з зазначенням інших причин, що не дали змогу виконати обов’язки щодо пересилання поштового відправлення. 14 листопада 2018 року представник відповідача ознайомилася з матеріалами справи, про що свідчить відповідна заява та розписка (а.с. 49) та в межах визначених ухвалою суду від 2 липня 2018 року подала відзив на позов.

У відзиві представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як спірні правовідносини є деліктними, дорожньо-транспортна пригода трапилась 17 лютого 2015 року, а позов було пред’явлено 31 травня 2018 року, поза межами строку позовної давності. Не можливо чітко встановити дати звернення ОСОБА_5 до позивача з заявою про відшкодування шкоди. Крім того, позивач обмежив відповідача в можливості врегулювати спір в позасудовому порядку, оскільки вказав неправильну адресу його проживання, а саме м. Львів, вул. Козацька, 17, замість м. Львів-Винники, вул. Козацька, 17. Вважає, що висновок експерта є неналежним і допустимим доказом розміру спричиненої шкоди, а витрати аварійного комісара неповинні входити до суми, які виплачені позивачем.

Представник позивача ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності від 28 грудня 2017 року, тричі в судові засідання не з’явився, в позові заявив клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача та просив позов задовольнити.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечила, пояснення надала аналогічні викладеним у відзиві, просила в задоволені позову відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника позивача, відносно чого представник відповідача не заперечила.

Заслухавши пояснення сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 17 травня 2015 року близько 16 години 50 хвилин у м. Львові на вул. Пластова, 7, керуючи транспортним засобом марки «Subaru Outback» номерний знак НОМЕР_3, при зміні напрямку руху (поворот ліворуч) не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, створив аварійну ситуацію автомобілю НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4, що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись своїми діями примусив водія ОСОБА_4 застосувати екстерне гальмування, різко змінити напрямок руху для забезпечення особистої безпеки, внаслідок чого останній втратив контроль над автомобілем, здійснив наїзд на перешкоду (бетонну огорожу), що завдало технічних пошкоджень автомобілю НОМЕР_2, після чого водій ОСОБА_3 залишив місце події, чим порушив п.п. 2.10, 10.1 Правил дорожнього руху України, що стверджується постановою Личаківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2015 року (а.с. 4).

На час розгляду справи вищеназвана постанова суду не скасована, а тому є чинною.

Частина 2 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

12 червня 2015 року ОСОБА_7 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з заявою про здійснення відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 17 лютого 2015 року в м. Львові на вул. Пластова, 7, за участю транспортних засобів «Geely Emgrand EC7» номерний знак НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_4 та «Subaru Outback» номерний знак НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 (а.с. 6).

З копії полісу № АІ/2691681 від 29 транвя 2014 року вбачається, що цивільно-правова відповідальність забезпеченого транспортного засобу «Geely Emgrand EC7» номерний знак НОМЕР_4 була застрахована (а.с. 7).

Відповідно до висновку № 138 від 7 червня 2015 року вартість відновлюваного ремонту, з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу, автомобіля НОМЕР_5 становить 50 400,53 гривень (а.с. 8-12).

З платіжного доручення № 4381рв від 27 серпня 2015 року вбачається, що позивачем ОСОБА_5 сплачено 50 000 гривень (а.с. 13).

Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У відповідності до вимог ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з п.п. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Пункт 22.1 ст. 22 вказаного Закону регламентує, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 вказаного Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Таким чином, судом встановлено, що позивач сплатив регламентну виплату потерпілому від дорожньо-транспортної пригоди, винним у вчинені якої був відповідач у справі, а тому до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача в межах сум регламентної виплати.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене вище з відповідача слід стягнути в користь позивача 50 000 гривень.

Щодо стягнення 840 гривень витрат на оплату за послуги аварійного комісара то дана вимога до задоволення не підлягає, оскільки в порушення вимог ст. 81 ЦПК України стороною позивача не представлено доказів понесення таких.

Судом не беруться до уваги заперечення сторони відповідача щодо відмови в задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності з наступних підстав.

Згідно зі ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до п.п. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 цього вказаного Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням (ст. 599 ЦК України).

Первісне (основне) деліктне зобов’язання та зобов’язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

ОСОБА_8 України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

За змістом цього Закону страхове відшкодування, яке за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й відшкодуванням шкоди третій особі (потерпілому) в деліктному зобов'язанні, оскільки страховик у договірних правовідносинах обов'язкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобов'язанні.

Отже, з урахуванням зазначеного та з огляду на положення ч. 6 ст. 261 ЦК України моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика в правовідносинах буде день виконання основного зобов’язання і фактично день припинення цього зобов'язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов'язанні).

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 5 квітня 2017 року, справа № 6-2806цс16.

Під час розгляду справи встановлено, що відповідач не мав чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, його вина встановлена постановою Личаківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2015 року.

Згідно з ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресним зобов’язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.

Судом встановлено, що основне зобов’язання позивач виконав 27 серпня 2015 року, що підтверджено копією платіжного доручення, а з позовом до суду звернувся 31 травня 2018 року, тобто у межах трирічного строку, встановленого ч. 6 ст. 261 ЦК України.

Суд також не бере до уваги доводи сторони відповідача щодо не долучення до матеріалів справи стороною позивача документів, які дають підстави відобразити фактичні обставини справи, оскільки позивачем до позову долучено копію постанови Личаківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2015 року, яка у відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України є обов’язковою для суду стосовно дій особи з приводу якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Також позивачем долучено висновок № 138 від 7 червня 2015 року про вартість відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу, який стороною відповідача належними та допустимими доказами не спростовано, зокрема не представлено висновку експерта на спростування такого, а також не заявлялось клопотання про призначення експертизи. В підтвердження сплати страхового відшкодування представлено копію платіжного доручення. З поданої заяви про відшкодування шкоди вбачається, що така датована 12 червня 2015 року. Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що допущено помилку зі сторони позивача щодо скерування вимоги про сплату коштів в добровільному порядку відповідачем на неправильну адресу, однак дана обставина не може вплинути на характер спірних правовідносин чи на прийняття рішення у справі, оскільки представник відповідача ознайомилась з матеріалами справи 14 листопада 2018 року, що не позбавляло можливості сторону відповідача за бажанням врегулювати спір в позасудовому порядку до моменту ухвалення рішення у справі.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до переконання про задоволення позову частково.

Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягнення понесені позивачем судові витрати в розмірі 1 762 гривень судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 265, 273, 274 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_3 про стягнення коштів в порядку регресу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 50 000 (п’ятдесят тисяч) гривень, а також судові витрати в розмірі 1 762 (однієї тисячі сімсот шістдесяти двох) гривень.

В стягненні з ОСОБА_3 в користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 840 (вісімсот сорока) гривень – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім’я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Моторне (транспортне) страхове бюро України, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Русанівський бульвар, 8, ідентифікаційний номер 21641131.

Відповідач: ОСОБА_3, місце проживання: 79014, м. Львів-Винники, вул. Козацька, 17, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6.

Суддя: Стрепко Н.Л.