Рішення № 80097693, 15.02.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2019 року м.Житомир

справа № 806/2019/18

категорія 10.2.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горовенко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Демчук О.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2 (за дорученням №778 від 08.06.2018);

представника відповідача - ОСОБА_3 (за довіреністю від 21.12.2018),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення 37416,86 грн, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати нарахованих пенсійних коштів доплати до раніше призначеної пенсії, як інваліду війни 3 групи, виходячи з прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» у розмірі 37416,86 грн;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на його користь 37416,86 грн нарахованих пенсійних коштів доплати до раніше призначеної пенсії, як інваліду війни 3 групи, виходячи з прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до постанови Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а було визнано незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в нарахуванні підвищення та виплаті раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії, як інваліду війни 3 групи, на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму, відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» та зобов"язано відповідача нарахувати підвищення та виплачувати з 01.12.2013 пенсію з підвищенням на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.12.2013.

Проте, зазначає, що вказане судове рішення виконано лише в частині, оскільки сума доплати за період з 01.12.2013 по 26.01.2016 в розмірі 37416,86 грн, на час звернення до суду з даною позовною заявою, позивачу не виплачена.

Окрім того зауважує, що вказана сума коштів, яка не виплачена відповідно до постанови Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а є доплатою до раніше призначеної йому пенсії, як інваліду війни 3 групи, однак наявність у позивача на момент прийняття рішення 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а статусу інваліда війни 1 групи, жодним чином не перешкоджає її нарахуванню та виплаті.

Вважаючи, що відповідач протиправно не здійснює виплату нарахованих пенсійних коштів, а саме доплату до раніше призначеної пенсії, як інваліду війни 3 групи, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.06.2018 за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з довідкою від 15.06.2018 розгляд справи відкладено на 05.07.2018, у зв"язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 24.05.2018 по 18.06.2018 (а.с.40).

Відповідно до протокольної ухвали суду від 05.07.2018 розгляд справи відкладено на 20.07.2018, внаслідок задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв"язку із неможливостю явки в судове засідання представника позивача (а.с. 51-52).

Згідно з протокольною ухвалою суду від 20.07.2018 оголошена перерва під час розгляду справи до 16.08.2018, у зв"язку із задоволенням клопотання представника позивача про надання часу для підготовки відповіді на відзив (а.с.62-63).

Відповідно до довідки від 16.08.2018 розгляд справи відкладено на 21.09.2018, у зв"язку із задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Згідно з довідкою від 21.09.2018 розгляд справи відкладено на 04.10.2018, у зв"язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (а.с.78).

Відповідно до протокольної ухвали суду від 04.10.2018 під час розгляду справи оголошена перерва до 19.10.2018, у зв"язку із встановленням судом обов"язку для представника відповідача надати суду для ознайомлення пенсійну справу позивача.

Згідно з протокольною ухвалою суду від 19.10.2018 у судовому засіданні оголошена перерва до 09.11.2018, у зв"язку із задоволенням клопотання представника позивача.

Відповідно до довідки від 09.11.2018 розгляд справи відкладено на 23.11.2018, у зв"язку із задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (т.1 а.с.154).

Згідно з довідкою від 23.11.2018 розгляд справи відкладено на 27.11.2018, у зв"язку з перебуванням головуючого судді у відпустці (а.с.174).

Відповідно до протокольної ухвали суду від 27.11.2018 розгляд справи відкладено на 05.12.2018, у зв"язку із задоволенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Згідно з протокольною ухвалою суду від 05.12.2018 розгляд справи відкладено на 18.01.2019, у зв"язку із задоволенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до довідки від 18.01.2019 розгляд справи відкладено на 29.01.2019, у зв"язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

Згідно з довідкою від 29.01.2019 розгляд справи відкладено на 15.02.2019, у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді з 29.01.2019 по 07.02.2019.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі, з мотивів викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву від 31.07.2018 (вх.№15730/18) та письмових пояснення 17.10.2018 вх.№20693/18, від 15.01.2019 вх.№924/19. Додатково зазначали, що вважають неправомірним посилання відповідача, як на підставу для відмови у позові на зміну інвалідності позивача з 3-ої групи на 1-шу групу. Оскільки у зв"язку із введенням в дію постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.03.2018 №103, позивачу з 01.01.2018 по даний час нараховано соціальну допомогу, як інваліду війни 1-ї групи, всього 50% прожиткового мінімуму в розмірі 726 грн, тобто не доплачено 150% прожиткового мінімуму на суму 2178 грн, що відповідало б розміру 200% прожиткового мінімуму по рішенню суду, тобто фактичного нарахування і виплати пенсії з підвищенням на 200% прожиткового мінімуму за рішенням суду не здійснено.

