Рішення № 80099952, 26.02.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/335/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1Н.) до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі – відповідач), поданий законним представником позивача ОСОБА_2, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, з 01 березня 2018 року по 30 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 по теперішній час;

- зобов‘язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, з 01 березня 2018 року по 30 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 по теперішній час (а.с.3-5).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою. 12 квітня 2018 року рішенням Лисичанського міського суду по справі № 415/1960/18 ОСОБА_1 було призначено опікуна ОСОБА_2, оскільки сама ОСОБА_1 через свій стан здоров’я вже не може захищати свої права та обов’язки. Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області. Однак, з 01 березня 2018 року по 30 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 по теперішній час Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області пенсію позивачу не виплачує. Згідно з наданої відповіді №203/С-5 від 14.11.2018 вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до управління та надала заяву на поновлення виплати пенсії, після чого була включена до списку осіб на отримання інформації для здійснення контролю від 25.05.2018 року № 4188/03-19, який направлено до УСЗН Станично-Луганської РДА для розгляду на Комісії з питань призначення соціальних виплат ВПО. Згідно з протоколу № 182 від 21.06.2018 року рішення Комісії питань призначення соціальних виплат ВПО позивачу було поновлено соціальні виплати у вигляді пенсії у місячному розмірі, а саме 4719,00 грн., з серпня поточного року. Доплату пенсії за період з травня по липень 2018 року було нараховано на додаткову відомість, борг за минулий період з 01.03.2018 по 30.04.2018 рік обліковано в управлінні. Виплату пенсії було призупинено з 1 вересня 2018 року відповідно до рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення або припинення державних виплат щодо деяких громадян згідно до порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного страхування, затвердженого постановою КМУ від 18.02.2016 року № 136. 12.09.2018 року позивач звернувся до управління за поновленням виплати пенсії. На теперішній час протокол рішення Комісії з питань призначення соціальних виплат ВПО до управління не надходив. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії протиправною, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 14.02.2019 за вхідним реєстраційним номером 8466/2019 надав відзив на позовну заяву від 11.02.2019 №1204/08-21 (а.с.35-38), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що позивачка, зареєстрована як внутрішньо перемішена особа за довідкою від 24.05.2016 року. За заявою про запит пенсійної справи та прийняття її на облік позивачка звернулась до управління 24.05.2016 року. Відповідно до розпорядження управління № 1802 від 23.09.2016 пенсійну справу прийнято на облік, продовжено пенсійні виплати. За протоколом №143 від 15.02.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам позивачці відмовлено у призначені (відновлені) пенсійних виплат. Період перебування позивача на території підконтрольній державні владі України з лютого 2018 по травень 2018 не підтверджено. До управління для поновлення виплати в цей період позивачка не зверталась. Борг за період з 01.03.2018 по 30.04.2018 управлінням обліковано. За заявою ОСОБА_1 від 22.05.2018 про поновлення виплати управління включило її до списку осіб на отримання інформації для здійснення контролю від 25.05.2018 № 4188/03-19. За протоколом №182 від 21.06.2018 комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення про поновлення виплати пенсійного забезпечення, виплату пенсії поновлено. Управлінням отримана інформація Мінфіну від 01.09.2018, за якою ОСОБА_1 виїхала 14.06.2018 за межі території підконтрольній державній владі України, інформація про в'їзд відсутня. З заявою про поновлення виплати пенсії позивачка звернулась 10.09.2018, але управління отримало рішення Управління соціально захисту населення Станично-Луганської районної адміністрації № 921 від 21.12.2018 про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи. На підставі вищеозначеного управлінням прийнято розпорядження про призупинення виплати пенсії. Не виплачена пенсія позивачки за період з 01.03.2018 по 31.04.2018 в сумі 9438,00 грн. управлінням обліковано та буде виплаченого на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Не виплачена пенсія позивачки за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 в сумі 14157 грн. управлінням буде виплачена належним чином за окремим розпорядженням про фінансування. На підставі викладеного, управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області у даному випадку забезпечувало реалізацію своїх повноважень в межах, визначених нормативно-правовими актами, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними і необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8,9).

Позивач є інвалідом І групи, що підтверджується посвідченням Серії Б №525983 від 31.08.2010 (а.с.11).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 21.05.2018 №6582, тимчасовою адресою проживання/перебування є Луганська область, Станично-Луганський район, смт.Станиця Луганська, буд.4 (а.с.10).

На звернення позивача відповідачем 14.11.2018 №203/С-5 надано відповідь, в якій зазначено, що згідно протоколу № 182 від 21.06.2018 року рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було поновлено соціальні виплати у вигляді пенсії у місячному розмірі, а саме 4719,00 грн. з серпня поточного року (4 число виплати). Доплату пенсії за період з травня по липень 2018 року було нараховано на додаткову відомість, борг за минулий період з 01.03.2018 по 30.04.2018 рік обліковано в управлінні. Виплату пенсії було призупинено з 1 вересня 2018 року відповідно до рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення або припинення державних виплат щодо деяких громадян згідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою КМУ від 18.02.2016 року № 136. 12.09.2018 року ОСОБА_1 звернулась до управління за поновленням виплати пенсії та на теперішній час протокол рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам до управління не надходив. Таким чином після отримання відповідного протоколу буде розглянуте питання, щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 (а.с.17).

На виконання ухвали суду від 28.01.2019 Управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської райдержадміністрації надало інформацію, в якій зазначило, що рішення про скасування дії довідки гр. ОСОБА_1 було прийнято 21.12.2018 (а.с.32).

