Рішення № 80102169, 15.02.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8834/18 2/335/267/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Дворникової Я.П.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд.. 107-Б, цивільну справу в порядку загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз» про визнання незаконними та скасування акту-розрахунку не облікованого об’єму природного газу і його вартості від 22 червня 2018 року та рахунку на оплату вартості не облікованого об’єму природного газу від 22 червня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз» (далі ПАТ «Запоріжгаз») в якому просив суд визнати незаконними та скасувати акт-розрахунок не облікованого об’єму природного газу і його вартості від 22.06.2018 року та рахунок на оплату вартості не облікованого об’єму природного газу від 22.06.2018 року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду позивач вказав, що в травні 2006 року він придбав лічильник газу GALLUS 2000-U, який був повірений також у це час та підключений до газорозподільної системи.

На момент підключення до газорозподільної системи, діяла Постанова КМУ № 2246 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання» в редакції від 19.07.2006 року, відповідно до вимог якої газовий лічильник підлягає обов’язковій повірці через певний проміжок часу, який зокрема встановлюється законодавством України. При чому, вказану повірку, як зазначає позивач зобов’язана проводити газотранспортна організація, а саме ПАТ «Запоріжгаз».

Порядок та строки проведення повірки газових лічильників визначається, зокрема на підставі відповідних нормативних актів.

Відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (редакція від 01.01.2005 року), газові лічильники підлягають обов’язковій періодичній повірці, відповідно до міжповірочних інтервалів, які зокрема, затверджуються нормативно-правовим актом ЦОВМ (центральний орган виконавчої влади в області метрології).

На час встановлення газового лічильнику ЦОВК був Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики до повноважень якого входило визначення порядку встановлення міжповірочних інтервалів, через які підлягають періодичній повірці засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації; установлення порядку складання переліків засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та підлягають повірці; (Указ Президента України 225/2003 від 18.03.2003 року «Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики»). Отже, щодо проведення повірки газових лічильників на 2006 рік, цей термін складав 5 років.

Повірка газового лічильника позивача, який було встановлено у 2006 року, була проведена 08.06.2012 року, на підставі акту № 4445. Тому наступна перевірка мала відбутися через п’ять років, а саме не пізніше ніж травень 2017 року, але така перевірка проведена не була.

Проте, 05.06.2014 року набрав чинності Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» № 1314-VІІ.

13.10.2016 року набрав чинності Наказ Мінекономрозвитку України «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають а експлуатації, за категоріями». Відповідно до вказаного наказу інтервал повірки газового лічильнику складає вже 8 років (п. 41).

Отже, фактично вказаними нормативно-правовими актами було збільшено термін в період якого можливо провести повірку газового лічильника, що на думку ОСОБА_1 прямо суперечить технічним умовам газового лічильника, який було встановлено у нього, які регламентують використання не більше 5 років.

Тому, в зв’язку з тим, що вказані зміни набрали законної сили лише за рік до моменту проведення чергової повірки, позивач вважає за необхідне використовувати законодавство, яке діяло до моменту вступу в законну силу нормативно-правового акту який погіршує його становище, як споживача, що, зокрема, також не суперечить ст. 58 Конституції України, якої передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Також, ОСОБА_1 посилається на те, що 30.09.2015 року набрав законної сили Кодекс газорозподільних систем. У позові цитує абзац 6 п. 4 гл. 4 розділу ІХ вищезазначеного Кодексу, п. 2 гл. 8 розділу Х, п. 1 г. 5 розділу ХІ, якими передбачено, що періодична перевірка (у тому числі демонтаж, транспортування монтаж, технічне обслуговування та пов’язаний з такою повіркою ремонт) лічильників газу, які встановлені для розрахунків за спожитий природний газ побутовими споживачами (населенням) для їх побутових потреб, здійснюється за рахунок Оператора ГРМ незалежно від того, чи є він власником ЗВТ. Для належної організації періодичні повірки лічильників газу по об’єктах побутових споживачів Оператор ГРМ повинен: 1) мати в наявності персоніфікований перелік всіх лічильників газу побутових споживачів, що знаходяться на ліцензованій території Оператора ГРМ; 2) забезпечити належний моніторинг терміналів спливу міжповірочного інтервалу для складання графіка проведення періодичної повірки лічильників; 3) забезпечити періодичну повірку лічильника протягом міжповірочного інтервалу. У разі виявлення у споживача або несанкціонованого споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником Оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 16 до цього Кодексу.

