Рішення № 80096782, 26.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року Справа № 160/790/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіГолобутовського Р.З. за участі секретаря судового засіданняВербного Д.С. за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3, Никитенко Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

25.01.2019 ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.09.2018 №1049860-1309-0462, яким громадянину ОСОБА_5 було збільшено зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осібна загальну суму 331267,39 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 16.04.2004 між позивачем та Дніпропетровською міською радою укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_5 передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,6470 га. На зазначеній земельній ділянці знаходяться виробничі приміщення, що належали ОСОБА_5 на праві власності. Відповідно до умов договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.12.2012, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловою В.М. та зареєстрованого в реєстрі за №3232, будівлі та споруди, які належали позивачу та розташовані на земельній ділянці, наданій в оренду позивачу, були відчужені Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДПРОМТЕХ». Позивач зазначає, що з часу коли Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДПРОМТЕХ» набуло у власність нерухоме майно розташоване на орендованій ділянці, в силу положень ч. 1, ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України у нього виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об'єкт. Отже, до нового власника нерухомого майна перейшов і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте у власність майно. З огляду на викладене, позивач вважає прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним, у зв'язку з чим просить скасувати його.

Ухвалою суду від 28.01.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

14.02.2019 представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_5 укладено договір оренди земельної ділянки, загальна площа якої становить 0,6470 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2). На підставі рішення міської ради від 23.05.2018 №171/32, 18.06.2018 складено договір «Про розірвання договору оренди землі» між Дніпровською міською радою та позивачем. Пунктом 2 зазначеного договору встановлено, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» ініціатор розірвання - громадянин ОСОБА_5 має сплатити орендну плату за один рік з моменту здійснення нотаріального посвідчення про розірвання договору оренди землі та проведення державної реєстрації права за цим договором відповідно до вимог чинного законодавства, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозиції від інших осіб на укладення договору оренди землі цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах з наданням відповідної документації із землеустрою. Таким чином, відповідач вважає, що податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позовної заяви.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позовну заяву з огляду на викладені в ній обставини.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, та просив відмовити в задоволенні позовної заяви з огляду на викладені у відзиві обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.04.2004 між позивачем та Дніпропетровською міською радою укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_5 передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,6470 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2).

Відповідно до п 1.2 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.12.2012, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловою В.М. та зареєстрованого в реєстрі за №3232, ОСОБА_5 передав у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДПРОМТЕХ» нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Артема, буд. 91 (дев'яносто один), та мають наступні характеристики: в частині будівлі АСЦ літ. В-1, В-10-1, В-11 - 1 в приміщенні №4 поз. 52-62, 66-68, загальною площею 2263,0 кв. м.; в прибудові літ В-6 - 2 з тамбурами літ в - 1, літ. в.-1 - 1, літ. в-2 - 1 в приміщенні №5 поз. 1-31, І загальною площею 493,8 кв. м., в риміщенні№9 поз. 1 - 7, 9 - 27, І, ІІІ, ІV загальною площею 508,0 кв. м., витяжка літ. в-8, ганки літ. в-4, в-5, в-6, сходи літ. в-3, сходи літ. в-7, сторожка літ. Я, ганок літ. я, навіси (тимчас.) літ. 2Б, 2Г, 2З, гараж (тимчас.) літ. 2Д, згідно витягу №35873846, виданого 16.10.2012 Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, реєстраційний номер майна: 1735528.

Рішенням Дніпровської міської ради від 23.05.2018 №171/32 припинено права користування ОСОБА_5 земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, в зв'язку з відчуженням нерухомого майна.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 05.06.2018 №993099-1309-0462, яким ОСОБА_5 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 715459,16 грн.

Не погодившись із прийнятим податковим повідомлення-рішенням, позивач оскаржив його до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 31.08.2018 №13283/6/99-99-11-02-01-14 скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

На підставі рішення ДФС України від 31.08.2018 №13283/6/99-99-11-02-01-14, ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2018 №1049860-1309-0462, яким ОСОБА_5 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 331267,39 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

З огляду на викладене, до власника приміщення переходять усі права та обов'язки щодо земельної ділянки, на якій воно розміщене. Так, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 року К/9901/3186/18.

