Ухвала суду № 80097998, 20.02.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

20 лютого 2019 р. Справа № 120/88/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у порядку письмового провадження питання щодо застосування заходів процесуального примусу у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

В ході розгляду даної справи виникла необхідність вжити відносно заявника заходів процесуального примусу, виходячи з наступного.

11 січня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Слід зазначити, що норми статей 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв'язку з чим недотримання положень даних норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.

Так, відповідно до частини першої статті 161 КАС України, до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Всупереч зазначеному, позивачем додано до позовної заяви лише її копію та один примірник документів - для суду. У зв'язку з чим, ухвалою суду від 15.01.2019 р., на підставі статті 169 КАС України, позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду, а саме, надати копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи.

Позивачем 24.01.2019 року подано заяву, у якій, з посиланням на положення частини дев'ятої статті 79 КАС України, зазначено, що додані до позову докази є у відповідного учасника справи (відповідача). Вказав, що при постановленні ухвали про залишення позову без руху порушено право позивача на звернення до суду за захистом його прав, свобод та інтересів, передбачених статтею 4 КАС України та частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З приводу останніх аргументів, суд окремо зазначає наступне.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Спори, разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень є невід'ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.

Визначають чотири основні проблемні сфери, яких стосується право на доступ до правосуддя:

(а) відсутність або нестача правоздатності з боку заявника для подання позову (Golder v. the United Kingdom) або апеляції (Papon v. France), або для отримання судового рішення (Ganci v. Italy);

(б) процесуальні перешкоди доступу такі, як обмеження строків (Hadjianastassiou v. Greece) і судові витрати (Kreuz v. Poland);

(в) практичні перешкоди доступу, такі як недостатність правової допомоги (Airey v. Ireland);

(г) непідсудність відповідачів у цивільних справах (Osman v. United Kingdom) .

Також у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.

Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що позивача було обмежено у доступі до правосуддя, шляхом прийняття судового рішення про залишення позову без руху, з метою надання часу для усунення недоліків позовної заяви. Навпаки, законодавець передбачив таке процесуальне рішення з метою вирішення певних процесуальних питань, як то надання суду та сторонам доказів одночасно зі звернення з позовом аби не затягувати в подальшому строк розгляду справи та витребовування необхідних документів.

Щодо самої суті заяви, то суд вказує, що вона містить неприйнятні коментарі на адресу судді та помічника судді, у зв'язку з їх службовою діяльністю, висловлені в образливій формі. Окрім того, позивач клопоче про застосування до помічника судді заходів фізичного впливу.

Висловлювання, викладені у заяві є зневажливими та перебувають поза межами нормального стилю спілкування, в першу чергу, у діловому мовленні, що використовуються в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою і установою, між посадовими особами тощо).

Слід зазначити, що громадяни, реалізуючи свої права та законні інтереси, в т.р. шляхом звернення з позовом до суду, повинні утримуватися від зловживання ними та завдання шкоди правам і законним інтересам інших осіб. Будь-яке право конкретної особи не є безмежним, воно може бути обмежено її ж обов'язками або правами та обов'язками інших осіб.

Згідно частин першої, другої, четвертої статті 45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Слід зазначити, що вказаний вище перелік не є вичерпним та може доповнюватись в кожному конкретному випадку. Так, саме пунктом першим частини другої вище процитованої статті зазначено, що зловживанням процесуальними правами є також вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення, тобто суд, фактично, може, з певних підстав або об'єктивно без них, розцінити ту чи іншу дію як зловживання процесуальними правами та застосувати, передбачену Кодексом, відповідальність.

Так, перелік прав та обов'язків учасників справи наведений у статті 44 КАС України, відповідно до частини третьої якої, учасники справи мають право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;

5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

При цьому, статтею 167 КАС України встановлені загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

Так, відповідно до частини першої вказаної норми, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Отже учасники справи мають беззаперечне право, крім іншого, подавати заяви та клопотання, пояснення суду тощо, які, в свою чергу, мають відповідати вимогам процесуального закону. У випадку, якщо особа не погоджується з судовим рішенням, своє право на його оскарження може реалізувати шляхом подання апеляційної та/або касаційної скарги до судів відповідних інстанцій.

Як зазначалось вище, подана заява за своїм змістом, в тому рахунку в прохальній частині, не відповідає встановленим законом вимогам та свідчить про зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

В контексті наведеного, застосовуючи згідно зі статтями 3, 7 КАС України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами. Добросовісність передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.

За змістом Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленої Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015), її метою та завданням є підвищення ступеня довіри суспільства до органів судової влади та суміжних правових інститутів, у зв'язку з чим, суди в своїй діяльності дотримуються національних та міжнародних норм, стандартів та принципів здійснення правосуддя.

Відповідну позицію з приводу неприпустимості зловживання процесуальними правами саме таким чином, висловив Верховний Суд в ухвалі від 8.01.2019 р. у справі № 826/3515/18.

Відповідно до частин першої, третьої статті 144 КАС України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Про застосування заходів процесуального примусу суд постановляє ухвалу.

Одним із заходів процесуального примусу є штраф (п.5 ч.1 ст. 145 КАС України).

Згідно пункту 2 частини першої статті 149 КАС України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, з метою уникнення дискредитації суду та суддів учасники процесу повинні утримуватися від дій, які виражають неповагу до суду чи судді, а також добросовісно користуватись визначеними законом правами.

Сторони повинні не припускати використання образливої лексики як під час оформлення документів для подання до суду всіх інстанцій, так і у публічному житті, оскільки неділове/ненормативне мовлення не підсилює ефективність і переконливість інформації в документах офіційно-ділового стилю, а свідчить про культурний вакуум та демонструє неповагу до суддів.

Оскільки позивач під час подання заяви про усунення недоліків позовної заяви, явно зловживав процесуальними правами, наданими йому Конституцією України, КАС України, суд, керуючись положеннями статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу, що підлягає стягненню в дохід Державного бюджету в сумі 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, суд зазначає, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2019 року становить 1 921 гривень. Відтак, сума штрафу складає 576,30 грн.

Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

Керуючись ст.ст. 144, 149, 248, 256 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1) штраф в розмірі 576,30 (п'ятсот сімдесят шість гривень 30 коп.) в дохід Державного бюджету .

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна