Рішення № 80098603, 25.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2019 року м. Київ справа № 320/5909/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Бузівської сільської ради (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 70 від 16 серпня 2018 р. Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_2.

- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га, розташованого по АДРЕСА_2 згідно з наданими до відповідача графічними матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було повторно розглянуто заяву позивача від 15 листопада 2017 р. про отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки під індивідуальне будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га, розташованого по АДРЕСА_2 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 8 травня 2018 р. у справі №810/483/18. Проте, рішенням відповідача від 16 серпня 2018 р. № 70 позивачу відмовлено у задоволенні його заяви на підставі того, що визначена у заяві земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб. Зазначає, що при повторному розгляді заяви від 15 листопада 2017 р. позивачем направлено відповідачу запит на отримання публічної інформації з проханням надати копії документів, які підтверджують право власності або право користування третіх осіб на земельну ділянку, вказану у клопотанні позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

13 грудня 2018 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 8 травня 2018 р. частково задоволено позовні вимоги позивача та зобов'язано повторно розглянути заяву позивача від 15 листопада 2017 р. Рішенням відповідача "Про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №810/483/18» повторно відмовлено позивачу в надані дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав перебування визначеної земельної ділянки у власності третіх осіб. Вважає, що це рішення прийнято відповідно до вимог земельного законодавства України та рішення Київського окружного адміністративного суду від 8 травня 2018 року.

Крім того, зазначає, що позивачем дійсно було направлено запит від 3 вересня 2018 р. на отримання публічної інформації про надання копій документів з підтвердженням права власності третіх осіб. Проте, позивачу було надано відповідь від 11 вересня 2018 р. №02-26/533, у якій відповідач повідомив, що не може надати відповідні копії документів, оскільки наявні відомості містять персональні дані та не можуть бути надані без згоди особи-власника персональних даних. Вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вирішення земельних питань віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування та є його виключною компетенцією.

Від представників сторін до суду надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. За таких обставин згідно з вимогами ч. 3 ст. 194 КАС України суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до наявних в цій адміністративній справі рішень суду першої інстанції в адміністративній справі № 810/483/18 встановлено, що 15 листопада 2017 р. позивач звернувся до Бузівської сільської ради із заявою про отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Бузівської сільської ради Київської області. До клопотання позивач додав: копію паспорта; копію картки фізичної особи - платника податків; графічні матеріали щодо земельної ділянки на території села Бузова по вулиці Садовій площею 0,12 га.

30 листопада 2017 р. Бузівською сільською радою прийнято рішення № 99 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2", відповідно до якого позивачу відмовлено в задоволенні заяви про надання дозволу на відведення земельної ділянки для передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, орієнтовною площею 0,12 га по АДРЕСА_2. В обґрунтування відмови відповідач зазначив на недостатню кількість голосів.

26 січня 2018 р. позивачем подано позовну заяву до Київського окружного адміністративного суду з вимогою визнати відмову відповідача від 30 листопада 2017 р. №99 протиправною та зобов'язати надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою.

8 травня 2018 р. рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі 810/483/18 адміністративний позов задоволено частково, скасовано рішення та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача.

16 серпня 2018 р. на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 8 травня 2018 р. відповідач повторно розглянув заяву позивача та повторно відмовив йому у наданні дозволу на підставі перебування визначеної земельної ділянки у власності третіх осіб.

3 вересня 2018 р. позивач звернувся до Бузівської сільської ради із запитом на отримання публічної інформації, про надання копій документів на підтвердження права власності визначеної земельної ділянки третім особам.

Листом від 11 вересня 2018 р. № 02-26/533 Бузівська сільська рада повідомила позивача про те, що не може надати копії документів про право власності або користування третіх осіб на земельну ділянку, оскільки у вказаних документах наявні відомості, які містять персональні дані та не можуть бути надані без згоди особи-власника цих даних.

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 8 травня 2018 р. в адміністративній справі № 810/483/18 за позовом ОСОБА_1 до Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про оскарження рішення та зобов'язання вчинити певні дії, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову та скасовано рішення Бузівської сільської ради, зобов'язано Бузівську сільську раду повторно розглянути на найближчій сесії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_2. Рішення набрало законної сили 8 червня 2018 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

16 серпня 2018 р. на тридцять першій сесії сьомого скликання Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянуто заяву позивача від 15 листопада 2017 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в с.Бузова площею 0,12 га для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2, згідно з рішенням Київського окружного адміністративного суду, справа № 810/483/18.

Рішенням Бузівської сільської ради від 16 серпня 2018 р. № 70 повторно відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на відведення земельної ділянки площею 1200 кв.м для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2. Це рішення обґрунтовано тим, що визначена у заяві земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб та відповідно до ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоуправління лише після припинення права власності чи користування ними в порядку визначеним законом.

