Рішення № 80103090, 19.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2019 року Чернігів Справа № 620/102/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.

за участі секретаря Демусенко А.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1В.) звернулася до суду з позовом до Управління Держпраці в Чернігівській області (далі – Управління, Держпраці), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 20.12.2018 №25-25-010/0811/337 на позивача у розмірі 223 380,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що що громадянка ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є працівниками і не перебувають у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_6, оскільки з ними укладені цивільно-правові договори, за якими ФОП ОСОБА_6 є Замовником, а вищезазначені особи - Виконавцями, а не працівниками. Під час проведення інспекційного відвідування, інспектору праці ОСОБА_7 надавалися завірені копії цивільно-правових договорів укладених ФОП ОСОБА_1 з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, однак, не дивлячись на це, інспектор праці на свою власну суб’єктивну думку, зазначив в акті від 26.11.2018 № 25-25-010/0811, що дані цивільно-правові договори містять ознаки трудових відносин. Також, позивач вказує, що інспекторам праці забороняється: розглядати та перевіряти питання, яке є предметом розгляду в суді. Окрім того, відповідно до чинного законодавства України, визнання цивільно- правових відносин трудовими можна лише в судовому порядку, оскільки у разі виникнення спору щодо правомірності укладеного договору (трудового, цивільного) зазначене питання має вирішуватися в судовому порядку за позовом особи, чиї права порушені.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надав протягом встановленого судом строку відзив на позов, в якому зокрема зазначив, що згідно наданих цивільно-правових договорів, які укладено позивачем з ОСОБА_4 строком з 01.01.2018 по 30.06.2018 та з 01.07.2018 по 31.12.2018 предметом є надання бухгалтерських послуг, ведення первинної документації Замовника, своєчасне подання звітів до контролюючих органів стосовно діяльності Замовника. При цьому, цивільно-правовий договір щодо надання бухгалтерських послуг укладено з особою, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, самозайнятою особою, яка провадить діяльність у сфері бухгалтерського обліку та/або аудиторської діяльності. Таким чином, ОСОБА_4 надавала послуги систематично, регулярно. Договори укладені на строк з 01.01.2018 по 30.06.2018 та з 01.07.2018 по 31.12.2018, але акти про прийняття виконання робіт складалися щомісячно, вартість робіт становить 250,00 грн. Оплата за надані послуги проводилася кожного місяця у фіксованій сумі. Щодо цивільно-правових договорів, які укладено з 02.01.2018 по 30.06.2018 та з 01.07.2018 по 31.12.2018, ОСОБА_8 брав на себе зобов’язання менеджера та виконував роботи щодо закупівлі та реалізації товарів, наданих Замовником. В даному випадку Циганок.B. надавав послуги систематично, регулярно. Договори укладені з 02.01.2018 по 30.06.2018 та з 01.07.2018 по 31.12.2018, але акти про прийняття виконання робіт складалися щомісячно, вартість робіт становить 1000,00 грн. Оплата за надані послуги проводилася кожного місяця у фіксованій сумі.

Таким чином, на думку відповідача, предметом наданих договорів був сам процес роботи, а не кінцевий результат. Особи виконували роботи, притаманні саме для робіт за посадою бухгалтера та менеджера, а тому відбувся фактичний допуск працівників ОСОБА_8 та ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору (ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України), в результаті чого, винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.12.2018 №25-20-010/0811/337 на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 223 380,00 грн.

Позивачем також надано відповідь на відзив, в якій він зазначає, що наведені інспектором в акті від 26.11.2018 №25-25-010/0811 твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і Циганок.B. згідно цивільно-правових договорів не є відносинами цивільно-правового характеру. А дії щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність ознак порушення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі наказу Управління від 13.11.2018 №338 та направлення на проведення контрольного заходу від 13.11.2018 №1256 головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_7 доручено провести інспекційне відвідування позивача на предмет додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин у період з 15.11.2018 по 16.11.2018.

У письмових поясненнях, наданих у ході інспекційного відвідування 15.11.2018 ФОП ОСОБА_6 JI.B. зазначила, що вона є фізичною особою-підприємцем і у неї працюють продавцями ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на умовах трудових договорів, а також менеджер Циганок.B. та бухгалтер ОСОБА_4 за цивільно-правовими договорами. Також зазначила, що виплата заробітної плати проводиться кожного першого числа. Оплата проводиться згідно умов договорів цивільно-правового характеру.

