Рішення № 80099699, 26.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 року справа № 320/6808/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Національної поліції в Київській областіпровизнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову ГУ НП в Київській області щодо проведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а саме, за період з 14.09.2017 по 23.09.2018, викладену у листі від 29.10.2018 №29/М1155;

- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Київській області щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а саме за період з 14.09.2017 по 23.09.2018 у розмірі 74801,25 грн.;

- стягнути з ГУ НП в Київській області середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а саме за період з 14.09.2017 по 23.09.2018 у розмірі 74801,25 грн.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач у день звільнення, тобто 31.08.2016, не виплатив належних йому сум, зокрема одноразової грошової допомоги у зв’язку із звільненням.

З урахуванням викладеного позивач вважає, що відповідач зобов’язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки у виплаті зазначених сум.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що одноразова грошова допомога не входить до складу грошового забезпечення поліцейського, у зв’язку з чим така допомога не є сумою, що виплачується поліцейському безпосередньо у день звільнення.

З урахуванням викладеного вважає, що підстави для застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення на користь звільненої особи середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 відкрите спрощене позовне провадження у справі №320/6808/18 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

У період з 28.08.2006 по 06.11.2015 позивач проходив службу в ОВС на різних посадах. Наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с позивача прийнято на службу до Національної поліції.

Наказом ГУ НП в Київській області від 31.08.2016 №512 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі підпункту 2 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).

Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 21.07.2017 у справі № 368/177/17 задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Київській області:

- визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Київській області, яка полягає у не проведенні повного розрахунку в день звільнення ОСОБА_1 із органів Національної поліції, не доплаті частини одноразової грошової допомоги при звільненні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із органів Національної поліції за період з 01.09.2016 по 13.09.2017 та невиплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ;

- визнано протиправними рішення ГУ НП в Київській області про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, викладені у листах №29/м-863 від 09.12.2016 р. т.в.о. заступника начальника Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_2 та №29/м-161 від 06.03.2017 заступника начальника Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_3;

- стягнуто з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 1675 (одна тисяча шістсот сімдесят п'ять) гривень 66 копійок; середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.09.2016 по 13.09.2017 (включно) в сумі 75399 (сімдесят п'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять) гривень 66 копійок; одноразову грошову допомогу в розмірі 290000 (двісті дев'яносто тисяч) гривень 00 копійок у зв'язку із встановленням II групи інвалідності. А всього стягнути коштів на загальну суму 367075 (триста шістдесят сім тисяч сімдесят п'ять) гривень 32 копійки.

Задовольняючи позов у частині стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 1675,66 грн., Кагарлицький районний суд Київської області виходив з того, що позивач, як особа, яка звільняється зі служби за станом здоров’я, має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до статті 9 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Кагарлицьким районним судом розраховано, що розмір одноразової грошової допомоги у зв’язку із звільненням має становити 30917,85 грн. Оскільки ГУ НП в Київській області згідно з видатковим касовим ордером від 08.11.2016 №1586 було сплачено позивачеві лише 29242,19 грн., Кагарлицький районний суд дійшов висновку, що решта вказаної одноразової грошової допомоги у розмірі 1675,66 грн. (30917,85-29242,19) підлягає стягненню на користь позивача.

Стягуючи з ГУ НП в Київській області 290000,00 грн., Кагарлицький районний суд виходив з того, що позивач як особа, якій встановлена інвалідність II групи внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в ОВС, має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Оскільки одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 1675,66 грн. та одноразову грошову допомогу у зв’язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в ОВС, у розмірі 290000,00 грн. ГУ НП в Київській області станом на 13.09.2017 не сплатило, Кагарлицький районний суд Київської області дійшов висновку про необхідність стягнення з ГУ НП в Київській області середнього грошового забезпечення за затримку у розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що присуджені Кагарлицьким районним судом Київської області кошти у загальному розмірі 367075,32 грн. виплачувались позивачеві у такому порядку:

- 22 серпня 2018 року ГУ НП в Київській області виплатило позивачеві 290000,00 грн. одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що підтверджується платіжним дорученням від 22.08.2018 №8292;

- 24 вересня 2018 року ГУ НП в Київській області виплатило позивачеві 77075,32 грн., у том числі 75399,66 грн. – середнього грошового забезпечення за час затримки у розрахунку та 1675,66 грн. – одноразової грошової допомоги у зв’язку із звільненням, що підтверджується повідомленням про безспірне списання коштів з рахунку боржника згідно з меморіальним ордером від 21.09.2018 №805.

