Рішення № 80101497, 26.02.2019, Веселівський районний суд Запорізької області

Справа № 313/1775/18

Провадження № 2/313/565/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2019 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Веселівського району Запорізької області, про визнання права власності на житловий будинок,

ВCТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 селищної ради Веселівського району Запорізької області, з проханням визнати за ним право власності на домоволодіння № 3, яке розташоване за адресою: 72202, Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Садова та складається із житлового будинку – літ. «А-1», загальною площею 31,15 м2, житловою площею 24,23 м2, вбиральня – літ. «Б».

ОСОБА_1 про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, але у судове засідання не з’явився. До суду звернувся з письмовою заявою у якій просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача ОСОБА_2 селищної ради Запорізької області ОСОБА_3, у судове засідання не з’явився, але 10.01.2018 р. звернувся до суду із клопотанням № 02-01-17/0089 про розгляд справи без участі їхнього уповноваженого представника на підставі доказів, наявних в матеріалах справи з урахуванням того, що ОСОБА_2 селищна рада не заперечує проти задоволення позову.

Суд вважає, що в справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, тому можливо розглянути справу по суті у відсутності сторін по наявним у справі доказам, відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов'язки.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 вказаної правової норми цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 1 ст. 12, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦК України).

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

19.08.1999 р. позивач та ОСОБА_4, через членів біржі – брокерів уклали договір купівлі-продажу № 362, за умовами якого він придбав житловий будинок № 3 з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: 72202, Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Садова. Встановлена в ході біржових торгів ціна становила 600, 00 грн., які продавець отримав повністю після підписання цього договору.

Укладений договір сторонами нотаріально не посвідчувався, факт вчинення правочину посвідчено директором товарно-сировинної біржі «Власність» та зареєстровано в журналі реєстрації за номером 362.

19.08.1999 р. вказаний договір додатково був зареєстрований за № 218 у ОСОБА_2 районному бюро технічної інвентаризації, що відповідало діючому на той час законодавству і чим фактично було визнано за мною право на вказаний житловий будинок.

28.11.2018 р. позивач стверджує, що він вирішив провести відчуження належний йому житловий будинок. З метою оформлення у визначеному порядку договору купівлі-продажу нерухомого майна він звернувся із необхідним пакетом документів до ОСОБА_2 державної нотаріальної контори, але постановою від 28.11.2018 р. № 1465/02-31 державний нотаріус ОСОБА_5 відмовив у вчиненні нотаріальної дії, а саме у здійсненні правочину купівлі-продажу житлового будинку. Підставою для відмови стало не посвідчення нотаріально договору купівлі-продажу від 19.08.1999 р. № 362 і відповідно невідповідність чинному на той час законодавству.

Позивач вважає, що не визнання права власності на житловий будинок, виключає можливість укладення договору купівлі-продажу, чим обмежує його право власності та позбавляє можливості розпорядитися ним. Тому, іншої можливості підтвердити право власності окрім звернення до суду із відповідним позовом не має.

Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Згідно з ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР, нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», біржовою операцією визнається угода, яка в цілому відповідає умовам: представляє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товару, допущених до обороту на товарній біржі; якщо її учасники є членами біржі та якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за укладеною угодою дня.

На підставі ч. 4 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Як зазначалося вище, 19.08.1999 року, сторони домовились відносно усіх істотних умов договору купівлі-продажу, про предмет договору і ціну та відбулося повне виконання договору як збоку покупця, який здійснив оплату, так і з боку продавця, яка прийняла оплату та передала у володіння і користування ОСОБА_1, будинок, тобто виконали всі істотні умови договору купівлі-продажу.

Таким чином, договір не містить умов, які б суперечили закону, зареєстрований на товарно-сировинної біржі «Власність», а отже є вчиненим у встановленому законом порядку і відповідно дійсним.

Згідно ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із п. 4 Заключних та перехідних положень ЦК України, цивільні відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 321, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За правилами ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

До складу домоволодіння відповідно до технічного паспорту входять: житловий будинок – літ. «А-1», загальною площею 31,15 м2, житловою площею 24,23 м2, вбиральня – літ. «Б».

Загальна вартість спірного майна відповідно висновку суб’єкта оціночної діяльності ОСОБА_6 станом на 05.12.2018 року, разом становить 39 500 грн. 00 коп.

ОСОБА_4, вже померла та в неї відсутні спадкоємці будь-якої черги. На сьогоднішній день дана спадщина у встановленому порядку не прийнята та не визнана відумерлою. У зв’язку із цим відповідачем у даній справі має бути орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, а саме ОСОБА_2 селищна рада Запорізької області.

Викладені обставини підтверджуються копіями документів, які долучені до позову, оригінали яких знаходяться у позивача.

Згідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідач позов визнав.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Питання із судовими витратами вирішити відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, а також з врахуванням думки позивача, який просив судові витрати залишити за ним.

На підставі викладеного, ст.ст. 15, 16, 392 ЦК України, керуючись роз’ясненнями п. 37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 р., а також ст.ст. 1-13, 81, 89, 141, 206, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на домоволодіння № 3, яке розташоване за адресою: 72202, Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Садова та складається із житлового будинку – літ. «А-1», загальною площею 31,15 м2, житловою площею 24,23 м2, вбиральня – літ. «Б».

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасована, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_7

26.02.2019