Рішення № 80099825, 19.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2019 р. № 520/11151/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бабаєва А.І.

при секретарі судового засідання Боднар І.Ю.

за участі:

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про стягнення компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому, з підстав протиправності рішення, просить суд:

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код 39599198) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 грошову компенсацію у розмірі утриманої з нього суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 41105 (сорок одна тисяча сто п’ять) грн.;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код 39599198) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31.10.2018 по день винесення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач не виплачуючи щомісячну грошову компенсацію суми податку на доходи фізичних осіб, на думку позивача, порушив права ОСОБА_2.

Відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

В судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

В судове засідання представник відповідача прибула, проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працював в органах податкової міліції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Наказом ГУ ДФС в Харківській області № 844-о від 31.10.2018 року позивача було звільнено з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ оперативно-технічного відділу оперативного управління ГУ ДФС в Харківській області у запас за пунктом 64 підпунктом "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу" до січня 2017 року позивачем, отримувалась щомісячно грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовців, поліцейських та, осіб рядового та начальницького складу.

Як зазначено позивачем та не заперечувалось відповідачем, в період з 01.01.2017 року по 31.10.2018 року позивачу не виплачувалась щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, посилаючись на те, що нарахування і виплата компенсації припинена відповідачем неправомірно, а також на те, що відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь ОСОБА_2, грошової компенсації у розмірі утриманої з нього суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 41105 (сорок одна тисяча сто п’ять) грн., суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту – ПК України).

Відповідно до пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно із пунктом 5.2 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 ПК України до загальнодержавних податків належать, зокрема, податок на доходи фізичних осіб.

На момент звільнення позивача з податкової міліції - 31.10.2018 року, Законом України від 21.12.2016 № 1797-VIII пункт 168.5 статті 168 ПК України викладено у новій редакції, яка не передбачає відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних працівниками податкової міліції.

Так, згідно із пунктом 168.5 статті 168 ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Позивачем зазначено, що він має право на компенсацію, утриманих із його грошового забезпечення та інших виплат сум податку з доходів фізичних осіб, посилаючись на те, що відповідно до ст. 348 ПК України на податкову міліцію поширюються вимоги, встановлені статтями 3 і 5 Закону України "Про міліцію" та те, що з 01.05.2017 року Постановою КМ України № 375 внесено зміни до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44). Порядком № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

Проте, суд зазначає, що вказані посилання позивача є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» втратив чинність 01.01.2011 з прийняттям ПК України.

Крім того, зміни до пункту 2 Порядку № 44 внесені 31.05.2017 року, без врахування положень пункту 168.5 статті 168 ПК України, які з 01.01.2017 виключили працівників податкової міліції зі складу осіб, яким передбачається відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб.

Отже, в цій частині положення Порядку № 44 не відповідає вимогам пункту 168.5 статті 168 ПК України.

Враховуючи те, що Закон - це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу щодо інших актів, які повинні видаватись на основі Закону, суд вважає, що у спірних правовідносинах слід керуватись нормами та приписами саме ПК України, а не Порядку № 44.

Також, судом враховується, що згідно із пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Пунктом 5.2 статті 5 ПК України визначено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пункту 7.3 статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Так, положення п. 168.5 ст. 168 ПК України встановлюють виключний перелік категорій громадян, яким проводиться відшкодування сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Згідно пункту 168.5 статті 168 ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, працівників податкової міліції не включено до складу осіб, яким передбачається відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно не виплачено позивачу компенсацію, передбачену пунктом 168.5 статті 168 ПК України у період з 01.01.2017 року по 31.10.2018 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь ОСОБА_2, грошової компенсації у розмірі утриманої з нього суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 41105 (сорок одна тисяча сто п’ять) грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.10.2018 року по день винесення судового рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до приписів частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заявляючи дану позовну вимогу позивач посилався на те, що при звільненні з ним проведено розрахунок не в повному обсязі, а саме не виплачена сума компенсації податку на доходи фізичних осіб, про невчасний розрахунок з виплати будь-яких інших сум позивач не вказував.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

З огляду на висновки суду, що виплата компенсації в порядку п. 168.5 ст. 168 ПК України не належить до нарахування і виплати позивачу, не має місця затримка розрахунку при звільненні, а отже позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.10.2018 року по день винесення судового рішення задоволенню також не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст. 255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (61204, м. Харків, проспект Перемоги, буд. 66 Е, кв. 11) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про стягнення компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст рішення складено 25.02.2019 року.