Вважаючи, що ГУ НП в Київській області несвоєчасно виплатило позивачеві належні йому при звільненні суми, останній звернувся до суду з цим позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини шостої статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Пунктом 2 Порядку № 850 обумовлено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

За приписами пункту 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".

Відповідно ж до абзацу третього пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров’я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п’яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв’язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Оцінка суду

Кодекс законів про працю України покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, під яким розуміється обов’язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у день звільнення всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти винагороду у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, а також інші компенсаційні та заохочувальні виплати, встановлені вимогами законодавства та колективним договором, право працівника на одержання яких є безумовним і не залежить від поведінки роботодавця та/або працівника. (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 та пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби за станом здоров’я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, зазначена грошова допомога нерозривно пов’язана з фактом звільнення і є для цілей застосування статей 116 та 117 КЗпП сумою, що належить працівникові від підприємства, установи, організації.

Тотожну правову позицію у подібному спорі висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №806/2164/16:

« 40. З урахуванням положень пункту 3 розділу І Порядку [та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06.04.2016] № 260 до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

41. Отож, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і Національна поліція, у структурі якої працював позивач, як роботодавець, і як орган, до відання якого віднесено виплату цієї допомоги, зобов'язане її виплатити.»

Як було встановлено судом, днем звільнення позивача є 31.08.2016.

Разом з цим, одноразову грошову допомогу як особі, яка звільняється із служби в поліції за станом здоров'я у розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби, позивачеві у повному обсязі було виплачено лише 24.09.2018, що підтверджується повідомленням ГУ ДКС України у Київській області про списання коштів на підставі меморіального ордеру від 21.09.2018 №805.

За встановлених обставин суд погоджується з доводами позивача, що повний розрахунок з ним на день звільнення проведено не було. Таким чином, час затримки розрахунку при звільненні складає 751 днів.

Оскільки середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 01.09.2016 по 13.09.2017 було стягнуто з відповідача на користь позивача у рамках справи № 368/177/17, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні починаючи з 14.09.2017 по дату фактичного розрахунку – 24.09.2018, що становить 376 дні.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що календарними місяцями, що передують події, з якою у рамках даної справи пов'язана виплата середнього грошового забезпечення, є липень і серпень 2016 року.

Як вбачається з розрахункових листів про нарахування грошового забезпечення, за липень 2016 року позивачеві було нараховано 6182,04 грн. грошового забезпечення; за серпень 2016 року – 6185,30 грн.

Оскільки грошове забезпечення поліцейським нараховується за кожен календарний день служби, при розрахунку середньоденного грошового забезпечення суд виходить з кількості календарних днів у липні та серпні 2016 року – 62 дні.

Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 199,47 грн. [(6182,04+6185,30)/62].

Враховуючи, що невідшкодованим залишивсь період затримки остаточного розрахунку з 14.09.2017 по 24.09.2018 тривалістю 376 днів, сума, що підлягає стягненню на користь позивача становить 75000,72 грн.

VII. Висновок суду

Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки відповідач не виплатив у день звільнення позивачеві належні йому суми, зокрема, одноразову допомогу у зв’язку із звільненням за станом здоров’я, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для застосування до відповідача визначених у статті 177 КЗпП заходів відповідальності шляхом стягнення з нього на користь позивача 75000,72 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Поряд з цим, суд не знаходить підстав для задоволення решти вимог позивача, що зводяться до вимог про визнання протиправними рішень і бездіяльності відповідача щодо невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, позаяк така форма захисту порушених прав позивача не відповідає змісту спірних правовідносин.

У даному випадку єдиним належним і достатнім способом захисту порушених прав особи, з якою своєчасно не проведений розрахунок, є безпосереднє стягнення середнього грошового забезпечення на її користь з роботодавця.

Отже, у цій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З наведеного слідує, що повноваження адміністративного суду накладати на суб’єкта владних повноважень зобов’язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов’язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Будь-яких пояснень на обґрунтування необхідності покладення на відповідача додаткового обов’язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. У свою чергу судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, не встановлено.

З урахуванням викладеного вимоги позивача про встановлення судового контролю задоволенню не підлягають.

VIIІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач є інвалідом ІІ групи, у зв’язку з чим звільнений від сплати судового збору.

Доказів понесення ним інших витрат, пов’язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного судові витрати, які б підлягали розподілу, – відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 260, 263, 283 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 09201, м. Кагарлик, Київська область, вул. Маяковського, буд. 10) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75000,72 грн. (сімдесят п’ять тисяч грн. 72 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду – 26.02.2019.

Суддя Леонтович А.М.