15.05.2018 року відносно позивача співробітниками ПАТ «Запоріжгаз» було складено акт про порушення № 1018. Вказаним актом було встановлено порушення, а саме несанкціоноване втручання в ЗВТ.

Того ж дня, було складено також і акт по демонтаж № 5663 та протокол про направлення на експертизу газового лічильнику № 108.

24.05.2016 року було складено акт про порушення № ВЛВ-0229, відповідно до висновків якого було встановлено порушення режиму роботи ЗВТ.

До акту про порушення № ВЛВ-0229 було начебто долучено експертизу газового лічильнику № 0621 від 03.08.2018 року.

Порядок проведення експертизи регламентується Наказом Міністерства та енергетики України № 619 «Про затвердження Положення про проведення експертизи лічильників газу, установлених у споживачів і призначених для обліку природного газу в побуті». П.п. 3.1.3 п. 3.1 даного Наказу передбачено випадки коли лічильники газу під час експлуатації підлягають експертизі.

Однак, при проведенні перевірки та складання акту про порушення № 1081 жодних у вищезазначеному п.п. Наказу № 619 причин не було встановлено.

Крім того, в порушення п. 3.2.2. Наказу № 619 акту експертизи стороні позивача не було надано.

Таким чином, на думку ОСОБА_1, акт проведеної експертизи складається у день її проведення, а тому акт експертизи ПАТ «Запоріжгаз» у акті про порушення № ВЛВ-0229 не може на його думку бути належним доказом несправності газового лічильника, адже він датований 03.08.2018 року.

На підставі акту про порушення, 22.06.2018 року було складено акт-розрахунок не облікованого об’єму природного газу і його вартості та рахунок на оплату вартості не облікованого об’єму природного газу. Вказаний рахунок склав 25 134 грн. 01 коп.

Отже, як вважає ОСОБА_1 у зв’язку з тим, що періодична повірка мала відбутися у травні 2017 року, а обов’язок, щодо здійснення вказаних повірок лежить на ПАТ «Запоріжгаз», то розрахунок на суму 25 134 грн. 01 коп. не підлягає сплаті у зв’язку з відсутністю в його діях вини. Тому він вимушений і був звернутися до суду з даним позовом.