Крім того, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на особливості розрахунку земельного податку, який було проведено контролюючим органом за 2018 рік.

Відповідно до пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п. 285.1 ст. 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Положеннями ст. 286 ПК України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (п.286.5 ст. 286 ПК України).

Відповідно до п.286.1. ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.4. Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України, від 25.11.2016, №489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Статтею 26 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів - землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою: Фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками. відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої, відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: - витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; - довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; - викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до п.21 Постанови КМ України від 23.03.1995 №213 «Про Методику нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Згідно з п.п. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Постановою КМ України від 01.08.2006 №1066 «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади щодо обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння плати за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено механізм обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі - інформаційний обмін), між органами виконавчої влади.

Нормами ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

З огляду на викладене, відповідач, перед визначенням податкового зобов'язання, в обов'язковому порядку, повинен був отримати дані Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, в яких би зазначалися всі характеристики земельної ділянки (її місце знаходження, розміри, площа, нормативно-грошова оцінка, всі зональні, локальні та інші коефіцієнти, тощо), й лише після цього визначати суму податкового зобов'язання за 2018 рік, при цьому обов'язково врахувавши частки інших співвласників.

Водночас, судом встановлено, що розрахунок земельного податку з фізичних осіб здійснено контролюючим органом за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України, відповідачем доказів наявності вказаних відомостей та інформації з Державного земельного кадастру у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки стосовно якої, розраховано величину земельного податку за 2018 рік до матеріалів справи не надано.

Також, враховуючи положення п. 1.1 ст. 1 ПК України, а також ст. 2 ст.3 Земельного кодексу України, суд зазначає, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Такими чином, для визначення площі земельної ділянки, щодо якої здійснено розрахунок величини земельного податку, контролюючому органу необхідно було з'ясувати: загальну площу нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2, та здійснити розрахунок площі частки земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, пропорційно до загальної площі нежитлових будівель.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.12.2012, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловою В.М. та зареєстрованого в реєстрі за №3232, ТОВ «БУДПРОМТЕХ» належить 3264,8 кв. м. нежитлових приміщень та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, м. Дніпро.

З огляду на викладене, розрахункова площа земельної ділянки стосовно якої контролюючим органом нараховане податкове зобов'язання з земельного податку, повинна бути визначена без врахування площ нежитлових приміщень та споруд, які належать ТОВ «БУДПРОМТЕХ».

Однак, з відзиву на позовну заяву видно, що при проведенні нарахування земельного податку за 2018 рік, фактично контролюючим органом застосовано до розрахунку земельного податку загальну площу земельної ділянки, а саме 0,6470 га.

При цьому, в ході судового розгляду відповідачем до матеріалів справи не надано ані акту визначення меж та площі земельної ділянки, ані площі земельної ділянки, якою позивач користується, пропорційно до площі нежитлових приміщень та споруд.

З огляду на зазначене, суд робить висновок, що відповідачем розрахунок земельного податку здійснено з використанням помилково визначених величин частки земельної ділянки, якою фактично користувався позивач у 2018 році, пропорційно до площі її нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2, м. Дніпро.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що контролюючим органом під час нарахування земельного податку не враховувались та не використовувались дані Державного земельного кадастру, помилково враховувалась загальна площа земельної ділянки без визначення її пропорційності до площі нежитлових приміщень, які належали позивачу, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті всупереч встановленому чинним законодавством порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд стягує з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3312,68 грн. відповідно до квитанції №4094\з1.

Керуючись ст.ст. 9, 72, 73, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ: 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.09.2018 №1049860-1309-0462, яким громадянину ОСОБА_5 було збільшено зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осібна загальну суму 331267,39 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3312,68 грн. відповідно до квитанції №4094\з1 від 12.11.2018.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 26 лютого 2019 року.

Суддя Р.З. Голобутовський