Рішення № 80099870, 15.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2019 року м.Київ справа № 810/2564/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування фінансових санкцій,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся з позовом фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 14.02.2018 № НОМЕР_1 з податку на доходи фізичних осіб (код платежу 11010500) на суму основного платежу 39312,90 грн., фінансових санкцій на суму 19656,45 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 14.02.2018 № НОМЕР_2 з військового збору (код платежу 11011000) на суму основного платежу 3276,08 грн., фінансових санкцій на суму 819,02 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 14.02.2018 № НОМЕР_3 з податку на додану вартість (код платежу 14010100) на суму основного платежу 43681 грн., фінансових санкцій на суму 10920,25 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 14.02.2018 № Ф-000310309 з єдиного соціального внеску на суму основного платежу 48049,10 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій ГУ ДФС у Київській області № НОМЕР_4 від 26.04.2018 на суму 4804,91 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період діяльності та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за результатами якої було складено акт від 29.12.2017 №1066/10-36-13-09/НОМЕР_5.

В акті перевірки відповідач дійшов висновку про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат за 2016 рік вартості придбаного у Приватного підприємства «Окко-Бізнес Контракт» та ТОВ «Торговий Дім Бі Оіл» бензину А-95 та А-92 та дизельного пального на загальну суму 218405,00 грн., оскільки вказані паливно-мастильні матеріали не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку. Позивач не погоджується з висновкам контролюючого органу, оскільки придбані ним у відповідних контрагентів паливно-мастильні матеріали були безпосередньо використані у власній господарській діяльності у 2016 році, а тому, на думку позивача спірні податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Зокрема, відповідач стверджує, що позивач відніс до складу витрат, на суму яких зменшується загальний оподатковуваний дохід, документально непідтверджені витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів.

За цих обставин відповідач вважає, що рішення, якими позивачеві визначені грошові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, військового збору, податку на додану вартість та єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є обґрунтованими.

Присутній у судовому засіданні 21.06.2018,16.08.2018, 27.09.2018 позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 21.06.2018,16.08.2018, 20.09.2018 та 27.09.2018 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Присутній у судовому засідання 27.09.2018 позивач заявив клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Присутній у судовому засіданні 27.09.2018 представник відповідача проти вказаного клопотання не заперечував.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи клопотання представника позивача протокольною ухвалою суду від 27.09.2018 року було постановлено здійснити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5, місце проживання: 09100, Київська обл., м.біла Церква, вул.Залізнична, буд.144-А) зареєстрований як фізична особа-підприємець 17.07.2007, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ №000866 від 22.02.2013 (т.1, а.с.8).

Судом встановлено, що у період з 04.12.2017 по 18.12.2018 посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період діяльності та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за результатами якої було складено акт від 29.12.2017 №1066/10-36-13-09/НОМЕР_5 (т.1, а.с.11-24). В акті перевірки посадові особи контролюючого органу зазначили про те, що перевіркою правильності визначення витрат, відображених у деклараціях про доходи, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходу та документально підтверджених у загальній сумі 8976044,00 грн. встановлено завищення вартості документально підтверджених витрат, пов’язаних з господарською діяльністю, на загальну суму 218405,00 грн., у т.ч. за 2016 ріку у сумі 218405,00 грн.

При перевірці правомірності витрат, відображених у деклараціях про доходи, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходу та документально підтверджених витрат встановлено, що позивачем віднесено до валових витрат за 2016 рік вартість придбаного бензину А-92 та А-95 та дизельного пального, що не використовувались в господарській діяльності. Дані товарі придбані у постачальників, а саме Приватного підприємства «Окко-Бізнес Контракт» (бензин А-95, А-92 в кількості 2575,52 л) на суму 43839,00 грн. та у ТОВ «Торговий Дім Бі Оіл» (дизельне пальне у кількості 12216 л) на суму 174566,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що в ході перевірки ФОП ОСОБА_1 за 2016 рік будь-які документи, що підтверджують понесені витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів від вказаних постачальників не надані. Також в акті перевірки відповідач зазначив про заниження позивачем суми оподатковуваного доходу у 2016 році на суму 21804,00 грн. та, відповідно, заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік на 39312,90 грн.

Крім того, в акті перевірки посадові особи контролюючого органу зазначили про те, що враховуючи заниження позивачем суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування на 218405,00 грн., ФОП ОСОБА_1 всупереч вимогам пп.2 п.7 ст.7, п.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» було занижено суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу у сумі 48049,10 грн., у т.ч. за 2016 рік – 48049,10 грн.

В акті перевірки відповідач зазначив, що за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 позивачем задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 1765955,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 встановлено його завищення всього у сумі 43681,00 грн., у т.ч. за січень 2016 року на суму 5836,20 грн., за лютий 20116 року на суму 36,94 грн., за березень 2016 року на суму 548,60 грн., за квітень 2016 року на суму 12423,12 грн., за травень 2016 року на суму 13988,60 грн., за червень 2016 року на суму 1019,06 грн., за липень 2016 року на суму 639,96 грн., за серпень 2016 року на суму 853,64 грн., за вересень 2016 року на суму 655,50 грн., за жовтень 2016 року на суму 614,07 грн., за листопад 2016 року на суму 652,06 грн. та за грудень 2016 року на суму 6113,30 грн.

Так, відповідач вказав, що позивачем в порушення вимог п.198.3 абз. «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість по придбанню товару (бензину А-95 та А-92 та дизельного пального), які не пов’язані з веденням господарської діяльності, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 43681,00 грн.

Також в акті перевірки відповідач зазначив про те, що в результаті заниження валового доходу за 2016 рік в сумі 218405,00 грн. ФОП ОСОБА_1 було занижено чистий дохід, який є базою для оподаткування на 218405,00 грн., що призвело до заниження військового збору на суму 3276,08 грн.

В акті перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_1:

- п.177.2 п.177.4.1 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено валові витрати на загальну суму 218405,00 грн., у т.ч. за 2016 рік в сумі 218405,00 грн. та занижено податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті на загальну суму 39312,90 грн., у т.ч. за 2016 рік на суму 39312,90 грн.;

- пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України, п.1.2 п.16-1 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті позивачем не нараховано та не сплачено до бюджету військового збору в сумі 3276,08 грн., у т.ч. за 2016 рік у сумі 3276,08 грн.;

- пп.198.1 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 43681,00 грн., у т.ч. за січень 2016 року на суму 5836,20 грн., за лютий 20116 року на суму 36,94 грн., за березень 2016 року на суму 548,60 грн., за квітень 2016 року на суму 12423,12 грн., за травень 2016 року на суму 13988,60 грн., за червень 2016 року на суму 1019,06 грн., за липень 2016 року на суму 639,96 грн., за серпень 2016 року на суму 853,64 грн., за вересень 2016 року на суму 655,50 грн., за жовтень 2016 року на суму 614,07 грн., за листопад 2016 року на суму 652,06 грн. та за грудень 2016 року на суму 6113,30 грн.;

- пп.2 п.1 ст.7, п.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено суму єдиного внеску за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу в сумі 48049,10 грн., у т.ч. за 2016 рік в сумі 48049,10 грн.

