Рішення № 80097782, 25.02.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м. Житомир справа № 0640/4517/18

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" про зміну формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" про зміну формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона проходила службу в Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи. 23.07.2018 нею було подано рапорт про звільнення за власним бажанням з 23.07.2018. Однак, ввечері цього ж дня, подану заяву їй повернули пояснивши це тим, що її має бути подано наступною датою. Незважаючи на наявність вказаного рапорту, наказом державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" №80/ос-18 від 24.07.2018 її було звільнено із займаної посади на підставі Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України). З огляду на наведені обставини позивач просить визнати невірним формулювання причин звільнення на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, а саме: зазначити "Звільнено на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", внісши відповідний запис у трудову книжку. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач прибула до суду та подала заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження. У попередніх судових засіданнях позовні вимоги позивач підтримувала з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову.

У останнє судове засідання представник відповідача не прибув, щодо причин неявки суд не повідомив.

З огляду на наведені обставини, у відповідності до ст. 205 КАС України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

У ході судового розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи.

23.07.2018 нею до канцелярії Державної установи "Житомирська виправна колонія (№ 4)" було подано рапорт про звільнення за власним бажанням з 23.07.2018, який зареєстровано за вхідним № 12.

Наказом державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" №80/ос-18 від 24.07.2018 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Підставою для видачі спірного наказу слугував висновок службового розслідування, який був складений на виконання наказу Міністерства юстиції України від 03.04.2018 року № 1129/7 "Про проведення службового розслідування" відповідною комісією (зазначеною у висновку, що додається), після проведення службового розслідування всіх обставин, викладених у доповідній записці №2043 за підписом в.о. начальника Адміністрації ДКВС України ОСОБА_2 щодо можливих порушень осіб рядового та начальницького складу державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" фінансово-господарської діяльності в частині нарахування та виплати заробітної плати, також можливого внесення до бухгалтерських документів недостовірної інформації.

У вказаному висновку зазначено, що в діях начальника відділу по роботі з персоналом капітан внутрішньої служби ОСОБА_1 вбачаються ознаки скоєння злочину передбаченого статті 191 Кримінального Кодексу України в частині привласнення, розтрати майна або, заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та ст. 366 Кримінального кодексу України в частині внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

У висновках службового розслідування комісією пропонувалось в.о. начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції ОСОБА_3 вирішити питання стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів Державної кримінально - виконавчої служби України начальника відділу по роботі з персоналом державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" капітана внутрішньої служби ОСОБА_4

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" № 2713-IV від 23.06.2005 (далі – Закон № 2713-IV ), Законом України "Про Національну поліцію України" № 580-VIII від 02.07.2015 (Закон № 580-VIII).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.1 Закону № 2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України (ст.3 цього ж Закону).

Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорон здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідно до ч. 5 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію" (580-19), а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 червня 2018 року № 2160/5 (далі – Положення) Житомирська виправна колонія (№4) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України.

Виправну колонію очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Державним секретарем Міністерства юстиції України у встановленому законодавством порядку, який згідно Положення, зокрема у встановленому порядку призначає на посади, переміщує та звільняє персонал виправної колонії з посад, що належать до номенклатури посад виправної колонії, заохочує персонал виправної колонії, а також накладає на нього дисциплінарні стягнення за порушення службової дисципліни, у встановленому порядку.

У разі відсутності начальника виправної колонії його функціональні обов’язки виконує заступник начальника виправної колонії згідно із розподілом повноважень.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114, відповідно до п. ж ст. 64, ст.68 якого особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015р. по справі №21-8а15.

Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VIII, то КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами даного Закону.

Так, пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача зі служби в поліції.

За змістом пункту 68 Положення, звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби на підставі пп. "ж" пункту 64 даного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовились про звільнення у коротші строки, є безпідставним.

Зокрема, таких висновків дійшов Верховний Суд України у своїх постановах від 09.04.2012 у справі №21-99а12, від 29.05.2012 у справі №21-122а12 та Верховний Суд у постанові від 24.10.2018 по справі №810/1263/16.

У межах передбаченого п. 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення, сторони трудового договору вправі дійти взаємної згоди про звільнення в певний строк. Такою домовленістю слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення строку.

