Рішення № 80098495, 18.06.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2018 року м. Київ № 810/1979/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку оскарження дій УСЗН Вишгородської РДА Київської області щодо відмови у встановленні йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення та зобов'язання встановити такий статус з видачею посвідчення встановленого зразка.

В обґрунтування позову вказав, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, безпосередній учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також інвалідом 2 групи; причини інвалідності захворювання, пов'язані з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а тому має право, на підставі п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", бути визнаний інвалідом війни з видачею підтверджуючого цей факт документу, проте у реалізації набуття статусу йому було протиправно відмовлено, що стало передумовою звернення до суду.

11.05.2018 р., до суду від УСЗН Вишгородської РДА Київської області надійшло заперечення на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, установ (наказ або розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до вказаного формування, усі відомості про роботу, яку виконав громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідка МСЕК про групу інвалідності та причину захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дослідивши наявні у справі докази, встановивши фактичні обставини справи та докази, якими вони підтверджуються, надавши правової оцінки спірним відносинам, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке:

позивач - ОСОБА_1, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 04.04.2006 р., виданим Київською облдержадміністрацією, з довідкою №1632 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно довідки огляду серії НОМЕР_2 від 27.03.2006 позивачу встановлено друга група інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Інвалідність встановлена довічно.

Відповідно до експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної коміі по встановленню причинного зв'язку захворювань та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській НОМЕР_4 від 22.10.2002 р. встановлено причинний зв'язок хвороби позивача з наслідками роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, його основний діагноз: ДЕ-ІІ ст. з лівосторонньою пірамідною недостатністю, вестибуло-атактичними порушеннями, на фоні ВСД.

ОСОБА_1 звернувся до УСЗН Вишгородської РДА Київської області з заявою про призначення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення, встановленого Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Листом від 05.04.2018 р. за №822, відповідач відмовив в наданні статусу інваліда війни у зв'язку з відсутністю підтверджуючих розпорядчих документів щодо факту виконання ним заходів по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони. Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правової оцінки спірним відносинам, суд зважає на таке: відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. У відповідності до чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року № 01, від 30.04.1986 року № 2, від 04.05.1986 року № 16, від 19.05.1986 року № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Виходячи із аналізу вищевказаних нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що Цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, та до складу формувань Цивільної оборони в обов'язковому порядку залучалось все працездатне населення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Таким чином, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки Автотранспортного підприємства управління будівництва Запорізьської АЕС від 08.12.1992 №721, ОСОБА_1 працював водієм бетонозмішувачана ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС по перевезенню бетону по маршруту Вишгород-Копачі з заїздом в 30-ти кілометрову зону з 10.07.1986 р. по 08.08.1986 р., з 09.08.1986 р. по 07.09.1986 р. та з 09.09.1986 р. по 08.10.1986 р. В доповнення, у довідці, виданій інспектором по кадрам АТП УБ ЗаАЗС зазначається, що ОСОБА_1 був командирований в 30-ти кілометрову зону Чорнобильської АЕС для ліквідації наслідків аварії з 10.07.1986 р. по 08.10.1986 р. за посвідченнями про відрядження: №1515 від 09.07.1986, №1709б від 05.08.1986, №1898а від 08.09.1986.

Таким чином, позивачем були подані документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а відтак, суд вважає, що позивач має право на встановлення статусу інваліда війни.

Згідно п. 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року - "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. У відповідності до п. 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни - "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

На підставі вищевикладеного, у позивача наявне право на встановлення статусу інваліда війни відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачу відповідного посвідчення у зв'язку з чим відмова УСЗН Вишгородської РДА Київської області від 05.04.2018 р., викладену в листі №822 суд вважає протиправною.

Одночасно, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача встановити такий статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення, оскільки такі дії утворюють дискреційні повноваження відповідача.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За результатами розгляду заяви позивача про надання йому статусу інваліда війни, відповідач прийняв рішення, яким відмовив у наданні такого статусу, чим фактично реалізував свої дискреційні повноваження. Проте, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям, закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не може втручатися у ці повноваження виконавчих органів та перебирати на себе їх функції.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання надати статус інваліда війни та видачі посвідчення, розцінюються судом саме як вимога про втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії. З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства та встановлених обставин даної справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість частини заявлених позивачем вимог.

Одночасно, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд, використовуючи положення ч.2 ст.9 КАС, виходить за межі заявлених вимог та зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зроблених по цій справі.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Набержна, 6-а, код 03193815) щодо відмови ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) у встановленні статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з урахуванням висновків суду по цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Брагіна О.Є.