Не погоджуючись з висновками контролюючого органу, позивач звернувся до Головного управління ДФС у Київській області із запереченнями на акт перевірки, у яких просив контролюючий орган розглянути заперечення та прийняти рішення по акту перевірки і щодо правомірності визначення складу витрат та складу податкового кредиту по ПДВ за 2016 рік (т.1, а.с.31-32).

Розглянувши заперечення позивача, Головне управління ДФС у Київській області листом від 09.02.2018 №ФОП/10-36-13-09 повідомило позивачу про те, що висновки акту перевірки №1066/10-36-13-09/НОМЕР_5 залишено без змін (т.1, а.с.33).

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0003061309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 58969,35 грн., з яких 39312,90 грн. – за податковими зобов’язаннями та 19656,45 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с.26);

- податкове повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0003071309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з військового збору на загальну суму 4095,10 грн., з яких 3276,08 грн. – за податковими зобов’язаннями та 819,02 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с.27);

- податкове повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0003081309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 54601,25 грн., з яких 43681,00 грн. – за податковими зобов’язаннями та 10920,25 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с.28);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2018 № Ф-000310309, яким позивачу нарахований єдиний соціальний внесок на суму 48049,10 грн. (т.1, а.с.29);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 14.02.2018 №0003111309, яким позивачу нараховані фінансові санкції у сумі 4804,91 грн. (т.2. а.с.145).

Судом встановлено, що позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних рішень контролюючого органу, звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою, у якій просив їх скасувати (т.1, а.с.34-36).

За результатами розгляду вказаної скарги Державною фіскальною службою України було прийнято рішення від 26.04.2018 №6099/Л/99-99-11-02-01-14, яким податкові повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0003061309, №0003071309 та №0003081309 залишено без змін, а скаргу позивача – без задоволення (т.1, а.с.37-39).

Також Державною фіскальною службою України було прийнято рішення від 10.04.2018 №5133/Л/99-99-11-02-02-25, яким вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2018 р. № Ф-000310309 залишена без змін, а рішення про застосування фінансових санкцій від 14.02.2018 №0003111309 скасовано та є відкликаним, а скарга позивача – задоволена частково. Зобов’язано ГУ ДФС у Київській області винести і направити нове рішення (т.1, а.с.40-41).

На підставі вказаного рішення Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.04.2018 №0009131309, яким позивачу нараховані штрафні санкції у сумі 4804,91 грн. (т.1, а.с.30).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців визначений ст.177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі – Податкового кодексу України).

Згідно із п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п. 177.3 ст. 177 Податкового кодексу України).

Підпунктом 177.4.1. п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, який передбачає включення до складу витрат вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання послуг, робіт), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, будівельних матеріалів, запасних частин, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в пп.177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп.177.4.4 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України).

Положеннями п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Дата виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2 ст.198 Податкового кодексуУкраїна).

Пп.“г” п.198.5 ст.198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 199.1 ст.199 ПК України визначено, що у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Судом встановлено, що 23.06.2015 між Приватним підприємством «Окко-Бізнес Контракт» (Продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу товарів з використанням паливних карток №39ОБКПК-2362, за умовами якого продавець зобов’язався передати у власність покупцеві товари та надати послуги з використання паливних карток (ПК) на автозаправній станції (АЗС), а покупець зобов’язався приймати товари, послуги та повністю оплачувати їх вартість в порядку та на умовах, визначених у договору та додатках до нього.

Пунктом 2.1 договору визначено, що отримання товарів та послуг покупцем здійснюється через пред’явників ПК.

Відповідно до п.2.3 договору з метою належного виконання продавцем умов договору щодо замовлення та отримання товарів і послуг, продавець на період дії договору забезпечує покупця паливними картками в необхідній покупцю кількості. Паливні картки є власністю продавця. Покупець не набуває права власності на отримані паливні картки продавця, не вправі їх використовувати в інших цілях, не пов’язаних з виконанням цього договору і зобов’язується повернути паливні картки продавцю після припинення поставок товарів та надання послуг за цим договором.

Згідно з п.3.1 договору передача у власність (поставка) товарів та надання послуг покупцю здійснюється продавцем (Експлуатантом АЗС) цілодобово (за винятком технічних перерв) на АЗС, шляхом використання встановленого на АЗС РОS – терміналу, при умові: пред’явлення паливної картки покупцем (пред’явником ПК), правильного введення ПІН-коду ПК авторизації ПК в Процесінговому центрі. Вид послуг, асортимент та кількість товару обираються покупцем (пред’явником ПК) самостійно.

Пунктом 3.3 договору визначено, що передача товарів та надання послуг покупцю (пред’явнику ПК) здійснюється лише за умови фактичної наявності товарів, можливості надати послуги на АЗС на момент проведення транзакції. Передача нафтопродуктів покупцю (пред’явнику ПК) здійснюється шляхом заправки автотранспортних засобів.

Загальна кількість, вартість, асортимент товарів та послуг, що передаються (надаються) за цим договором сторонами не обмежується і визначається на підставі фактичної кількості, асортименту та вартості поставлених товарів і наданих послуг за договором, що підтверджується електронними даними Процесінгового центру або даними чеків POS-терміналів АЗС, або касових чеків (чеків реєстраторів розрахункових операцій АЗС), або зведених актів приймання-передачі, або зведених видаткових накладних, якими оформляються транзакції і які підтверджують факт передачі товару та надання послуг покупцю (п.3.4 договору).

Відповідно до п.3.5 договору послуги вважаються наданими покупцю, а право власності на товар та всі пошкодження чи втрати товару переходять до покупця з моменту фактичного отримання товарів, послуг на АЗС, що підтверджується даними Процесінгового центру або інших документів, що зазначені в п.3.4 договору.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що за результатами транзакцій, що були здійснені протягом кожного звітного періоду, продавцем складається та надається покупцю зведена видаткова накладна (зведений акт приймання-передачі).

Згідно з п.4.1 договору передача (надання) товарів та послуг здійснюється відповідно до цін, встановлених на АЗС на момент здійснення транзакцій. В ціну товарів (послуг) включається податок на додану вартість та інші обов’язкові платежі згідно чинного законодавства.

Згідно з п.9.1 договору договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами зобов’язань за договором (т.1, а.с.42-47).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами були підписані додатки до договору купівлі-продажу товарів з використанням паливних карток №39ОБКПК-2362 від 23.06.2015, а саме:

- Порядок та умови користування Паливною карткою (Додаток №1) (т.2. а.с.136-138);

- Порядок та умови здійснення Голосової авторизації (Додаток №2) (т.2, а.с.139);

- Умови та порядок користування Особистим кабінетом покупця (Додаток №3) (т.2, а.с.140-142);

- Порядок та умови користування системою Call-Center (Додаток №4) (т.2, а.с.143-144).

З метою виконання умов вказаного договору, ПП «Окко-Бізнес Контракт» було надано, а ФОП ОСОБА_1 прийнято товар (бензин А-95, А-92 та дизельне паливо) на загальну суму 291659,41 грн., про що сторонами складені та підписані наступні накладні на відпуск товарів:

- №39ОБКПК-2362-9044407176 за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 на загальну суму 14497,37 грн. (у т.ч. ПДВ – 2266,56 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 302,06 л за ціною 5992,86 грн.; дизельного пального у кількості 537,21 л за ціною 8504,51 грн.);

- №39ОБКПК-2362-90452347851 за період з 01.02.2016 по 29.02.2016 на загальну суму 15633,40 грн. (у т.ч. ПДВ – 2436,98 грн.) (реалізація: бензину А-92 у кількості 10,00 л за ціною 188,40грн.; бензину А-95 у кількості 221,98 л за ціною 4404,08 грн.; дизельного пального у кількості 713,39 л за ціною 11040,92 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9046048662 за період з 01.03.2016 по 31.03.2016 на загальну суму 14576,97 грн. (у т.ч. ПДВ – 2281,25 грн.) (реалізація: бензину А-92 у кількості 5,00 л за ціною 99,20 грн.; бензину А-95 у кількості 158,13 л за ціною 3192,32 грн.; дизельного пального у кількості 599,57 л за ціною 10126,81 грн.; дизельного пального у кількості 68,60 л за ціною 1158,64 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9046968397 за період з 01.04.2016 по 30.04.2016 на загальну суму 22372,89 грн. (у т.ч. ПДВ – 3480,13 грн.) (реалізація: бензину А-92 у кількості 20,00 л за ціною 689,80 грн.; бензину А-95 у кількості 254,47 л за ціною 5497,78 грн.; дизельного пального у кількості 702,67 л за ціною 12971,68 грн.; дизельного пального у кількості 186,39 л за ціною 3286,94 грн.; бензину А-95 у кількості 11,34 л за ціною 226,69 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9047859724 за період з 01.05.2016 по 31.05.2016 на загальну суму 21309,05 грн. (у т.ч. ПДВ – 3326,56 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 250,97 л за ціною 5639,50 грн.; дизельного пального у кількості 642,00 л за ціною 12508,58 грн.; дизельного пального у кількості 165,00 л за ціною 3060,85 грн.; бензину А-95 у кількості 4,77 л за ціною 100,12 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9048746350 за період з 01.06.2016 по 30.06.2016 на загальну суму 25902,32 грн. (у т.ч. ПДВ – 4047,29 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 208,15 л за ціною 4785,37 грн.; дизельного пального у кількості 867,33 л за ціною 17337,94 грн.; дизельного пального у кількості 199,00 л за ціною 3779,01 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9049636739 за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 на загальну суму 32863,10 грн. (у т.ч. ПДВ – 5160,89 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 167,02 л за ціною 3839,79 грн.; дизельного пального у кількості 1275,95 л за ціною 25501,26 грн.; дизельного пального Pulls Diesel у кількості 61,04 л за ціною 1281,23 грн.; дизельного пального у кількості 118,00 л за ціною 2240,82 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9050709917 за період з 01.08.2016 по 31.08.2016 на загальну суму 30512,02 грн. (у т.ч. ПДВ – 4794,22 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 222,78 л за ціною 5121,71 грн.; дизельного пального у кількості 1270,15 л за ціною 25390,31 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9051609281 за період з 01.09.2016 по 30.09.2016 на загальну суму 24287,72 грн. (у т.ч. ПДВ – 3816,04 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 171,07 л за ціною 3932,90 грн.; дизельного пального у кількості 1018,25 л за ціною 20354,82 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9052472775 за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 на загальну суму 32136,38 грн. (у т.ч. ПДВ – 5045,25 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 155,61 л за ціною 3684,32 грн.; дизельного пального у кількості 1385,63 л за ціною 28452,06 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9053369011 за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 на загальну суму 28446,89 грн. (у т.ч. ПДВ – 4472,54 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 163,08 л за ціною 3912,29 грн.; дизельного пального у кількості 1168,57 л за ціною 24534,60 грн.);

- №39ОБКПК-2362-9054273313 за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 на загальну суму 29121,30 грн. (у т.ч. ПДВ – 4583,36 грн.) (реалізація: бензину А-95 у кількості 249,09 л за ціною 6004,67 грн.; дизельного пального у кількості 1090,72 л за ціною 23116,63 грн.) (т.1, а.с.48-59).

Судом встановлено, що позивач розрахувався за отриманий товар на суму 284100,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (т.3, а.с.48-187).

Як вбачається з реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за 2016 рік, ПП «Окко-Бізнес Контракт» були виписані позивачу податкові накладні (т.3, а.с.188-245).

26.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Бі Оіл» (Продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №73, за умовами якого продавець зобов’язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та повністю оплатити на умовах, визначених договором, нафтопродукти.

Згідно з п.1.3 даного договору загальна кількість товару, що передається за цим договором у власність покупцю, сторонами не обмежується і визначається на підставі фактичного обсягу поставленого (переданого у власність) товару.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає товар покупцю на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року: EXW – нафтобаза постачальника, СРТ- термінал покупця.

Відповідно до п.2.2 договору товар передається покупцеві окремими партіями (частинами). Кожна окрема партія товару передається в рамках договору лише після попереднього усного узгодження сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність).

Кількість товару у кожній партії зазначається сторонами у відповідній видатковій накладній або у відповідному акті приймання-передачі товару (п.2.4 договору).

Згідно з п.2.7 договору право власності на товар (партію товару) виникає у покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення накладної (акту приймання-передачі) в порядку, передбаченому п.2.5 договору. За умовами п.3.1 договору загальна вартість (ціна) договору не обмежується і складається із вартості (ціни) окремих партій товару, що підлягають поставці за цим договором.

Відповідно до п.3.2 договору ціна (вартість) кожної окремої партії товару узгоджується сторонами та зазначається у відповідних видаткових накладних (актах приймання-передачі) на переданий товар.

Пунктом 7.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов’язань за цим договором (т.1, а.с.60-62).

З метою виконання умов вказаного договору, ТОВ «Торговий дім Бі Оіл» було передано, а ФОП ОСОБА_1 прийнято товар (дизельне паливо) на загальну суму 180455,08 грн., про що сторонами складені та підписані видаткові накладні за №1351 від 29.04.2016 на суму 71346,34 грн. (у т.ч. ПДВ – 11891,08 грн.), №1714 від 31.05.2016 на суму 78433,74 грн. (у т.ч. ПДВ – 13072,29 грн.), №4668 від 31.12.2016 на суму 30675,00 грн. (у т.ч. ПДВ – 5112,50 грн.) (т.1, а.с.66-68).