Інспектором праці, складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 16.11.2018 №25-5-010/0165 у зв’язку із ненаданням відомостей з питань, що є предметом інспекційного відвідування, їх завірених об’єктом відвідування копій або витягів, та вимогу про надання документів від 16.11.2018, якою до 26.11.2018 зупинено інспекційне відвідування для надання необхідних документів.

На виконання вимоги, позивачем були надані документи, зокрема, документи про прийом на роботу працівників за 2018 рік, повідомлення до Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу за 2018 рік, розрахунково-платіжні відомості за жовтень 2018 року, табель обліку використання робочого часу за жовтень 2018 року.

Також, позивачем надано договори, які укладено позивачем з ОСОБА_4 строком з 01.01.2018 по 30.06.2018 та з 01.07.2018 по 31.12.2018, предметом яких є надання бухгалтерських послуг, ведення первинної документації замовника, своєчасне подання звітів до контролюючих органів стосовно діяльності замовника та договори, які укладено з 02.01.2018 по 30.06.2018 та з 01.07.2018 по 31.12.2018, згідно яких, ОСОБА_8 бере на себе зобов’язання менеджера та виконує роботи (надає послуги) закупівлі та реалізації товарів, наданих замовником.

Враховуючи вказані договори, відповідач дійшов висновку, що зазначені вище особи надавали послуги систематично та регулярно. Предметом наданих договорів був сам процес роботи, а не кінцевий результат, оскільки особи виконували роботи, притаманні саме для робіт за цими посадами.

Оскільки, умовами наданих договорів не було встановлено обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання, вони не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовникові, за що отримають винагороду, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик, відповідач в Акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 26.11.2018 №25-25-010/0811, дійшов висновку про допущення до роботи вказаних працівників без укладення трудового договору, що є порушенням ч.3 ст.24 КЗпП України.

В подальшому, 06.12.2018 першим заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області ОСОБА_11 було прийнято рішення № 307 щодо розгляду справи про накладення штрафу. При цьому, необхідно зазначити, що повідомлення Управління Держпраці у Чернігівській області від 11.12.2018 за вих. №10-04/7147 про призначення розгляду справи за фактом порушення позивачем трудового законодавства на 11 год. 00 хв. 20.12.2018 направлено рекомендованим листом 12.12.2018 1400041898579 та вручено позивачу 13.12.2018.

На розгляд справи ФОП ОСОБА_1 з'явилася та з висновками акту не погодилась, втім, на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України за фактичний допуск працівників ОСОБА_8 та ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору (ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України) відповідачем винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.12.2018 №25-20-010/0811/337, яка є предметом даного спору.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на наступне.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Частиною 5 ст.2 вищевказаного Закону зазначені у частині четвертій цієї статті органи (в тому числі і Управління), що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов’язані забезпечити дотримання вимог ст.1, ст.3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої ст.4, частин першої - четвертої ст.5, частини третьої ст.6, частин першої - четвертої та шостої ст.7, ст.ст.9, 10, 19, 20, 21, ч.3 ст.22 цього Закону.

Згідно ч.3 ст.6 вищевказаного Закону суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Як встановлено ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі ст.16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), відповідно до якого інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження). Зазначений Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Згідно пп.3 п.5 Порядку від 26.04.2017 №295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Судом встановлено, що за результатами інспекційного відвідування позивача було виявлено порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, про що складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 26.11.2018 №25-25-010/0811.

Відповідно до п.19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю — припис про їх усунення. Також п.20 та п.21 Порядку встановлено, що акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акту залишається в об'єкта відвідування.

Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в Акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання Акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Судом встановлено, що Управління Держпраці у Чернігівській області зауважень позивача до Акту інспекційного відвідування не отримувало. Належних та допустимих доказів на спростування вказаної обставини позивачем не надано.

Так, відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509) із змінами та доповненнями, справа про накладення штрафу розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (п.4). Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу приймається уповноваженою особою не пізніше ніж через 10 днів з дати складання акту про виявлені порушення (п.3).