Представником відповідача ПАТ «Запоріжгаз» було надано Відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на відсутність обраного позивачем способу захисту в законі, так і в відсутністю діях відповідача будь-яких незаконних дій. Відповідач зазначає, що на виконання вимог ст. 16 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08.07.2010 року, з 01.07.2015 року виконано відокремлення функцій транспортування, розподілу та постачання природного газу. У зв’язку з цим з 01.07.2015 року Публічне акціонерне товариство по газапостачанню та газифікацій «Запоріжгаз» виконує лише функції з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ газу відповідно до отриманої Ліцензії серія АЕ № 642479 та є оператором газорозподільних систем. На виконання вимог Закону № 329-VШ від 09.04.2015 року, НКРЕКП, своєю Постановою від 30.09.2015 року № 2494, затвердила Кодекс газорозподільних систем, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.205 року за № 1379/27824, який регулює взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб’єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем. Пунктом 1 глави 5 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем, встановленої у разі виявлення у споживача або несанкціонованого споживача порушень, визначених у главі 2 цього кодексу, на місці їх виявлення представником Оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 11 до цього Кодексу. Відповідно до вищенаведеної норми Кодексу газорозподільних систем від 15.05.2018 року, фахівцями ПАТ «Запоріжгаз», було виявлено відповідне порушення, про що складено акт про порушення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Військоматська, буд. 10. 08.06.2018 року комісія з розглядів актів про порушення ПАТ «Запоріжгаз», яка визначає його правомірність та приймає щодо них відповідне рішення, розглянула акт про порушення № ВЛВ-0229 від 24.05.2018 року та прийняла рішення про його задоволення і здійснення перерахунку не облікованого (донарахованого) об’єму та обсягу природного газу і його вартості. У даному випадку, Оператором ГРМ, застосовано, регламентований відповідними положеннями гл. ХІ Кодексу ГРМ, порядок визначення об’єму спожитого природного газу, у зв’язку з виявленим фактом позаштатного режиму роботи, належного споживачеві, лічильнику газу, внаслідок чого споживання природного газу лічильником газу, обліковується некоректно. Отже, відповідача вважає, що дії Оператора ГРМ щодо визначення позивачу не облікованих (донарахованих) об’ємів (обсягів) природного газу, знаходяться у чіткій відповідності, положеннями Кодексу ГРМ. Таким чином, вважає, що висновки позивача з приводу нарахування постачальником природного газу, збитків у сумі 25 134 грн. 01 коп., є такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві. Також представник відповідача посилається на те, що визначення розрахованої вартості не облікованого (донарахованого) об’єму та обсягу природного газу у розмірі 25 134 грн. 01 коп. є нічім іншим як даними бухгалтерського обліку ПАТ «Запоріжгаз», які останній, повідомив позивачу. Сам по собі, факт ведення підприємством бухгалтерського обліку, не створює і апріорі не може впливати на права та обов’язки третіх осіб. Тобто саме-по собі, визначення розрахованої вартості не облікованого (донарахованого) об’єму та обсягу природного газу – тобто дані бухгалтерського обліку, не можуть спричинити настання негативних наслідків для позивача чи будь-якої іншої особи. Несплата ОСОБА_1 розрахованої вартості необлікованого (донарахованого) об’єму та обсягу природного газу у розмірі 25 134 грн. 01 коп., лише надає право відповідачу звернутися до суду із вимогою про стягнення даної суми.

Позивачем було надано відповідь на відзив, у якому він наполягав на обґрунтованості своїх позовних вимог, та на безпідставність доводів відповідача.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав викладеним ним у Відзиві.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в письмових заявах доводи, приходить до наступного висновку.

За приписами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Оцінюючи аргументи, викладені позивачем та відповідачем, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994 року).

Як встановлено судом між позивачем та відповідачем укладено Договір про розподіл газу, відповідно до якого позивач використовує послуги відповідача з газопостачання.

Правовідносини між споживачем та постачальником газу врегульовані Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕ від 30.09.2015 року № 2494, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1379/27824, положеннями ЦК України, Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Відповідно до положень частини першої, четвертої статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.

Відповідно до п. 4 глави 6 розділу 10 Кодексу газорозподільних систем за збереження і цілісність комерційних та дублюючих ВОГ та пломб (відбитків їх тавр) відповідає власник (користувач), на території або у приміщенні якого вони встановлені, що має бути зафіксовано у відповідному акті про пломбування.

Пунктом 4 гл. 1 розд. 1 Кодексу ГРМ визначено, що несанкціонованим відбором природного газу є відбір (споживання) природного газу з газорозподільної системи з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема Кодексу ГРМ, а несанкціонованим втручанням в роботу ЗВТ/лічильника газу є втручання в роботу або конструкцію чи складові комерційного вузла обліку (зокрема лічильника газу), у тому числі шляхом їх підробки, пошкодження чи пошкодження на них пломб, впливу дії спрямованого постійного магнітного поля або зміни конфігурації даних обчислювача/коректора об’єму газу (первинного програмування чи протоколу параметризації), внаслідок чого витрата (споживання) природного газу комерційним вузлом обліку не обліковується або обліковується частково чи з порушенням законодавства, та інші дії, що призводять до викривлення даних обліку природного газу.