09.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Бі Оіл» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №29, за умовами якого постачальник зобов’язався передати у погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, визначених у договорі, нафтопродукти, для подальшого комерційного господарського використання.

Відповідно до п.2.1 договору постачання товару (приймання-передача) здійснюється на заправках постачальника у вигляді заправки транспорту покупця відповідно до відомостей. Постачання товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписані представниками обох сторін.

Згідно з п.2.3 договору товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по якості – відповідно до технічних умов та інших нормативно-технічних актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника) по кількості – відповідно до товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання-передачі на товар, у відповідності з вибраним базисом поставки товару.

Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна ціна договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником по рахунках-фактурах та накладних документах.

За умовами п.3.4 договору право власності на товар переходить до покупця на момент поставки товару, що вказана в накладних документах на товар (видаткових накладних та/або акти приймання-товару).

Відповідно до п.6.1 договору цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити даний договір за 1 (один) місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік (т.1, а.с.63-64).

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Торговий Дім Бі Оіл» було поставлено, а ФОП ОСОБА_1 прийнято товар (дизельне паливо) на загальну суму 51413,63 грн. (у т.ч. ПДВ – 7957,53 грн.), про що свідчить видаткова накладна за №365 від 31.01.2016 (т.1, а.с.65).

Судом встановлено, що позивач розрахувався за отриманий товар за вказаними договорами на суму 477169,33 грн., про що свідчать банківські виписки по рахунку позивача (т.3, а.с.48-187).

Як вбачається з реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за 2016 рік, ТОВ «Торговий Дім Бі Оіл» були виписані позивачу податкові накладні (т.3, а.с.188-245).

В акті перевірки висновки відповідача про заниження позивачем суми податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік на 39312,90 грн. ґрунтуються на тому, що ФОП ОСОБА_1 віднесено до валових витрат 2016 року вартість придбаного бензину А-92 та А-95 та дизельного пального, придбаного у ПП «Окко-Бізнес-Контракт» та ТОВ «Торговий дім Бі Оіл», що не використовувались у господарській діяльності позивача, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до абз.10 ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, договори, видаткові і податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між суб’єктами господарювання.

Таким чином, з урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Абзацом 4 ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що остання призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків.

Відповідно до ОСОБА_2 адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- “тимчасова” поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб або податкового кредиту з податку на додану вартість обов’язковому з’ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Судом під час дослідження господарської мети при укладенні позивачем договору з вищевказаними контрагентами було встановлено наступне.

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами господарської діяльності позивача за КВЕД 2010 є: 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами (основний); 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Судом встановлено, що придбані у ПІІ “Лукойл-Україна”, ПП “Окко-Бізнес Контракт” паливно-мастильні матеріали були використані у власній господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 для заправки вантажного та легкового транспорту, що експлуатується у процесі надання послуг відповідно до основних видів діяльності ФОП ОСОБА_1

Так, судом встановлено, що позивач є власником наступних транспортних засобів:

- автомобілю ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_6, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 13.03.2010 серії САА №930085. Тип пального – газ-бензин (т.4, а.с.45-46);

- фургону малолітражного вантажного Mercedes-Benz 410D, реєстраційний номер НОМЕР_7, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 28.01.2014 серії САТ №746757. Тип пального – дизельне паливо (т.1, а.с.75);

- спеціалізованого вантажного фургону малотонажного Mercedes-Benz 308D, реєстраційний номер НОМЕР_8, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 27.08.2003 серії СХТ №537715. Тип пального – дизельне паливо (т.1, а.с.77)

- вантажного фургону Mercedes-Benz Artego 815, реєстраційний номер НОМЕР_9, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу від 24.03.2012 серії Сак №584318. Тип пального – дизельне паливо (т.2, а.с.76, т.4, а.с.76).

Як вбачається з матеріалів справи, вказані транспортні засоби введені в експлуатацію та перебувають на балансі у позивача як основні засоби, що підтверджується розпорядженнями про введення в експлуатацію, актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, інвентарними картками обліку основних засобів (т.1, а.с.77-89).

Судом встановлено, що позивачем укладено трудові договори між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за умовами яких вказані особи зобов’язані виконувати обов’язки водіїв експедиторів (т.2, а.с.181-186).

Судом встановлено, що 01.01.2016 між ФОП ОСОБА_9 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу №11, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а ФОП ОСОБА_9 прийняти та оплатити товар (хлібобулочні вироби, макаронні вироби) відповідно до накладної, яка є невід’ємною частиною договору (т.2, а.с.187).

Також 01.01.2016 між ФОП ОСОБА_10 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу №9, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а ФОП ОСОБА_10 прийняти та оплатити товар (хлібобулочні вироби, макаронні вироби) відповідно до накладної, яка є невід’ємною частиною договору (т.2, а.с.188). 01.01.2016 між ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу №10, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а ФОП ОСОБА_11 прийняти та оплатити товар (хлібобулочні вироби, макаронні вироби) відповідно до накладної, яка є невід’ємною частиною договору (т.2, а.с.189).

Також 01.01.2016 між ФОП ОСОБА_12 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу №12, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а ФОП ОСОБА_12 прийняти та оплатити товар (хлібобулочні вироби, макаронні вироби) відповідно до накладної, яка є невід’ємною частиною договору (т.2, а.с.190).

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2011 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) та Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод» (Замовник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезень хлібобулочних та кондитерських виробів №1, за умовами якого перевізник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених у договорі, доставити автомобільним транспортом довірені замовником хлібобулочні та кондитерські вироби (вантаж) з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій на отримання вантажу особі.

Відповідно до п.2.1 договору перевезення вантажів здійснюється перевізником власними автомобілями з екіпажем.

Згідно з п.2.2 договору підставою для отримання вантажу та прийняття матеріальної відповідальності перевізником на себе є шляховий лист та посвідчення водія – експедитора перевізника.

Пунктом 2.4 договору визначено, що здача вантажу перевізником вантажоодержувачеві здійснюється після вантажного оформлення останнім товарно-транспортних (та інших) документів.

Відповідно до п.3.1 договору розмір плати за перевезення вантажів та інші операції й послуги, пов’язані з перевезенням по маршрутах визначаються сторонами в додатку №2 до договору, що є його невід’ємною частиною. За умовами п.5.2 договору даний договір діє з 01 січня 2011 р. по 31 грудня 2011 року (т.2, а.с.191-194).

01.01.2011 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод» був підписаний Додаток №1 до договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та обласному сполученні за №01 від 01.01.2011, яким пункт 3.1 договору викладено в наступній редакції: «вартість надання транспортних послуг становить 607,20 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 101,20 грн. за одну перевезену тону хлібобулочної, кондитерської та макаронної продукції за межі району по маршрутах: Самгородецького – Погребищенський, Козятинський, Тетіївський, Попільнянський, Погребищенський».

