Ухвала суду № 80102618, 19.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 лютого 2019 року м. Чернігів Справа № 620/4247/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача, - МО України - Бабіна Д.А.,

представника відповідача, - РВ Фонду Держмайна

України по Чернігівській області - Коренькової Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, третя особа, - Концерн ''Військторгсервіс'' про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) 22.12.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у погодженні внесення об'єкта малої приватизації - «будівля магазину», що знаходиться по АДРЕСА_1, до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, №503/8/1006 від 23.10.2018 та зобов'язати Міністерство оборони України погодити включення вказаного об'єкту до відповідного переліку згідно з законом;

- визнати бездіяльність Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області при розгляді заяви ОСОБА_4, зареєстрованої за №ЗП/355 від 09.10.2018, протиправною та зобов'язати включити до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації об'єкт зазначений у ній.

Ухвалою судді від 27.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, у їх задоволенні просили відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Під час розгляду справи та заслуховування пояснень представників сторін судом було встановлено, що позовна вимога ОСОБА_4 про визнання протиправним і скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у погодженні внесення об'єкта малої приватизації - «будівля магазину», що знаходиться по АДРЕСА_1, до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, №503/8/1006 від 23.10.2018 та зобов'язання Міністерства оборони України погодити включення вказаного об'єкту до відповідного переліку згідно з законом не відповідає ознакам та характеристикам публічно-правого спору, враховуючи таке.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії, дії чи бездіяльність.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04.09.2018 у справі №826/1934/17, від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а, від 27.06.2018 у справі №815/6945/16.

У свою чергу, як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_4 фактично не погоджується із рішенням Міністерства оборони України про відмову у погодженні внесення об'єкта малої приватизації - «будівля магазину», що знаходиться по АДРЕСА_1, до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Однак, як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів, вищевказана будівля перебуває у власності Держави в особі Міністерства оборони України (форма власності - загальнодержавна), що підтверджується відповідним свідоцтвом від 15.10.2003 (а.с. 133).

Відповідно до довідки від 14.01.2019 №8 будівля магазину, що знаходиться по АДРЕСА_1, обліковується на балансі філії «Військторг». Наведене підтверджується Відомостями про юридичну особу (балансоутримувача державного майна) (а.с. 134, 137-139).

Відповідно до статуту Концерну «Військтогсервіс», затвердженого Міністром оборони України 15.11.2018, майно Концерну є державною власністю і закріплюється за ним на підставі господарського відання. Реалізуючи право господарського відання, Концерн володіє, користується та розпоряджається майном відповідно до мети своєї господарської діяльності на свій розсуд і в порядку, що не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, у позивача наявний майновий інтерес у набутті права власності на будівлю магазину шляхом приватизації державного майна, яке належить на праві господарського відання Концерну «Військтогсервіс».

За таких обставин, суд вважає, що між ОСОБА_4 та відповідачем - Міністерством оборони України немає публічно-правових відносин, оскільки зазначене свідчить про наявність спору про право, захист якого здійснюється, зокрема, за нормами цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є встановлення права на будівлю (її частину) та передачу відповідних прав щодо неї, не підлягає розгляду за правилами та в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04), фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; … термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що провадження у справі №620/4247/18 в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у погодженні внесення об'єкта малої приватизації - «будівля магазину», що знаходиться по АДРЕСА_1, до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації №503/8/1006 від 23.10.2018 та зобов'язання Міністерства оборони України погодити включення вказаного об'єкту до відповідного переліку згідно з законом необхідно закрити.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне роз'яснити, що для вирішення спору позивачу необхідно звернутись до загального місцевого суду за правилами підсудності, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241-243, 248, 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, третя особа, - Концерн ''Військторгсервіс'' про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у погодженні внесення об'єкта малої приватизації - «будівля магазину», що знаходиться по АДРЕСА_1, до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації №503/8/1006 від 23.10.2018 та зобов'язання Міністерства оборони України погодити включення вказаного об'єкту до відповідного переліку згідно з законом, - закрити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану ухвалу.

Повний текст ухвали складено 25.02.2019.

Суддя С.В. Бородавкіна