Таким чином, зазначена постанова встановлює конкретні строки розгляду справи про накладення штрафу на суб’єкта господарювання за порушення законодавства, які не можуть бути подовжені.

Пунктом 6 вищевказаного Порядку №509 передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам.

Згідно з п.8 Порядку №509 уповноважена посадова особа, що розглядає справу, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки.

З аналізу вищевикладених положень Порядку №509 слідує, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту складає постанову про накладення штрафу. Зазначена постанова складається у двох примірниках, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, а другий надсилається протягом трьох днів суб’єктові господарювання, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Наведені обставини свідчать, що під час проведення інспекційного відвідування позивача, складання та направлення Акту, а також винесення постанови про накладання штрафу Управлінням Держпраці у Чернігівській області не було допущено порушення вимог діючого законодавства.

Як вбачається з Акту інспекційного відвідування та встановлено судом, підставою для притягнення позивача до відповідальності, зокрема, стало порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Перевіряючи нормативно-правове обгрунтовання підстав для накладення на позивача штрафу у розмірі 223 380,00 грн, судом встановлено, що підставою для накладення на позивача штрафу став, на думку відповідача, фактичний допуск працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_8 до роботи без оформлення трудового договору.

Суть порушення, на думку відповідача, полягає в тому, що умовами наданих договорів не було встановлено обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання, вони не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовникові, за що отримають винагороду, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик. Тобто, предметом наданих договорів був сам процес роботи, а не кінцевий результат, оскільки особи виконували роботи, притаманні саме для робіт за відповідними посадами, на які були прийняті.

Так, згідно ч.1 ст.1 КЗпП України, даний кодифікований акт регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

В свою чергу, ч.1 ст.9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, зокрема, що положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

При цьому, Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, не передбачено здійснення вказаним органом та/або його територіальними органами контролю та/або нагляду за додержанням цивільного законодавства України юридичними та/або фізичними особами. Так само вказаний орган не має жодних повноважень щодо кваліфікації (трактування) тих чи інших цивільних або будь-яких інших правовідносин у якості трудових, а також щодо здійснення контролю та/або нагляду за правильністю ведення бухгалтерського обліку та звітності.

В свою чергу, ч.2 ст.2 КЗпП України визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Частиною 1 ст.21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. У відповідності до ч.1 та 2 ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

При цьому, абзацом першим п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" передбачено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Так, нормами ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та особами ОСОБА_4, ОСОБА_8 було укладено відповідні договори.

З наданих Договорів вбачається, що їх предметом є виконання виконавцем певних робіт, зокрема ведення первинної документації замовника, своєчасне подання звітів до контролюючих органів стосовно діяльності замовника, закупівля та реалізація товарів, наданих замовником, а замовник, в свою чергу, бере на себе зобов'язання прийняти виконану роботу за актом і оплатити роботу відповідно до встановленої договором ціни послуг. Факт надання послуг та виконання робіт за вказаними договорами підтверджується актами прийняття робіт до кожного договору, копії яких додаються до матеріалів позовної заяви.

Крім наведеного, відповідачем не спростовується те, що відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_8 не видавались жодні накази, розпорядження про прийняття їх на роботу, допуск до роботи, вищезазначені працівники не ознайомлювались з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не вівся облік їх робочого часу, що свідчить про цивільно-правовий характер даних договорів, що підтверджується, зокрема, податковою та іншою звітністю, яка також додається до матеріалів цієї позовної заяви.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 627 ЦК України передбачає положення про свободу договору. Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.628 ЦК України Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Частиною 1 ст.839 ЦК України встановлено, що підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Стаття 841 ЦК України передбачає, що підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна. Згідно ч.1 ст.843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Частиною 1 ст.850 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Стаття 857 ЦК України передбачає, що робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру. При цьому, ч.1 ст.854 ЦК України вказує, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Отже, дострокове (тобто, до здачі роботи) виконання замовником обов'язку щодо оплати роботи, у тому числі, частинами, за умови відсутності заперечень кредитора щодо виконання такого обов'язку частинами, не заборонено чинним цивільним законодавством України. В той же час, наведене дає підстави для висновку, що у разі не визначення в договорі підряду ціни за виконану роботу, замовник повинен сплатити ціну після її виконання.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, за наслідками яких замовник зобов’язується оплатити підрядникові виконану ним роботу, тобто предметом є кінцевий результат, а не процес праці; метою договору підряду є отримання певного матеріального результату. Статтею 204 ЦК України, закріплено презумпцію правомірності правочину. яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договори підряду та цивільно-правові договори, укладені позивачем, не були визнані недійсними чи неукладеними у порядку встановленому законом.