Пункт 2.5.2 даного договору змінено в такій редакції: «Перевізник зобов’язаний забезпечити здійснення вантажних робіт власними силами з дотриманням правил охорони праці» (т.2, а.с.195).

Також сторонами було підписано Додаток №2 до вказаного договору, пунктом 2 якого визначено, що вартість експедиційних послуг складає 24 грн. за 1 тонну, у т.ч. ПДВ – 20% - 4 грн. (т.2, а.с.196).

Крім того, між сторонами було підписано Додаток №3 до вказаного договору, яким п.3.1 договору викладено у такій редакції: «вартість надання транспортних послуг по внутрісистемній дистрибуції становить 456,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 76,00 грн. за одну перевезену тонну хлібобулочної, кондитерської та макаронної продукції за межі району по маршрутах: ДП ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод» - ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібкомбінат №12» цех №1 (м.Київ, ву.ОСОБА_13, 5); ДП ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод» - ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібкомбінат №12» цех №3 (м.Васильків, вул.Нова, 5)» (т.2,а.с.197).

На виконання умов вказаного договору позивачем були надані експедиційні послуги, про що між сторонами складені та підписані акти виконання робіт: №4/10/СК від 31.10.2016 на суму 1514,46 грн. (у т.ч. ПДВ – 252,41 грн.), №3/10/СК від 31.10.2016 на суму 25187,44 грн. (у т.ч. ПДВ – 5864,57 грн.), №5/09/СК від 30.09.2016 на суму 2965,40 грн. (у т.ч. ПДВ – 494,23 грн.), №4/09/СК від 30.09.2016 на суму 1590,25 грн. (у т.ч. ПДВ – 265,04 грн.), №3/09/СК від 30.09.2015 на суму 35159,26 грн. (у т.ч. ПДВ – 5859,88 грн.), №3/12/СК від 31.12.2016 на суму 38908,94 грн. (у т.ч. ПДВ – 6484,82 грн.), №4/12/СК від 31.12.2016 на суму 1518,64 грн. (у т.ч. ПДВ – 253,11 грн.), №5/12/СК від 31.12.2016 на суму 2671,52 грн. (у т.ч. ПДВ – 445,25 грн.), №4/11/СК від 30.11.2016 на суму 2588,28 грн. (у т.ч. ПДВ – 431,38 грн.), №3/11/СК від 30.11.2016 на суму 1364,92 грн. (у т.ч. ПДВ – 227,49 грн.), №2/11/СК від 30.11.2016 на суму 29051,11 грн. (у т.ч. ПДВ – 4841,85 грн.), №1/01/16СК від 10.01.2016 на суму 16435,16 грн. (у т.ч. ПДВ – 2739,19 грн.), №2/0116СК від 20.01.2016 на суму 20056,78 грн. (у т.ч. ПДВ – 3342,80 грн.), №3/01/СК від 31.01.2016 на суму 29797,72 грн. (у т.ч. ПДВ – 4966,29 грн.), №4/01/СК від 31.01.2016 на суму 598,70 грн. (у т.ч. ПДВ – 99,78 грн.), №5/01/СК від 31.01.2016 на суму 1315,27 грн. (у т.ч. ПДВ – 219,21 грн.), №1/02/16СК від 10.02.2016 на суму 20174,96 грн. (у т.ч. ПДВ – 3362,49 грн.), №2/02/16СК від 20.02.2016 на суму 19595,29 грн. (у т.ч. ПДВ – 3265,88 грн.), №3/02/СК від 29.02.2016 на суму 24912,77 грн. (у т.ч. ПДВ – 4152,13 грн.), №4/02/СК від 29.02.2016 на суму 592,11 грн. (у т.ч. ПДВ – 98,69 грн.), №5/02/СК від 29.02.2016 на суму 1283,65 грн. (у т.ч. ПДВ – 213,94 грн.), №1/03/16СК від 10.03.2016 на суму 17527,66 грн. (у т.ч. ПДВ – 2921,28 грн.), №2/03/16СК від 20.03.2016 на суму 17282,59 грн. (у т.ч. ПДВ – 2880,43 грн.), №4/03/СК від 31.03.2016 на суму 624,30 грн. (у т.ч. ПДВ – 104,05 грн.), №3/03/СК від 31.03.2016 на суму 29183,04 грн. (у т.ч. ПДВ – 4863,84 грн.), №5/03/СК від 31.03.2016 на суму 1269,71 грн. (у т.ч. ПДВ – 211,62 грн.), №10/04/16СК від 10.04.2016 на суму 18354,33 грн. (у т.ч. ПДВ – 3059,06 грн.), №5/08/СК від31.08.2016 на суму 1534,88 грн. (у т.ч. ПДВ – 255,81 грн.), №4/08/СК від 31.08.2016 на суму 534,07 грн. (у т.ч. ПДВ – 89,01 грн.), №3/08/СК від 31.08.2016 на суму 38120,23 грн. (у т.ч. ПДВ – 6353,37 грн.), №2/08/СК від 20.08.2016 на суму 17636,10 грн. (у т.ч. ПДВ – 2939,35 грн.), №1/08/СК від 10.08.2016 на суму 21601,88 грн. (у т.ч. ПДВ – 3600,31 грн.), №5/07/СК від 31.07.2016 на суму 1484,31 грн. (у т.ч. ПДВ – 247,39 грн.), №4/07/СК від 31.07.2016 на суму 734,96 грн. (у т.ч. ПДВ – 122,50 грн.), №3/07/СК від 31.07.2016 на суму 34240,52 грн. (у т.ч. ПДВ – 5706,75 грн.), №2/07/16СК від 20.07.2016 на суму 20902,79 грн. (у т.ч. ПДВ – 3483,80 грн.), №1/07/СК/16СК від 10.07.2016 на суму 19665,87 грн. (у т.ч. ПДВ – 3277,65 грн.), №1/06/16СК від 10.06.2016 на суму 19804,36 грн. (у т.ч. ПДВ – 3300,73 грн.), №2/06/16СК від 20.06.2016 на суму 19276,51 грн. (у т.ч. ПДВ – 3212,75 грн.), №3/06/СК від 30.06.2016 на суму 28138,64 грн. (у т.ч. ПДВ – 4689,77 грн.), №4/06/СК від 30.06.2016 на суму 683,68 грн. (у т.ч. ПДВ – 113,95 грн.), №5/06/СК від 30.06.2016 на суму 1333,72 грн. (у т.ч. ПДВ – 222,29 грн.) (т.2,а.с.210-211,214-216, 219-224, 226-241,244-250; т.3, а.с.1-8).

