Рішення № 80099903, 21.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.02.2019р. справа №520/10839/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кіт С.В.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2018 року № 4-1305-2026 про визначення суми грошового зобовязання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 14583,33 грн,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_3, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 07.08.2018 року № 4-1305-2026 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 14583,33 грн.

Підставами позову є доводи про те, що належний громадянці автомобіль за відомостями Міністерства економічного розвитку України не належить до об’єкту оподаткування податком з власників транспортних засобів, позаяк його вартість є меншою за 375 мінімальних заробітних плат.

Відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області з поданим позовом не погодився, зазначивши, що відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України громадянин повинен сплачувати транспортний податок за наявний у нього на праві власності автомобіль.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом установлено, що владний суб’єкт, ГУ ДФС у Харківській області без проведення будь-яких податкових перевірок 07.08.2018 р. видав податкове повідомлення-рішення №4-1305-2026 за 2018 рік про визначення грошового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів у сумі 14583,33 грн. за автомобіль марки Ford, модель Edge, 2017 року випуску державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.

Перевіряючи відповідність закону оскаржувального рішення владного суб’єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння транспортного податку унормовані, насамперед, приписами ст. 265 і ст. 267 Податкового кодексу України.

Так, податковий обов'язок за публічним платежем транспортний податок був вперше запроваджений Законом України № 71-VIII від 28.12.2014 р., котрий набрав чинності з 01.01.2015 р. та у новій редакції виклав положення ст. 267 Податкового кодексу України.

Законом України від 24.12.2015 р. №909-VIII та Законом України від 21.12.2016 р. №1797-VIII до абз.1 п. 267.2.1 ст. 267 Податкового кодексу України були внесені зміни, унаслідок яких об'єктом оподаткування податком з власників транспортних засобів визначені легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

З приписів наведеної норми чітко слідує, що законодавцем запроваджено дві кваліфікуючі ознаки, за одночасної наявності яких у особи, як потенційного платника податку на майно (транспортного податку), і виникає податковий обов’язок стосовно конкретного належного йому на праві приватної власності легкового автомобіля, а саме: 1) віковий ценз автомобіля – тобто існування (не закінчення, тривання, продовження) періоду часу в п’ять років від року випуску автомобіля, 2) вартісний ценз - тобто перевищення показником середньоринкової вартості автомобіля межі у 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового року.

При цьому, п. 14.1.220 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що рік виготовлення транспортного засобу - календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Отже, у разі можливості встановлення календарної дати випуску конкретного легкового автомобіля початок перебігу та завершення згаданого у ст. 267 Податковому кодексі України п’ятирічного строку не може бути ототожнено з календарним роком (відлік якого розпочинається 1 січня і завершується 31 грудня кожного року), адже цей строк (вік автомобіля) починає свій перебіг на наступний день від дати випуску автомобілю і збігає у останній день п’ятого послідовного року.

Правильність саме вказаного тлумачення підтверджується змістом п. 267.6.7 ст. 267 Податкового кодексу України, де зазначено, що у разі спливу п'ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п'яти років.

Натомість, у разі не можливості встановлення конкретної календарної дати випуску легкового автомобіля за правилом п. 14.1.220 ст. 14 Податкового кодексу України такою датою слід вважати 01 січня року випуску.

З доводів сторін та приєднаних до справи документів судом з’ясовано, що позивач є власником автомобілів марки Ford, модель Edge, 2017 року випуску, об'єм двигуна 1997 м.куб., тип пального дизель.

У силу п. 14.1.220 ст. 14 Податкового кодексу України календарною датою випуску автомобілю марки Ford, модель Edge є 01.01.2017 р.

Доводи контролюючого органу про необхідність обчислення дати випуску автомобіля з події першої державної реєстрації автомобіля суд визнає юридично неспроможними, позаяк друга кваліфікуюча ознака об’єкту оподаткування податком з власників транспортних засобів – вартісний ценз об’єктивно не залежить і не може залежати від дати проведення першої державної реєстрації автомобіля.

Отже, станом на 01.01.2018 р. належний позивачу автомобіль марки Ford, модель Edge мав кваліфікуватись як автомобіль, з дати випуску якого минув 1 рік.

Відповідно до абзаців 2 і 3 п. 267.2.1 ст. 267 Податкового кодексу України вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.

З приєднаної до справи роздруківки офіційно оприлюднених відомостей Міністерства економічного розвитку України вбачається, що оподаткуванню підлягає автомобіль марки Ford, модель Edge, об'єм двигуна 2м. куб., тип пального - дизель, рік випуску до 1 року (включно).

Суд з цього приводу зауважує, що даний автомобіль позивача 2017 року випуску під критерій "рік випуску - до 1 року включно" підпадав до 31.12.2017р. включно, а з 01.01.2018 року даний автомобіль підпадає під критерій "рік випуску - до 2 років включно".

Відтак, суд не знаходить підстав для визнання обґрунтованими доводів контролюючого органу про належність згаданого автомобіля за вартісним цензом до об’єктів справляння податку з власників транспортних засобів у 2018 році.

Таким чином, заявлені вимоги підлягають до задоволення, а оскаржене податкове повідомлення–рішення №392/2030-1307 від 01.06.2018 р. належить скасувати.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги приписи ч. 2 ст.19 Конституції України і враховує, що порядок реалізації управлінської функції контролю у спірних правовідносинах має відповідати положенням ст. ст. 54, 58, 267 Податкового кодексу України.

Відсутність у фізичної особи–громадянина обов’язку подавати податку звітність з транспортного податку позбавляє контролюючий орган безспірних правових підстав для прийняття рішення про проведення будь-якої перевірки з питання справляння транспортного податку у порядку ст.ст. 75-86 Податкового кодексу України, як-то: планової, позапланової, фактичної чи камеральної.

Між тим, саме реалізація податковою інспекцією функції контролю у спосіб здійснення перевірки (починаючи з етапу листування між контролюючим органом та платником податків і завершуючи етапом документального закріплення результатів проведеного контролю шляхом складання акту перевірки) у даному випадку найбільш відповідає інтересам платника податків, позаяк у силу приписів ст. 86 Податкового кодексу України саме зі змісту акту перевірки особа може дізнатися про суть податкового обов’язку, виконання якого покладається на таку особу.

Таким чином, складення акту перевірки здатне забезпечити найсприятливіші для особи умови захисту прав, свобод та інтересів, позаяк дозволяє реалізувати у кожному конкретному випадку принцип правової визначеності.

Однак, за наявності у ст. 54 Податкового кодексу України спеціальної норми про повноваження контролюючого органу приймати податкові повідомлення–рішення у випадках, коли контролюючий орган є відповідальним за нарахування податкового зобов’язання та існуванні такої ж згадки у приписах ст. 267 Податкового кодексу України, факт непроведення податковою інспекцією перевірки не може бути визнаний судом підставою для скасування оскаржених рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб’єкт не дотримався вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України при винесенні податкового повідомлення-рішення №392/2030-1307 від 01.06.2018 р.

При розв’язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 р. у справі «ОСОБА_4 проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_5 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області№392/2030-1307 від 01.06.2018 р.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (місце знаходження - Харківська обл., Шевченківський район, с.Великі Кутори, вул. 40 років Перемоги, буд.100, ідентифікаційний код - НОМЕР_2, 11.08.1953 р.н.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (місце знаходження - м.Харків, вул.Пушкінська, 46, 61057, код ЄДРПОУ - 39599198) витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 26.02.2019р.

Суддя О.В. Старосєльцева