Рішення № 80098744, 19.02.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 лютого 2019 рокум. Ужгород№ 260/1126/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, - не з'явилася;

відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області, представник - Рурич С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, якою просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, площа Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 34888449) від 10.09.2018 року № 1203/4 «Про звільнення ОСОБА_1.»;

поновити ОСОБА_1 на роботі;

стягнути з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, площа Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 34888449) на користь позивача моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 27.12.2011 року № 2102/06-04 була переведена на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Берегівського районного управління юстиції.

Згідно з наказом відповідача від 03.12.2015 року № 1366/4, з 03 грудня 2015 року по 25 вересня 2018 року позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_3. Про вагітність позивачки та народження сина відповідач повідомлявся завчасно, а саме заявами від 28.12.2016 року та від 21.08.2018 року із доданням до них підтверджуючих документів.

Заявою від 21.08.2018 року позивач просила надати їй відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Проте, листом від 04.09.2018 року позивачку повідомили про можливість взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад у відповідача, а переведення державного службовця можливе на рівнозначну або нижчу вакантну посаду, оскільки посади яку вона обіймала вже не існує.

В подальшому, з листа відповідача датованого 11.09.2018 року № 09-18/2936 позивач дізналася про прийняття відповідачем наказу від 10.09.2018 року № 1203/4 «Про звільнення ОСОБА_1.».

Згідно з цим наказом, позивач 25.09.2018 року звільнена з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Берегівського районного управління юстиції у зв'язку з скороченням штатів відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КзПП України).

Позивач вважає своє звільнення та наказ відповідача від 10.09.2018 року № 1203/4 незаконними, такими, що видані із суттєвими порушенням норм трудового законодавства та законодавства про проходження державної служби і грубо порушують її трудові права, а тому наказ Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 10.09.2018 року № 1203/4 «Про звільнення ОСОБА_1.» підлягає скасуванню, а позивач поновленню на роботі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі, обґрунтувавши тим, що позовна вимога ОСОБА_1 про поновлення її на роботі є безпідставною і такою, що не може бути виконана, оскільки нормами законодавства про працю регламентовано, що звільнення працівника у зв'язку із ліквідацією юридичної особи допускається у разі неможливості переведення працівника на іншу роботу відповідно до його кваліфікації, або у разі відмови працівника від такого переведення (а.с.61-69).

Крім того, переведення ОСОБА_1 не являлось можливим, оскільки посада, яку вона займала та рівнозначна їй відсутні у штатному розписі Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та не належить ні до однієї групи оплати праці. При цьому, відповідач вказує на те, що правила пункту 1 статті 40 КЗпП України при ліквідації підприємства (установи, організації) можуть застосуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Тому, Головним територіальним управлінням юстиції у Закарпатській області наказ про звільнення ОСОБА_1 видано на законних підставах, а саме у зв'язку з ліквідацією Берегівського районного управління юстиції у Закарпатській області та з додержанням вимог щодо попередження про наступне вивільнення та наданням гарантій, пільг та компенсацій.

Своїм правом на подання відповіді на відзив позивач не скористалася та відповіді на відзив до суду не надала.

Відповідно заперечення щодо відповіді на відзив відповідачем також не надано.

В судове засідання позивач не з'явилася, однак подала клопотання про розгляд справи без її участі, яким позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити (а.с.127-128).

Представник відповідача у судовому засідання проти задоволення позовних вимог заперечила і в їх задоволенні просила відмовити повністю з підстав та мотивів, наведених у відзиві на позовну заяві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, Головним управлінням юстиції у Закарпатській області наказом № 2102/06-04 від 27 грудня 2011 року позивача (дівоче прізвище - Космеда) призначено на вакантну посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області, як таку, що успішно пройшла конкурсний відбір на цю посаду, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису з 27.12.2011 року. Цей факт підтверджений копією наказу № 2102/06-04 від 27 грудня 2011 року (а.с.8).

Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 03.12.2015р. № 1366/4 ОСОБА_1, головному спеціалісту відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Берегівського районного управління юстиції було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 03 грудня 2015 року по 25 вересня 2015 року, що підтверджено копією наказу від 03.12.2015р. № 1366/4 (а.с.110).

Відповідачем було надіслано позивачу попередження про наступне вивільнення з посади спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Берегівського районного управління юстиції у зв'язку з ліквідацією Берегівського районного управління юстиції, що підтверджується копією попередження від 04 березня 2016 року і яке підписане позивачем 07 червня 2016 року (а.с.9).

Листом від 29.08.2016р. № А-328/02-22/09/2203 відповідачем повідомлено позивачку про те, що вона, як головний спеціаліст відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Берегівського районного управління юстиції знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 03 грудня 2015 року по 25 вересня 2018 року включно. Вказана обставина підтверджена копією листа відповідача від 29.08.2016р. № А-328/02-22/09/2203 (а.с.10).

28.12.2016р. позивач подала відповідачу заяву про надання їй відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами з 28.12.2016 року по 02.05.2017 року, що підтверджено копією заяви (а.с.11).

21.08.2018р. позивач звернулася до відповідача з заявою про надання їй відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2018р. по 09.03.2020р., у зв'язку з народження другої дитини, що підтверджується копією заяви (а.с.13).

Відповідачем було надано відповідь позивачу листом від 04.09.2018р. № 09-18/2855 та зазначено про те, що відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України 07 червня 2016 року вона письмово попереджена про наступне вивільнення з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Берегівського районного управління юстиції у зв'язку з ліквідацією Берегівського районного управління юстиції.

Також, з метою дотримання вимог ст. 184 КЗпП України позивачу запропоновано взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, оскільки, у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про державну службу» № 889-VIII з 01 травня 2016 року, переведення державного службовця без обов'язкового проведення конкурсу можливе лише на рівнозначну або нижчу вакантну посаду.

Крім того, у даному листі відповідач роз'яснив позивачу, що посада головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Берегівського районного управління юстиції не передбачена затвердженою структурою та штатною чисельністю і штатним розписом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області і не належить ні до однієї групи оплати праці.

Тому, відповідач вказав, що з 25 вересня 2018 року, останній день відпустки для догляду за дитиною позивача буде звільнено, а тому її заява про надання відпустки для догляду за другою дитиною до досягнення нею трирічного віку задоволенню не підлягає.

Вищеописані обставини підтверджуються копією листа Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 04.09.2018р. № 09-18/2855 (а.с.15-16).

В подальшому, Наказом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 10 вересня 2018 року № 1203/4 «Про звільнення ОСОБА_1.», позивача звільнено 25 вересня 2018 року з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Берегівського районного управління юстиції за скороченням штатів, п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією наказу від 10.09.2018р. № 1203/4 (а.с.18).

Не погоджуючись з даним наказом та вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним і скасування та поновлення на роботі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, суд виходить з наступного.

Щодо спірного рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що встановлене частиною 2 статті 2 КАС України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийнято дане рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що спірні правовідносини, що є предметом розгляду у даному спорі стосується питання правомірності звільнення позивача з займаної нею посади та чи було дотримано процедуру звільнення, вирішення даного публічно-правового спору пов'язано з оцінкою тієї обставини чи законним є оскаржуваний позивачем наказ про звільнення її з роботи та чи було дотримано процедуру при звільненні її з роботи.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» від 11.02.2016р. № 99, територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком ліквідовані як юридичні особи публічного права.

Згідно з п. 1 наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2016р. № 572/5 «Про ліквідацію територіальних управлінь юстиції», ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1) - (а.с.81-82).

Відповідно до вказаного наказу до числа ліквідованих територіальних органів Міністерства юстиції увійшло Берегівське районне управління юстиції Закарпатської області (а.с.83).