Судом встановлено, що 01.09.2016 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) та Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод» (Відправник) було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №2, за умовами якого перевізник зобов’язався доставити автомобільним транспортом довірені відправником хлібобулочні вироби, кондитерські вироби, макаронні вироби, іншу продукцію, яка зазначається в товарно-транспортних документах з місця відправлення до місця (пункту) призначення (відвантаження), і видати вантаж уповноваженій на отримання особі (вантажоодержувач), а відправник бере на себе зобов’язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Відповідно до п.1.2 договору перевізник також надає відправнику пов’язані із перевезенням вантажу послуги з транспортного експедирування, а саме: організовує перевезення вантажу та проведення вантажно-розвантажувальних робіт; забезпечує повернення зворотної тари відправнику; забезпечує приймання від вантажоодержувачів вантажу, що підлягає поверненню та його зворотну доставку до відправника.

Пунктом 5.2 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року (т.2, а.с.198-200).

Також між сторонами був підписаний додаток №2 до вказаного договору, яким визначено розмір штрафних санкцій за порушення узгодженого графіку подачі автомобілів (т.2, а.с.201).

На виконання умов вказаного договору позивачем були надані експедиційні послуги, про що між сторонами складені та підписані акти виконання робіт №2/10/16Ск від 20.10.2016 на суму 22093,62 грн. (у т.ч. ПДВ – 3682,27 грн.), №1/10/16СК від 10.10.2016 на суму 22321,04 грн. (у т.ч. ПДВ – 3720,17 грн.), №1/12/16СК від 10.12.2016 на суму 20756,53 грн. (у т.ч. ПДВ – 3459,42 грн.), №2/12/16СК від 20.12.2016 на суму 14402,95 грн. (у т.ч. ПДВ – 2400,00 грн.), №1/11/16СК від 20.11.2016 на суму 42709,30 грн. (у т.ч. ПДВ – 7118,22 грн.), №2/09/16СК від 20.09.2016 на суму 19912,45 грн. (у т.ч. ПДВ – 3318,74 грн.), №1/09/16СК від 10.09.2016 на суму 23392,80 грн. (у т.ч. ПДВ – 3898,80 грн.) (т.2, а.с.212-213, 217-218, 225, 242-243).

30.11.2015 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) та Публічним акціонерним товариством «Київхліб» (Відправник) було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №25, за умовами якого перевізник зобов’язався доставити автомобільним транспортом довірені відправником хлібобулочні вироби, кондитерські вироби, макаронні вироби, іншу продукцію, яка зазначається в товарно-транспортних документах з місця відправлення до місця (пункту) призначення (відвантаження), і видати вантаж уповноваженій на отримання особі (вантажоодержувач), а відправник бере на себе зобов’язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Відповідно до п.1.2 договору перевізник також надає відправнику пов’язані із перевезенням вантажу послуг з транспортного експедирування, а саме: організовує перевезення вантажу та проведення вантажно-розвантажувальних робіт; забезпечує повернення зворотної тари відправнику; забезпечує приймання від вантажоодержувачів вантаж, що підлягає поверненню та його зворотну доставку до відправника.

Пунктом 5.2 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року (т.2, а.с.202-204).

Також між сторонами був підписаний додаток №2 до вказаного договору, яким визначено розмір штрафних санкцій за порушення узгодженого графіку подачі автомобілів, та Додатки №3, яким визначені тарифи на перевезення (т.2, а.с.205-209).

На виконання умов вказаного договору позивачем були надані експедиційні послуги, про що між сторонами складені та підписані акти виконання робіт №1 від 10.01.2016 на суму 26200,72 грн. (у т.ч. ПДВ – 4366,79 грн.), №2 від 20.01.2016 на суму 33107,39 грн. (у т.ч. ПДВ – 5517,90 грн.), №3 від 31.01.2016 на суму 37490,09 грн. (у т.ч. ПДВ – 6248,35 грн.), №1 від 10.02.2016 на суму 33834,02 грн. (у т.ч. ПДВ – 5639,00 грн.), №2 від 20.02.2016 на суму 37314,64 грн. (у т.ч. ПДВ – 6219,11 грн.), №3 від 29.02.2016 на суму 33836,56 грн. (у т.ч. ПДВ – 5639,43 грн.), №2 від 20.03.2016 на суму 42441,49 грн. (у т.ч. ПДВ – 7073,58 грн.), №3 від 31.03.2016 на суму 45503,72 грн. (у т.ч. ПДВ – 7583,95 грн.), №1 від 10.03.2016 на суму 39968,10 грн. (у т.ч. ПДВ – 6661,35 грн.), №2 від 20.04.2016 на суму 43062,50 грн. (у т.ч. ПДВ – 7177,08 грн.), №1 від 10.04.2016 на суму 42249,40 грн. (у т.ч. ПДВ – 7041,57 грн.), №3 від 30.04.2016 на суму 46980,71 грн. (у т.ч. ПДВ – 7830,12 грн.), №3 від 31.05.2016 на суму 43767,07 грн. (у т.ч. ПДВ – 7294,51 грн.), №1 від 10.05.2016 на суму 37969,96 грн. (у т.ч. ПДВ – 6328,33 грн.), №2 від 20.05.2016 на суму 44411,23 грн. (у т.ч. ПДВ – 7401,87 грн.), №2 від 20.07.2016 на суму 41674,99 грн. (у т.ч. ПДВ – 6945,83 грн.), №1 від 10.09.2016 на суму 47422,50 грн. (у т.ч. ПДВ – 7903,75 грн.), №3 від 30.06.2016 на суму 38446,94 грн. (у т.ч. ПДВ – 6407,82 грн.), №3 від 31.12.216 на суму 59585,33 грн. (у т.ч. ПДВ – 9930,89 грн.), №2 від 20.11.2016 на суму 44549,36 грн. (у т.ч. ПДВ – 7424,89 грн.), №1 від 20.11.2016 на суму 49035,85 грн. (у т.ч. ПДВ – 8172,64 грн.), №1 від 10.10.2016 на суму 51296,90 грн. (у т.ч. ПДВ-8549,48 грн.) та №2 від 20.09.2016 на суму 40541,52 грн. (у т.ч. ПДВ – 6756,92 грн.) (т.3, а.с.9-32). Отже, матеріали справи свідчать про те, що позивач у період, який перевірявся контролюючим органом, використовував вищевказані транспортні засоби для надання послуг з перевезення вантажів (хлібобулочних, кондитерських та макаронних виробів) на виконання умов договорів з перевезення, які були укладені між позивачем та Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод» (договори №1 від 01.01.2011 та №2 від 01.09.2016) та ПАТ «Київхліб» (договір №25 від 30.11.2015) та для поставки продукції власного виробництва покупцям за договорами від 01.01.2016, які були укладені з ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10,ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_12.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що придбані ним у ПП “Окко-Бізнес Контракт” та ТОВ «Торговий дім Бі Оіл» паливно-мастильні матеріали (бензин А-92, А-95 та дизельне паливо) були ним використані під час надання послуг з перевезення ДП ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод» та ПАТ «Київхліб» та під час поставки продукції власного виробництва покупцям ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10,ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_12.