За таких обставин за своїм змістом договори підряду (укладені з фізичними особами та зазначені в Акті) є цивільно-правовими договорами, а висновки інспектора Управління Держпраці у Чернігівській області, викладені в Акті про порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, на думку суду, є безпідставними.

Відповідно, викладений у Акті висновок відповідача про нібито вчинений позивачем фактичний допуск громадян до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не відповідає дійсним обставинам справи та не є обґрунтованим з точки зору відповідності чинному законодавству України, яке регламентує відповідні суспільні відносини.

Чинне законодавство України не містить жодного обов’язкового припису щодо того, у яких саме випадках сторони певного зобов’язання зобов’язані укладати саме трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Отже, потенційні сторони такого зобов’язання цілком вільні у своєму виборі форми втілення власних правових відносин, а тому вони на свій розсуд вправі визначати вид майбутнього договору, що може укладатися між ними.

Вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України (працівник може бути допущений до роботи після повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) та вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", щодо того, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком "до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором", застосовуються до трудових правовідносин. Отже, оскільки позивач уклав з фізичними особами цивільно-правові договори, які є предметом регулювання Цивільного кодексу України, у позивача не виникло жодного обов’язку щодо надання тому чи іншому органу повідомлення за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2015 №413.

При цьому, позивачем внаслідок здійснення виплат за договорами підряду та цивільно-правовими договорами здійснювалось включення відомостей, щодо зазначених фізичних осіб-контрагентів до періодичних звітів (звіт форми 1-ДФ, звіт по ЄСВ, податкові розрахунки), які надавались до територіальних органів Державної фіскальної служби; своєчасно нараховувались та сплачувались відповідні податки у встановленому законодавством розмірі.

Також враховуючи презумцію дійсності правочину, суд зазначає, що позивач не обмежений в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов’язаний законодавством укладати тільки трудові договори.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 08.05.2018 (справа №127/21595/16-ц) дійшов схожого висновку, зазначивши, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З системного аналізу умов договорів підряду, укладених між позивачем та фізичними особами, вбачається, що предметом цим договорів є кінцевий результат праці, а не сам її процес. В той час, як для трудових договорів, характерним було би зворотнє.

Позивач, як ФОП має свій цифровий підпис, під яким особисто подає податкову звітність, проект якої тільки формує ОСОБА_4 на віддаленому доступі. А за цивільно-правовим договором ОСОБА_8 по мірі необхідності, доставляє замовлений товар. Тобто, в даних договорах відсутнє визначення поняття системності, процесу праці, табелювання, оплати праці два рази на місяць, відсутнє робоче місце, характер обов’язків. Кількісні та якісні характеристики за цивільно-правовим договором з ОСОБА_4 виражені в конкретному переліку подання звітів №1-ДФ та форми №Д4, а за цивільно-правовим договором з ОСОБА_8 - доставка товару.

Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що постанова від 20.12.2018 №25-25-010/0811/337 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки підставою для її винесення, стало помилкове трактування цивільно-правових відносин позивача, як таких, що мають ознаки трудових та повинні бути оформлені у вигляді трудових договорів.

При цьому, згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Чернігівській області на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2 234,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернігівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.12.2018 №25-25-010/0811/337 у розмірі 223 380,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області (вул. Пятницька,39, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39779238) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Спортивна,19 м.Сновськ Сновський район, Чернігівська область, ід. код НОМЕР_1) 2 234,00 грн (дві тисячі двісті тридцять чотири гривні) судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (вул. Спортивна,19 м.Сновськ Сновський район, Чернігівська область, ід. код НОМЕР_1);

Відповідач - Управління Держпраці у Чернігівській області (вул. Пятницька,39, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39779238).

Повний текст рішення складено 26.02.2019.

Суддя Л.О. Житняк