Ліквідація - це форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Стаття 609 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Статтею 3 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (надалі - Закон України «Про державну службу») визначено, що цей закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну службу»: правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну службу»: відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

В силу положень ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу»: дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим законом.

Статтею 83 Закону України «Про державну службу» визначені підстави для припинення державної служби.

Однією з таких підстав є припинення державною служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»: підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно з ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу»: процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України: звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Тобто, виходячи з вищенаведених норм законодавства про працю, звільнення працівника у зв'язку із ліквідацією юридичної особи допускається у разі неможливості переведення працівника на іншу роботу відповідно до його кваліфікації, або у разі відмови від такого переведення.

З огляду на це, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про державну службу»: державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу»: посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього закону.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу»: рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

На виконання наказу Міністерства юстиції України 01.03.2016р. № 572/5 «Про ліквідацію територіальних управлінь юстиції», відповідачем було видано наказ від 29.03.2016р. № 743/4 «Про введення структури та штатного розпису Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області» (а.с.77-80).

Як вбачається з матеріалів справи, посада головного спеціаліста відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Берегівського районного управління юстиції у Закарпатській області не передбачена затвердженою структурою та штатною чисельністю і штатним розписом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (а.с.97-100).

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про державну службу» (у редакції до 01.05.2016р.) мінімальний розмір посадового окладу на посаді державної служби підгрупи V-4 (посади державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення та їх апараті) встановлюється на рівні не менше двох розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до штатного розпису на 2016 рік (штатний розпис до прийняття наказу відповідача від 29.03.2016р. № 743/4), посадовий оклад головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Берегівського районного управління юстиції становив 1378,00 грн. (а.с.92 на звороті).

Положеннями Закону України «Про державну службу» визначено, що посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на 9 груп оплати праці.

Посада головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади належать до 7 групи оплати праці.

Згідно з положеннями Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» від 06.04.2016р. № 292 (в редакції Постанови КМУ від 05.05.2016р. № 322), посадовий оклад головного спеціаліста державного органу становив 3274,00 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017р. № 15, посадовий оклад головного спеціаліста державного органу у 2018 році встановлений у розмірі 4800,00 грн.

Згідно з ч. 14 ст. 11 «Перехідних та прикінцевих положень» Закону України «Про державну службу»: умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються у державних органах, що перебувають у стадії ліквідації на момент набрання чинності цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, переведення позивача було неможливим, оскільки посада, яку вона займала та рівнозначна їй відсутні у штатному розписі Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та не належать до жодної групи оплати праці.

Згідно з статтею 49-2 КЗпП України: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»: розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

У відповідності до вищезазначених норм, у зв'язку з ліквідацією Берегівського районного управління юстиції у Закарпатській області, відповідачем 04.03.2016р. було видано попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1, з яким вона була ознайомлена ще 07.06.2016р. без зауважень чи заперечень, про свідчить її особистий підпис.

При цьому, на момент подання заяви про надання відпустки по догляду за дитиною (21.08.2018р.), позивач, на той час, вже фактично не перебувала у трудових правовідносинах з Берегівським районним управлінням юстиції, оскільки таке було ліквідовано ще в 2016 році.

Крім того, відповідачем були дотримано гарантії при її звільненні, а саме листом від 04.09.2018р. № 09-18/2855 їй було запропоновано взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про державну службу», яким передбачений порядок переведення державних службовців.

Таким чином, відповідач прийняв наказ про звільнення позивача на підставі та межах, повноважень, визначених законодавством України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Позивачем не надано суду достатніх та належних доказів щодо обґрунтованості своїх позовних вимог.

Таким чином, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 10.09.2018р. № 1203/4 «Про звільнення ОСОБА_1.», поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на користь позивача моральної шкоди в сумі 10000,00 грн., задоволенню не підлягають.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяО.М. Шешеня

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України 19 лютого 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення було виготовлено 22 лютого 2019 року.