Також зазначали, що за результатами касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі №295/13617/16-а за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, третя особа – ОСОБА_1, про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження Верховним Судом винесено постанову від 24.01.2019. У постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №295/13617/16-а зазначено, що відповідно до розрахунку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.02.2016 проведено нарахування зазначеного підвищення, сума якого складає 37416,86 грн, проте рішення суду щодо виплати коштів ОСОБА_1 повністю не виконано, оскільки вказані кошти не були виплачені.

Представник відповідача в судовому засіданні від 15.02.2018, проти задоволення заявлених позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 11.06.2018 (за вх.№11695/18) та письмових поясненнях від 19.11.2018 (вх.№22708/18). В обґрунтування зазначив, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відсутня заборгованість перед позивачем, оскільки постанова Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а виконана відповідачем у добровільному порядку, до надходження постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки відповідачем самостійно проведено перерахунок підвищення раніше призначеної пенсії, як інваліду війни 3 групи на 200% мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму.

Також зазначав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", до якої було встановлено підвищення, як інваліду війни 3 групи з 01.01.2007. В подальшому, 30.05.2008 позивачу встановлено 2 групу інвалідності та призначено відповідні підвищення до пенсії по вказаній групі інвалідності. Також, у зв"язку з встановленням позивачу 1 групи інвалідності з 16.04.2013 його переведено на пенсію по інвалідності, як інваліда війни 1 групи та встановлено відповідні підвищення до пенсії.

Окрім того, представник відповідача зазначав, що з квітня 2011 року позивач знав про припинення виконання постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2007 з листа органу Пенсійного фонду України від 20.04.2011 №25679/12/У-4088, в якому зазначено про встановлення підвищення до пенсії як інваліду війни ІІ групи в розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте позивач звернувся до суду у квітні 2018 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду (т.1 а.с.158-162).

На думку представника відповідача, помилковим є твердження позивача, що підвищення, як інваліду війни 3 групи в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком є самостійною виплатою. Оскільки згідно із судовими рішеннями у справах №2а-73/2007 та №295/17895/15-а підвищення, як інваліду війни 3 групи, в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком встановлюється до раніше встановленої пенсії. Проте під «раніше встановленою пенсією» розуміється пенсійна виплата із основним розміром 83% грошового забезпечення, яка відповідає розміру пенсії на час ухвалення вказаних судових рішень.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі – Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2007 у справі №2а-73/2007 зобов'язано Київський міський військовий комісаріат здійснювати ОСОБА_1 підвищення та виплату раніше призначеної пенсії, як інваліду ІІІ групи на 200 % мінімальної пенсії за віком та перерахувати вказане підвищення, виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого Законом України «Про прожитковий мінімум», починаючи із 21.04.2005 (т.1 а.с.100-109).

Згідно із постановою Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а позов ОСОБА_1 задоволено: визнано незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в нарахуванні підвищення та виплаті раніше призначеної пенсії ОСОБА_1, як інваліду війни ІІІ групи, на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 нарахування підвищення та виплату раніше призначеної пенсії, як інваліду війни ІІІ групи, з підвищенням на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», починаючи із 01.12.2013 (т.1 а.с.15-16).

Постанова Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а набрала законної сили 23.02.2016 (т.1 а.с.16 зворот).

Відповідно до листа від 04.04.2016 №3398/03-01 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на адресу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області повідомлено, що відповідно до постанови Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а ОСОБА_1 здійснено нарахування підвищення та виплату раніше призначеної пенсії, як інваліду війни 3 групи, з підвищенням на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», починаючи із 01.12.2013. Сума доплати за період з 01.12.2013 по 26.01.2016, з урахуванням проведених виплат, становить 37416,86 грн. Також повідомлено, що виплата пенсій, надбавок, підвищень, які здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету проводиться органами Пенсійного фонду України з виділених бюджетних асигнувань для виплати пенсій у розмірах, визначених законодавством (т.1 а.с.111).

22.02.2016 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом №216/У повідомило позивача, що рішення суду у справі №295/17895/15-а в частині проведення перерахунку виконано, сума доплати за період з 01.12.2013 по 26.01.2016 складає 37416,86 грн. Також зазначено, що виплата донарахованої суми, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік, буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України (т.1 а.с.8).