15.05.2018 року представниками ПАТ «Запоріжгаз» за адресою: АДРЕСА_1, з метою проведення позапланової перевірки лічильнику газу було демонтовано лічильник G-4 Галлус № U01323856 та складено акт № 5653 про демонтаж-монтаж вимірювальної техніки від 15.05.2018 року, акт про порушення № ВЛВ-0229 від 24.05.2018 року, у якому було зазначено про виявлення порушення Кодексу газорозподільних систем: позаштатний режим роботи ЗВТ.

На підставі вказаних актів ПАТ «Запоріжгаз», проведено експертизу лічильника, про що складено акт № 0621 від 24.05.2018 року експертизи лічильника газу, відповідно до якого встановлено позаштатний режим роботи ЗВТ.

08.06.2018 року комісія з розглядів актів про порушення ПАТ «Запоріжгаз» розглянула акт про порушення № ВЛВ-0229 від 24.05.2018 року та прийняла рішення про його задоволення і здійснення перерахунку не облікованого (донарахованого) об’єму та обсягу природного газу і його вартості.

22.06.2018 року на підставі акту про порушення, ПАТ «Запоріжгаз» було складено акт-розрахунок не облікованого об’єму природного газу і його вартості та рахунок на оплату вартості не облікованого об’єму природного газу. Вказаний рахунок склав 25 134 грн. 01 коп.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України, цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способом захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Між тим, складений працівниками ПАТ «Запоріжгаз» акт-розрахунок не облікованого об’єму природного газу і його вартості від 22.06.2018 року та рахунок на оплату вартості не облікованого об’єму природного газу від 22.06.2018 року, які позивач просить суд визнати незаконними та скасувати, є внутрішніми документами ПАТ «Запоріжгаз» і не належать до актів у розумінні ст. 16 ЦК України. Такі документи, не є обов’язковими до виконання ненормативними актами, вони лише фіксують факти, а отже, певних обов’язків на позивача вони безпосередньо не покладають, а відтак не порушують його права та інтереси.

Таким чином, оскарження дій щодо складання зазначених документів, які не встановлюють для позивача будь-яких обов’язків, крім рекомендації сплатити нараховані збитки, що є різновидом претензії, не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту прав.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

З матеріалів справи та пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що відповідач з позовом до ОСОБА_1 про стягнення розрахованої вартості необлікованого (донарахованого) об’єму та обсягу природного газу у розмірі 25 134 грн. 01 коп., не звертався, а тому нарахування вказаної суми не встановлює для останнього будь-яких обов’язків, оскільки є різновидом претензії і тому оскарження цих документів не передбачене законодавством як спосіб захисту прав.

Варто зазначити, що наведені позивачем документи можуть бути доказами під час вирішення іншого спору - в якому оспорюються дії, рішення, які є обов’язковими для виконання, зокрема, при визнанні неправомірними дій відповідача у разі відключення від газопостачання або при заявленому позові про стягнення збитків, завданих споживачем, вирішуючи які, суд зобов’язаний дати оцінку названим документам.

Виходячи з положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, правових позицій Верховного Суду України, суд зобов’язаний застосовувати ефективний спосіб захисту порушених прав позивача та не обмежений способами захисту, які прямо передбачені законами України.

Разом з тим, виходячи з положень ст. 15 ЦК України, захисту підлягає лише порушене право.

Крім того, як вбачається з правових позицій, викладених в постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року по справі № 640/14003/16-ц, незаявлення ПАТ «Запоріжгаз» вимог про стягнення суми заборгованості свідчить про відсутність підстави вважати права позивача порушеними, невизнаними чи оспорюваними, тобто такими, що підлягають захисту в судовому порядку.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, виходячи з формулювань позову, положенням вищевказаної норми цивільного кодексу не відповідає, не відповідає можливим способам захисту прав, приймаючи до уваги положення ст. 13 ЦПК України щодо розгляду справ у межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а тому у задоволені вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Всі ці складові могли бути з’ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з’ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов’язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов’язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов’язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Оскільки судом прийнято рішення про необхідність відмовити в задоволенні позову, судові витрати відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи, апеляційні, касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Повний текст рішення виготовлено 25.02.2019 року.

Суддя В.О. Макаров