3 вересня 2018 р. ОСОБА_1 звернулася до Бузівської сільської ради із запитом на отримання публічної інформації, про надання копій документів на підтвердження права власності або права користування третіх осіб визначеною земельною ділянкою.

11 вересня 2018 р. листом відповідача № 02-26/533 повідомлено позивача про те, що відповідач не може надати копії документів про право власності або користування третіх осіб на земельну ділянку, оскільки у вказаних документах наявні відомості, які містять персональні дані, які не можуть бути надані без згоди особи-власника цих даних та відповідач не може надати копії документів, що підтверджують передачу у власність або користування третім особам вказаної земельної ділянки, оскільки вказані документи передані на зберігання до Архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації.

Позивач не погоджується із цим рішенням відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Вимогами ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Як убачається з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, рішенням від 16 серпня 2018 р. № 70 позивачу повторно відмовлено в задоволенні заяви про надання дозволу у розробленні проекту землеустрою на відведення земельної ділянки площею 1200 кв.м для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2. Підставою для відмови у рішенні вказано перебування визначеної земельної ділянки у власності третіх осіб.

Проте, відповідачем не надано документів, які б підтверджували, що була проведена перевірка, відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам. Відповідачем не надано документів на підтвердження того, що вказана земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб. Суд зазначає, що рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.

Суд зазначає, що вказана відповідачем в оскаржуваному рішенні підстава відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України не передбачена.

Крім того, суд бере до уваги й те, що прийняте рішення повинно було містити конкретні відомості щодо обставин, які б підтверджували той факт, що вказана земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб, і такі відомості могли бути відображені у цьому рішенні з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». Проте, цих вимог відповідачем також дотримано не було.

Це означає, що вказане рішення є невмотивованим, протиправним і незаконним.

Вимогами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Із аналізу статей 118, 122 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України "Про землеустрій" убачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту приймається уповноваженим органом державної влади згідно з визначеною законом процедурою безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та підпорядковане меті - можливості надання громадянину земельної ділянки у власність або користування.

Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок допускається лише з підстав, передбачених законом.

В силу ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У справі, що розглядалась, відповідач не навів конкретних підтверджених передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданою ним заявою та доданими до неї графічними матеріалами, а також додатково поданими документами.

Посилання відповідача на перебування вказаної земельної ділянки у власності третіх осіб є невмотивованим, необґрунтованим і жодним доказом не підтверджується.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території АДРЕСА_2.

У будь-якому разі рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.

Ураховуючи, що відповідачем при розгляді питання про надання дозволу не наведено передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданою заявою та доданими до неї графічними матеріалами, що вже слугувало підставою для визнання судом незаконним та скасування рішення відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту, відсутні підстави вважати, що відповідач належним чином повторно розглянув заяву позивача.

Тому, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача із прийняттям вмотивованого та обґрунтованого рішення відповідно до закону.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Повноваження суду при вирішенні справи визначено ст. 245 КАС України. Відповідно до ч. 4 цієї норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача.

Відповідно, в решті позовних вимог, а саме щодо зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га, розташованого по АДРЕСА_2 згідно з наданими до відповідача графічними матеріалами необхідно відмовити, оскільки саме до повноважень відповідача належить вирішувати питання щодо прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору.

Крім того, законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваних рішень відповідно до норм чинного законодавства.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем було порушено права позивача на розгляд його звернення про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою та порушено вимоги, передбачені ч.2 ст. 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на належний розгляд заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Також, позивачем заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн 00 коп.

При вирішенні вказаного клопотання, судом враховано таке.

Як убачається з ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 р. у справі № 815/4300/17.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу у межах даної адміністративної справи, судом встановлено, що матеріали справи містять договір про надання правової допомоги від 21 грудня 2017 р, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_3, рахунок №2 від 20 вересня 2018 р. з детальним описом наданих послуг, відповідно до якого орієнтовний розмір витрат складе 2000 грн. 00 коп.

Крім того, позивачем надано квитанцію про сплату за надання правової допомоги від 24 вересня 2018 р. № № 0.0.1142619410.1 на суму 2000 грн. 00 коп.

Таким чином, враховуючи докази, надані представником позивача на підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку, що вищенаведені документи можуть слугувати належними та допустимими доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 2000 грн. 00 коп.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1410 грн. 00 коп. згідно з квитанцією від 24 вересня 2018 р. № 0.0.1142618452.1.

Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог присуджує позивачу 1000 грн. 00 коп. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бузівської сільської ради про відмову ОСОБА_1 у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_2.

Зобов'язати Бузівську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_2, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Бузівської сільської ради (код ЄДРПОУ - 04358483)витрати на правову допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Бузівської сільської ради (код ЄДРПОУ - 04358483) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач - Бузівська сільська рада, адреса: вул. Київська, 78/1, с. Любимівка, Київська область, 08124, код ЄДРПОУ - 04358483.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 25 лютого 2019 року.