З матеріалів пенсійної справи позивача вбачається, що у зв’язку зі зміною тимчасової адреси проживання внутрішньо переміщеної особи, починаючи з 01.08.2014 пенсія була поновлена ОСОБА_1 та виплачувалась відповідними територіальними органами Пенсійного фонду України Луганської області (а.с.39-158).

Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області №1802 від 23.09.2016 позивача взято на облік до вказаного територіального управління за місцем адреси реєстрації як ВПО та відновлено виплату пенсії (а.с.105-106).

В подальшому протоколом №143 від 15.02.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити у призначенні (відновленні) пенсії ОСОБА_1 у зв’язку з не підтвердженням фактичного проживання внутрішньо переміщеним особам за вказаною по заяві адресою (а.с.129).

01.03.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії з 01.03.2018 (а.с.136).

Витягом з протоколу №182 від 21.06.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено призначити (відновити) виплати у вигляді пенсії ОСОБА_1 на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яким підтверджено проживання внутрішньо переміщеної особи за вказаною в заяві адресою (а.с.135).

Як зазначив відповідач, управлінням була отримана інформація Мінфіну від 01.09.2018, за якою ОСОБА_1 виїхала 14.06.2018 за межі території підконтрольній державній владі України, інформація про в'їзд відсутня, у зв’язку з чим нарахування та виплату пенсії було знову припинено.

10.09.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії з 01.09.2018 (а.с.149).

Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 22.12.2018 на підставі ч.1 ст.12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщеним осіб» у зв’язку із скасуванням управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації в Луганській області дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.12.2018 №921 та внесенням відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб вирішено не поновляти виплату пенсії ОСОБА_1 (а.с.147).

З наданої відповідачем довідки про доходи №7019 3701 9609 0041 від 07.02.2019 вбачається, що ОСОБА_1 отримала пенсію лише у січні 2018 року, лютому 2018 року та серпні 2018 року (а.с.156).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Порядок №22-1).

Вказаним Порядком №22-1 передбачені повноваження органу, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Так, відповідно до п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 22.12.2018 на підставі ч.1 ст.12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у зв’язку із скасуванням управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації в Луганській області дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.12.2018 №921 та внесенням відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб вирішено не поновляти виплату пенсії ОСОБА_1 (а.с.147).

При цьому саме розпорядження має назву про призупинення виплати пенсії, але зміст його вказує на не поновлення такої виплати взагалі.

Між тим, суд вважає таке розпорядження протиправним, оскільки матеріалами справи підтверджено, що під час неодноразових звернень позивача до відповідача з заявами про поновлення виплати пенсії протягом 2018 року, ним була подана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка була діючою на час звернення з відповідними заявами. При цьому відповідач в порушення пункту 4.3 Порядку №22-1, не розглянув подані документи та не прийняв рішення щодо поновлення раніше призначеної пенсії у десятиденний строк.

Скасування довідки відбулось лише 21.12.2018.

Таким чином відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду заяви позивача протягом 10-ти денного строку встановленого на законодавчому рівні, чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, позивачем повністю було дотримано вимоги пенсійного законодавства щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії, у зв’язку з чим підстав для її не поновлення у відповідача не було, а тому розпорядження відповідача від 22.12.2018, яким вирішено не поновляти виплату пенсії ОСОБА_1, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відновленням порушених прав є зобов’язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу за період з 01.09.2018 року.

При цьому суд не встановлює кінцевої дати нарахування та виплати пенсії, оскільки пенсії призначається пожиттєво, у зв’язку з чим її нарахування та виплату не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком.

Як вже було встановлено судом раніше ОСОБА_1 отримала пенсію лише у січні 2018 року, лютому 2018 року та серпні 2018 року. Таким чином позивач не отримував пенсію ще й у період з 01.03.2018 по 31.07.2018.

При цьому відповідач зазначив, що невиплачена пенсія позивача з 01.03.2018 по 31.04.2018 в сумі 9438,00грн управлінням обліковано та буде виплачено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Невиплачена пенсія позивача з 01.05.2018 по 31.07.2018 в сумі 14157,00грн управлінням буде виплачено за окремим розпорядженням про фінансування.

Розрахунок вказаних сум наведений відповідачем на а.с.157,158.

Встановивши вказані обставини, суд вважає, що відповідач, не здійснивши виплату пенсії позивачу за загальний період з 01.03.2018 по 31.07.2018, також допустив протиправну бездіяльність з наступних підстав.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи те, що станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії у загальному розмірі 23595 грн за період з 01.03.2018 по 31.07.2018.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача саме щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши належний спосіб захисту порушених прав шляхом зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії у загальному розмірі 23595 грн за період з 01.03.2018 по 31.07.2018.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365», є неприйнятними, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.03.2018 по 31.07.2018 в сумі 23595 грн, таким чином вказаний розмір пенсії позивачу повинен бути виплачений без відтермінування на невизначений час.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача виплата пенсії позивачу була проведена в останнє у серпні 2018 року у розмірі 4719,00 грн. (а.с.156). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 4719,00 грн.

Питання про судові витрати не вирішується у зв’язку з їх відсутністю (позивач звільнений від сплати судового збору згідно п.9 ч.1 ст.9 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 22 грудня 2018 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд.20, код ЄДРПОУ 21792637) відновити нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, вул.Хабаровська, буд.20) призначеної їй пенсії за віком з 01 вересня 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2018 по 31.07.2018.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд.20, код ЄДРПОУ 21792637) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, вул.Хабаровська, буд.20) заборгованість з пенсії за період з 01.03.2018 по 31.07.2018 у загальному розмірі 23595 (двадцять три тисячі п’ятсот дев’яносто п’ять) гривень 00 копійок.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4719 (чотири тисячі сімсот дев’ятнадцять) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3