Підтвердженням встановлених судом обставин реального здійснення господарських операцій з зазначеними контрагентами, які безпосередньо пов’язані із господарською діяльністю позивача як фізичної особи-підприємця, є додані до матеріалів справи подорожні листи службового легкового автомобіля за період з січня по грудень 2016 року (т.1, а.с. 98-103) та подорожні листи вантажного автомобіля за період з січня по грудень 2016 року (т.1, а.с.104-250; т.2, а.с.1-80).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідно до накладних на відпуск товарів за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (т.1, а.с.48-59) ПП «Окко-Бізнес-Контракт» було поставлено позивачу наступний товар:

- бензин А-95 у кількості 2540,52 л на загальну суму 56334,40 грн. (41210,82 грн. – вартість товару та 15123,58 грн. – ПДВ);

- бензин А-92 у кількості 35,00 л на загальну суму 677,40 грн. (529,96 грн. – вартість товару та 147,44 грн. - ПДВ);

- дизельне паливо у кількості 12069,77 л на загальну суму 234647,61 грн.

Відповідно до видаткових накладних ТОВ «Торговий дім Бі Оіл» було поставлено позивачу дизельне паливо у кількості 14097,38 л на загальну суму 231868,71 грн., з яких дизельне паливо у кількості 1880,31 л на суму 28796,77 грн. та дизельне паливо преміум у кількості 12217,07 л на суму 203071,94 грн. (т.1. а.с.65-68).

Згідно із подорожніми листами службового легкового автомобіля витрати пального (бензин А-95) за 2016 рік становлять 2540,52 л.

Відповідно до подорожніх листів вантажного автомобіля витрати дизельного палива за 2016 рік становлять: 12226,38 л.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлені ПП «Окко-Бізнес-Контракт» бензин А-95 та ТОВ «Торговий дім Бі Оіл» дизельне паливо були використані позивачем в процесі здійснення його господарської діяльності, а витрати на придбання бензину А-95 та дизельного палива правомірно включені до витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2016 рік.

Щодо використання бензину А-92 позивач в ході розгляду справи зазначив про те, що під час надання послуг з перевезення хлібобулочних та макаронних виробів транспортними засобами, які належать позивачу, він використовував бензин А-95 та дизельне паливо, у той час як бензин А-92 позивач змішував із дизельним паливом для покращення якості останнього в зимовий період.

На підтвердження наданих пояснень позивачем надано подорожні листи вантажного автомобіля, за якими було використано 52 літри бензину А-92 та акти списання, за якими списано 35 літрів бензину А-92.

Проте, суд не може погодитися з доводами позивача щодо правомірності використання в господарській діяльності бензину А-92, адже наявні у позивача транспортні засоби, які він використовував під час надання послуг перевезення, мають тип пального, відмінний від бензину А-92, тому документальних доказів на підтвердження правомірності використання бензину А-92 у кількості 35 літрів, придбаного у ТОВ «Торговий дім Бі Оіл», в транспортних засобах з іншим типом пального позивачем не надано.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд погоджується з висновками контролюючого органу про те, що позивач безпідставно відніс до складу витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2016 рік вартість бензину А-92 у кількості 35 літрів на загальну суму 529,96 грн.

Таким чином, дослідивши первинні документи, якими позивач та його контрагенти супроводжували виконання договорів купівлі-продажу та перевіривши фактичний рух товарів під час здійснення господарських операцій суд дійшов висновку, що факт придбання позивачем товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності, якими оформлені господарські операції, не суперечать вимогам чинного законодавства, містять вичерпні дані щодо переліку придбаного і поставленого товару, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Акт перевірки та письмові заперечення відповідача також не містять зауважень щодо обсягу, форми і змісту наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, надані позивачем на підтвердження понесення витрат, відображених у податковій звітності за 2016 рік, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

Податковий орган під час розгляду справи не оспорював та не ставив під сумнів реальність операцій, за наслідками яких позивачем були сформовані спірні суми податкових вигод. Відповідачем також визнається та не заперечується те, що контрагенти позивача - постачальники, на час складання первинних документів, долучених до матеріалів справи та наданих до перевірки, не мали дефектів у правовому статусі.

Відповідач не ставив під сумнів наявність у контрагентів позивача технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст вищезазначених господарських операцій.

Матеріали справи також не містять доказів того, що контрагенти позивача не звітували до податкового органу, не відображали результатів господарських операцій з позивачем та не сплатили до бюджету обов'язкових платежів.

Фактично викладений в акті перевірки висновок про завищення позивачем витрат, на суму яких було зменшено загальний оподатковуваний дохід, ґрунтується на доводах контролюючого органу про ненадання копій первинних документів під час перевірки на письмовий запит контролюючого органу, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1. статті 44 Податкового кодексу України.

У силу положень підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

У свою чергу підпунктом 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов'язані подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Наведене кореспондується з приписами пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, у силу яких платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Правові наслідки невиконання платником податків обов'язку надати на законний запит контролюючого органу документи, на підставі яких сформовані податкові зобов'язання, визначено статтею 44 Податкового кодексу України.

Пунктом 44.6 вказаної статті встановлено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, ненадання до перевірки документів, на підставі яких сформовані показники податкової звітності, є підставою вважати, що вони були відсутні у платника податків.

При цьому, згідно з пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отже, відмова платника податків виконати обов'язок в частині надання на запит документів, які підтверджують показники податкової звітності, має бути задокументована відповідним актом. Самого лише твердження перевіряючого в акті перевірки, що платник податків відмовився або не надав документів, що стали підставою для формування податкових зобов'язань, недостатньо для застосування правових насідків, передбачених пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.

Викладені висновки також узгоджуються з положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 №395 та зареєстрований Міністерстві юстиції України 12.04.2013 за № 607/23139 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1.4 Порядку, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 2.3.2.2 Порядку визначено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Таким чином, належним доказом ненадання платником податків до перевірки витребуваних документів є акт довільної форми, складений посадовою (службовою) особою контролюючого органу.

Відповідачем, попри наявні в акті перевірки твердження про ненадання документального підтвердження задекларованого у податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб показника витрат, акта про відмову надати копії (оригіналів) податкових накладних та інших документів не складено, що свідчить про недоведеність висновку про відсутність у ФОП ОСОБА_1 таких документів.

Натомість позивачем надано суду належним чином завірені копії договорів, видаткових накладних та податкових накладних, що підтверджують реальність понесення позивачем витрат, пов'язаних з придбанням паливно-мастильних матеріалів, шин, канцтоварів, основних засобів.

У судовому засіданні представник відповідача жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам суду не надав.

Більш того, у судовому засіданні представник позивача наполягав на тому, що оригінали первинних документів, що підтверджують задекларовані у податковій звітності за 2016 рік показники витрат, були надані перевіряючим у ході перевірки.