При цьому, з рапорту ОСОБА_1 про звільнення зі служби за власним бажанням, яке 23.07.2018 зареєстровано в канцелярії Державної установи "Житомирська виправна колонія (№ 4)" за вхідним № 12 вбачається, що ОСОБА_1 просила звільнити з конкретної дати, а саме з 23.07.2018.

З наявної у матеріалах справи копії вказаного рапорту міститься резолюція особи, якій його було подано " до розгляду згідно законодавства".

Таким чином, вказані обставини, дають суду підстави до висновку, що сторони домовилися про звільнення ОСОБА_1 зі служби за власним бажанням з 23.07.2018, яке мало б бути оформлено шляхом видачі відповідного наказу, проте відповідач безпідставно не вчинив дії щодо видання відповідного наказу.

Відповідно до п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту населення та Міністерства юстиції України від 29.07.93 №58 днем звільнення вважається останній день роботи.

Вказані обставини та норми законодавства, які їх регулюють дають суду підстави до висновку, що 24.07.2018 ОСОБА_1 вже фактично не проходила службу у відповідача, оскільки її останнім робочим днем є 23.07.2018, а тому у Державної установи "Житомирська виправна колонія (№ 4)" були відсутні підстави для притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби, яке реалізовано шляхом винесення наказу №80/ос-18 від 24.07.2018.

Що стосується посилання позивача на лист Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції від 24.07.2018 №4.1-7231 у якому вимагалось вирішити питання стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів Державної кримінально-виконавчої служби України начальника відділу по роботі з персоналом Державної установи "Житомирська виправна колонія (№ 4)" капітана внутрішньої служби ОСОБА_1, то суд не приймає його до уваги та зазначає наступне.

Вказаний лист надійшов до канцелярії державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" 24.07.2018 №2507, тобто після досягнення між державною установою "Житомирська виправна колонія (№4)" та ОСОБА_1 згоди щодо дати і причин звільнення (за власним бажанням з 23.07.2018).

Що стосується посилання відповідача на те, що в діях начальника відділу по роботі з персоналом капітан внутрішньої служби ОСОБА_1 вбачаються ознаки скоєння злочину передбаченого статті 191 Кримінального Кодексу України в частині привласнення, розтрати майна або, заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та ст. 366 Кримінального кодексу України в частині внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання і видача завідомо неправдивих документів та на ухвали Богунського районного суду м.Житомира у кримінальному провадженні № 420186061020000121 , то суд з цього приводу зазначає наступне.

Згідно з частиною першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тому суд врахував, що Європейський Суд з прав людини у рішенні від 7 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що пункт 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави - насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, - щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом.

У рішенні від 10 лютого 1995 року в справі "ОСОБА_3 де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Що стосується посилання відповідача на те, що немає ніяких записів, які потрібно було б внести до трудової книги, оскільки відповідно до запису № 6 від 09.02.2012 в трудовій книзі ОСОБА_1 була прийнята на службу в ДКВС України та запису № 7 від 24.07.2018 року звільнена зі служби в ДКВС України, то суд з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту населення та Міністерства юстиції України від 29.07.93 №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Аналіз вказаної норми законодавства свідчить, що нею чітко передбачено обов’язок роботодавця на відображення у графі 3 причини звільнення працівника.

Крім того, у трудовій книжці ОСОБА_1 міститься посилання на наказ № 80/ОС-18 24.07.2018 у якому відображено причину її звільнення як за п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог щодо визнання невірним формулювання причин звільнення на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, а саме: зазначити "Звільнено на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", внісши відповідний запис у трудову книжку.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

За нормами ст. 235КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз наведеної норми свідчить, що нею пов’язується можливість виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу працівника з можливим поновленням працівника на службі. Водночас у даному спорі не стоїть питання про поновлення працівника, а лише визначається вірне формулювання причин звільнення.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,10003, РНОКПП НОМЕР_1) до Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" ( пр-т Незалежності, 172,м.Житомир,10001, код ЄДРПОУ 08563323) про зміну формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати невірним формулювання причин звільнення ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".

Зобов’язати Державну установу "Житомирська виправна колонія №4" змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, а саме: зазначити "Звільнено на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", внісши відповідний запис у трудову книжку.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева