Рішення № 80099399, 26.02.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/440/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області у якій просить суд:

визнати бездіяльність Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області протиправною;

визнати протиправним та скасувати рішення Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 170 від 01 жовтня 2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком;

зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу з 05 лютого 2018 року пенсію зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона з 04 липня 1965 року по 11 січня 1993 року постійно проживала в населеному пункті, який Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 106 від 23 липня 1991 року віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а тому в силу абзацу 5 частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" набула право на призначення пенсії за віком зі зменшенням останнього на 6 років. З огляду на викладені обставини ОСОБА_1 вважає відмову Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області в призначенні пенсії за віком протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а також просить зобов'язати відповідача призначити та виплачувати їй пенсію зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 05 лютого 2018 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

22 лютого 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позов /а.с. 49-51/, у якому представник Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області зазначив, що аналіз приєднаних до заяви про призначення пенсії документів не дає підстав вважати, що ОСОБА_1 постійно проживала/працювала в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки відомості довідки Степангородської сільської ради про те, що позивач проживала з 04 липня 1965 року по 11 січня 1993 року в с. Степангород Володимирецього району Рівненської області суперечать відомостям трудової книжки, згідно якої ОСОБА_1 упродовж періоду з 1987 року по 1992 рік працювала на підприємствах, розташованих в населених пунктах, які не віднесені до зони гарантованого добровільного відселення. За викладених обставин відповідач вважає безспірним період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення тривалістю 05 років 04 місяці 02 дні.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 народилась 04 липня 1965 року, є особою що має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка постійно працювала чи працює, або проживала чи проживає у зонах гарантованого добровільного відселення /а.с. 15-17, 24/.

05 лютого 2018 року позивач звернувся до Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі абзацу 5 частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" /а.с. 52/.

До вищевказаної заяви позивачем додано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт громадянина України, трудову книжку, договір добровільного страхування, посвідчення постраждалого від ЧАЕС, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, а також довідку Степангородської сільської ради Володимирецього району Рівненської області № 2282 від 21 вересня 2017 року, видану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що вона дійсно проживала в с. Степангород, яке відповідно до постанови КМ УРСР № 106 від 23 липня 1991 року відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) із дня народження 04 липня 1965 року по 11 січня 1993 року, що підтверджується розпискою-повідомленням від 05 лютого 2018 року /а.с. 14/.

Рішенням Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 01 жовтня 2018 року № 170 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення /а.с. 10-11/.

Позивач не погодився з правомірністю відмови органа Пенсійного фонду України в призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку, в зв’язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд зважає на таке.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За загальними правилами, врегульованими частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Разом із тим, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є спеціальним Законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Стаття 55 зазначеного вище Закону регулює умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Абзацом 5 частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

Приміткою до зазначеної норми передбачено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відтак, максимально допустимим строком, на який може бути знижено пенсійний вік особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення є 6 років.

Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 157/2950/17 (провадження № К/9901/26239/18).

Надаючи правову оцінку спірному рішенню про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, належить звернути увагу на те, що в його основу покладено переконання відповідача, що позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не більше 05 років 04 місяців 02 днів.

Так, Лохвицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області не визнає довідку Степангородської сільської ради Володимирецього району Рівненської області про те, що ОСОБА_1 проживала з 04 липня 1965 року по 11 січня 1993 року в с. Степангород Володимирецього району Рівненської області належним доказом постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки остання містить формулювання "проживала" замість "постійно проживала", а також з огляду на те, що її відомості суперечать відомостям трудової книжки, якою підтверджено, що позивач упродовж періоду з 1987 року по 1992 рік працювала на підприємствах, розташованих в населених пунктах, які не віднесені до зони гарантованого добровільного відселення.

Не погоджуючись з обґрунтованістю мотивів спірного рішення, суд виходить з таких міркувань.

За змістом частин третьої та четвертої статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Отже, довідка органа місцевого самоврядування у розумінні Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є єдиним належаним доказом підтвердження періоду проживання особи на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення.

На вимогу суду Степангородською сільською радою Володимирецього району Рівненської області надано довідку № 440 від 08 лютого 2019 року /а.с. 44/, відомості якої не суперечать відомостям довідки, наданої відповідачу під час звернення із заявою про призначення пенсії. Крім того, вищевказаним органом місцевого самоврядування надано належним чином завірені копії витягів з погосподарських книг, які стали підставою для формування вищевказаних довідок /а.с. 45-46/. На окрему увагу заслуговує лист Степангородської сільської ради Володимирецього району Рівненської області № 90 від 13 лютого 2019 року, складений з метою усунення певних неточностей, які мають місце у написанні в погосподарських книгах дошлюбного прізвища позивача та дати її народження /а.с. 43/.

Проаналізувавши викладене, суд вважає довідку Степангородської сільської ради Володимирецього району Рівненської області про те, що ОСОБА_1 проживала з 04 липня 1965 року по 11 січня 1993 року в с. Степангород Володимирецього району Рівненської області належним доказом постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення упродовж зазначеного в ній періоду.

Посилання Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про те, що довідка Степангородської сільської ради Володимирецього району Рівненської області № 2282 від 21 вересня 2017 року містить формулювання "проживала" замість "постійно проживала", як на підставу для невизнання такого документа належним доказом підтвердження періоду проживання особи на територіях радіоактивного забруднення, є хибними та спростовуються змістом самої довідки.

Доводи відповідача, про наявність протиріч у відомостях трудової книжки та довідки Степангородської сільської ради Володимирецього району Рівненської області № 2282 від 21 вересня 2017 року відхиляються судом з тих підстав, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, який підтверджує стаж роботи особи, тоді як пріоритетним в силу статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доказом періоду проживання позивача на територіях радіоактивного забруднення є саме довідка органа місцевого самоврядування (Степангородської сільської ради Володимирецього району Рівненської області).

Поряд із тим, суд погоджується з висновком відповідача про відсутність правових підстав для призначення позивачу пенсії за віком з 05 лютого 2018 року з огляду на таке.

Наявною в матеріалах справи копією заяви про призначення пенсії від 05 лютого 2018 року підтверджено, що фактично ОСОБА_1 станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досягла 52-річного віку.

Положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсійний вік позивача становить 60 років, а з урахуванням максимально можливого зменшення пенсійного віку на підставі абзацу 5 частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - 54 роки.

Частиною другою статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" також передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які відпрацювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 (чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково на два роки понад передбачений цією статтею.

Дослідивши відомості трудової книжки, суд не встановив наявності у позивача необхідного трудового стажу на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, а відтак підстави для зменшення гр. ОСОБА_1 пенсійного віку до 52 років відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, суд відхиляє доводи позивача про те, що позивач здобула право на призначення пенсії після досягнення 52-річного віку, оскільки такі доводи ґрунтуються на хибному та довільному тлумаченні Закону.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про передчасність звернення позивача до Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення пенсії за віком.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 243-246, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністартивного позову ОСОБА_1 (вул. Попова, 7, с. Яблунівка, Лохвицький район, Полтавська область, рнокпп НОМЕР_1) до Лохвицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Перемоги, 15, м. Лохвиця, Лохвицький район, Полтавська область, 37200, код ЄДРПОУ 40386115) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2