Суд вважає, що відсутність або ненадання певних документів під час перевірки не може бути підставою для відмови у їх оцінці під час судового розгляду справи, адже положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (зокрема щодо законності сформованих показників витрат), поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки, позаяк процедура збору доказів у судовому процесі не обмежена проведенням податкової перевірки. Суд не може не прийняти до уваги окремі докази лише з тих підстав, що контролюючий орган заперечує щодо факту пред'явлення їх до перевірки,

Суд вважає, що право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як безпосередньо під час податкового контролю, так і на стадії оскарження рішень контролюючого органу в суді, а тому суд не приймає доводів відповідача щодо відсутності у позивача первинних документів, на підставі яких сформовано спірну суму витрат.

Згідно з п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України ставка податку на доход фізичних осіб становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже підставою для застосування контролюючим органом штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого суми податкового зобов'язання є повторне визначення платнику податків контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання при прийнятті оспорюваного у цій справі податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0003061309 слугувало податкове повідомлення-рішення від 16.11.2016 №0035751303/381, прийняте на підставі висновків акта перевірки від 04.10.2016 №859/13-03/2448010137/186 (т.1,а.с.12).

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПК).

Відповідно до пункту 56.15 статті 56 Податкового кодексу України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Згідно з абзацом 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже у разі визначення контролюючим органом грошових зобов’язань платнику податків відповідно до положень пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, такий контролюючий орган приймає відповідне податкове повідомлення-рішення, яке направляється платнику податків.

У той же час, у разі незгоди платника податків з податковим повідомленням-рішенням, останній має право оскаржити його в адміністративному чи судовому порядку, а визначені на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення грошові зобов’язання є неузгодженими до закінчення процедури адміністративного чи судового оскарження.

Судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 16.11.2016 №0035751303/381 було оскаржено позивачем до Київського окружного адміністративного суду.

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 у справі №810/1808/17, зокрема, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16.11.2016 №0035751303/381 (т.4, а.с.50-56).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017 апеляційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року – залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року – залишено без змін (т.4, а.с.57-60).

Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2018 не прийнято до розгляду та повернуто касаційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (т.4, а.с.61-62).

Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017 (т.4, а.с.62-63).

Отже, податкове повідомлення-рішення 16.11.2016 №0035751303/381, на підставі якого відповідач в акті перевірки від 29.12.2017 №1066/10-36-13-09/244/8010137 дійшов висновку про повторне порушення позивачем вимог ст.177 Податкового кодексу України, є скасованим у судовому порядку.

У зв’язку з цим, у контролюючого органу відсутні підстави для застосування до позивача на підставі податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0003061309 штрафу у розмірі 50 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.

Таким чином донарахування позивачу на підставі податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0003061309 податку на доходи фізичних осіб, що справляється фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 95,39 грн. (529,96 х 18%) та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25 % на суму 23,85 грн. (95,39 х 25%) є обґрунтованим та правомірним.

А тому, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2018 №0003061309 в частині збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, що справляється фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 58850,11 грн., в тому числі за податковими зобов’язаннями на суму 39217,51 грн. (39312,90 – 95,39) та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 19632,60 грн. (19656,45 – 23,85).

Відповідно до п.16-1 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної ОСОБА_11 України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно до п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Отже, враховуючи те, що позивачем неправомірно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2016 рік, вартість бензину А-92 у кількості 35 літрів на загальну суму 529,96 грн. і тим самим занижено оподатковуваний дохід за 2016 рік на суму 529,96 грн., на який нараховується військовий збір, суд дійшов висновку про те, що контролюючий орган правомірно визначив позивачу суму податкового зобов’язання з військового збору на сум 7,95 грн. (529,96 грн. х 1,5%) та штрафні (фінансові) санкції на суму 1,99 грн. (7,95 грн. х 25%).

А тому, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2018 №0003071309 в частині збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов’язання з військового збору на загальну суму 4085,16 грн., в тому числі за податковими зобов’язаннями на суму 3268,13 грн. (3276,08 – 7,95) та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 817,03 грн. (819,02 грн. – 1,99 грн.).

Згідно з п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях з:постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування у межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Враховуючи те, що матеріали справи свідчать про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2016 рік на суму 529,96 грн., суд вважає, що контролюючий орган правомірно визначив ФОП ОСОБА_1 на підставі податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0003081309 податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 105,99 грн. (529,96 х 20%) та штрафні (фінансові) санкції на суму 26,50 грн. (105,99 х 25%).

У зв’язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2018 №0003081309 в частині збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 54468,76 грн., в тому числі за податковими зобов’язаннями на суму 43575,01 грн. (43681,00 – 105,99) та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 10893,75 грн. (10920,25 – 26,50).

Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” №2464-VI від 08.07.2010 (далі – Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно частини 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Відповідно до п.3 ч.11 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Отже, базою нарахування єдиного внеску для позивача є сума чистого оподатковуваного доходу за рік, визначена відповідно до положень Податкового кодексу України.

Враховуючи те, що у ході судового розгляду встановлено заниження позивачем оподатковуваного доходу на 529,96 грн., то відповідно, нарахування відповідачем на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2018 №Ф-000310309 єдиного внеску на суму 116,59 грн. (529,96 х 22%) та визначення на підставі рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.04.2018 №0009131309 штрафу на суму 11,66 грн. (116,59 х 10 %) є правомірним та обґрунтованим.

У зв’язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2018 №Ф-000310309 в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 47932,51 грн. (48049,10 – 116,59) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.04.2018 №0009131309 в частині нарахування штрафу на суму 4793,25 грн. (4804,91 – 11,66).

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 1705,20 грн. згідно платіжного доручення №602 від 16.05.2018, оригінал якого долучено до матеріалів справи (т.1, а.с.2).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1701,30 грн. (170129,79грн. х1705,20 грн./170519,71 грн.) підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2018 №0003061309 в частині збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, що справляється фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 58850,11 грн., в тому числі за податковими зобов’язаннями на суму 39217,51 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 19632,60 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2018 №0003071309 в частині збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов’язання з військового збору на загальну суму 4085,16 грн., в тому числі за податковими зобов’язаннями на суму 3268,13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 817,03 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2018 №0003081309 в частині збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 54468,76 грн., в тому числі за податковими зобов’язаннями на суму 43575,01 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 10893,75 грн.

5. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2018 №Ф-000310309 в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 47932,51 грн.

6. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.04.2018 №0009131309 в частині нарахування штрафу у розмірі 4793,25 грн.

7. В решті позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

8. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5, місце проживання: 09100, Київська обл., м.біла Церква, вул.Залізнична, буд.144-А) судовий збір у 1701,30 грн. (одна тисяча сімсот одна грн. 30 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ідентифікаційний код: 39393260, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 15.02.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.