На виконання постанови Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а, згідно з розрахунком від 29.02.2016 на доплату пенсії за пенсійною справою №0601007984 позивачу за рішенням суду нарахована доплата за період з 01.12.2013 по 26.01.2016 розмір якої складає 37416,86 грн (т.2 а.с.8).

12 жовтня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області відкрито виконавче провадження №52603124 по виконанню виконавчого листа №295/17895/15-а, виданого Богунським районним судом м.Житомира 21.03.2016, про зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 нарахування підвищення та виплату раніше призначеної пенсії, як інваліду війни 3 групи, з підвищенням на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», починаючи із 01.12.2013 (т.2 а.с.23, 24).

У зв"язку з відкриттям 12.10.2016 виконавчого провадження №52603124 за виконавчим листом №295/17895/15-а, виданим 21.03.2016, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, третя особа – ОСОБА_1, про зупинення примусового виконання постанови Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016, що здійснюється на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2016 у виконавчому провадженні №52603124; визнання незаконними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ОСОБА_4; скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2016 у виконавчому провадженні №52603124 (т.1 а.с.114-116).

За результатами судового розгляду, відповідно до постанови Богунського районного суду м.Житомира від 22.06.2017 у справі №295/13617/16-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017, у задоволенні позову відмовлено. За наслідками касаційного перегляду вказані судові рішення згідно з постановою Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №295/13617/16-а залишено без змін.

Окрім того зазначено, що відповідно до розрахунку позивача від 22.02.2016, останнім проведено нарахування підвищення, сума склала - 37416,86 грн. Проте, рішення суду боржником повністю не виконано, оскільки вказані кошти не були виплачені (т.1 а.с.223-227)

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати нарахованої суми коштів в розмірі 37416,86 грн, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, подавши позов про стягнення з відповідача нарахованого підвищення у розмірі 37416,86грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб"єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб"єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб"єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Наведене свідчить, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов'язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов'язків при вчиненні таких дій.

В даному випадку суд встановив, що позивач звернувся із позовом бо вважає, що протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області його позбавлено можливості реалізувати, надане та гарантоване державою право, а також встановлене судовим рішенням. Позивач зазначає, що це є право на отримання пенсійних коштів, а саме доплати до раніше призначеної пенсії, як інваліду війни 3 групи, виходячи з прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» у розмірі 37416,86 грн, нарахованої на виконання постанови Богунського районного суду м.Житомира від 26.01.2016 у справі №295/17895/15-а.

Тобто, спірні правовідносини між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

В силу статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Однак право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Положеннями частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (частина шоста статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси то він повинен звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправним рішення, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов, оскільки суб'єкт владних повноважень не може бути зобов'язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення.

З урахуванням, того що позивач просить визнати протиправними дії щодо невиплати нарахованих пенсійних коштів доплати до раніше призначеної пенсії, як інваліду війни 3 групи, виходячи з прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» у розмірі 37416,86 грн та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на його користь 37416,86 грн, суд зазначає наступне.

Суд позбавлений права повторно зобов"язати вчинити дії та встановити право, яке вже визначене в резолютивній частині судового рішення у справі №295/17895/15-а від 26.01.2016, що набрало законної сили.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.245 Кодексу адміністративне судочинство України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

З урахуванням повноважень суду при вирішенні справи, у суду відсутні правові підстави стягнути з суб"єкта владних повноважень кошти, які на виконання іншого судового рішення зобов"язано нарахувати та виплатити, з урахуванням того, що такі кошти не є відшкодуванням шкоди, заподіяної суб"єктом владних повноважень протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Задоволення позову в обраний позивачем спосіб призведе до повторного встановлення за позивачем права на виплату коштів у розмірі 37416,86 грн.

Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає критерію захисту порушеного права в порядку позовного провадження, у зв"язку з чим підстави для задоволення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відсутні, такі вимоги не можуть бути самостійним предметом позову і повинні розглядатися не в позовному провадженні, а шляхом подання відповідної заяви відповідно до ч.1 ст.383 КАС України.

Окрім того, суд зазначає, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Тобто в даному випадку, суд надає правову оцінку лише тим доводам та аргументам сторін у вказаній справі, що стосуються предмета позову.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 10004, ідн. номер НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Ольжича, буд.7, м.Житомир, 1000, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, стягнення 37416,86 грн, - відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено у нарадчій кімнаті і проголошено 15 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко

Рішення складено у повному обсязі 22 лютого 2019 року.