Рішення № 80095648, 14.02.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6789/17

Провадження № 2/219/37/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2019 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Харченко О.П.

за участю секретаря судового засідання Єлісєєвої С.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми,

В С Т А Н О В И В :

22 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про відшкодування моральної шкоди в сумі 8000 грн., завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми. В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_125.11.2001 року під час праці на Часівоярському вогнетривкому комбінаті з ним трапився

нещасний випадок на виробництві , після якого позивачу був встановлений діагноз:

стиснення грудної клітини. Закритий перелом 4ребра зліва. Закритий перелом сідаліщної кістки справа. Підприємством за результатами розслідування нещасного випадку був складений акт форми Н-1 та акт форми Н-5. Висновком МСЕК позивачу вперше і безстроково 24.02.2003року встановлено 10 % втрати стійкої працездатності. У зв’язку з трудовим каліцтвом, яке позивач зазнав під час роботи на підприємстві у відповідача, а це підтверджується актом розслідування нещасного випадку та довідкою МСЕК про втрату працездатності у нього погіршилося здоров’я, що призвело і призводить до порушення його особистих немайнових прав, порушена її нормальна життєдіяльність, оскільки позивач втратив 10% своєї працездатності. У зв’язку із травмою позивач він не має можливості вести повноцінне особисте та суспільне життя частково порушені його відносини з оточуючими людьми, близькими, друзями та знайомими, а також були порушені його плани на подальше життя, через що в нього з'явилось почуття тривоги перед майбутнім. Прийшовши працювати до роботодавця здоровим працівником, через незабезпечення умов праці позивач втратила 10% своєї первісної працездатності та вимушений жити з цим. Це підтверджується висновком МСЕК, актом розслідування нещасного випадку, який пов’язаний з виробництвом. Враховуючи той факт, що втрата здоров’я позивача – є для неї незворотною втратою, що спричиняє і буде спричиняти їй довготривалі страждання, тому необхідно прийти до висновку, що факт спричинення їй моральної шкоди наявний. Та позивач вважає, що при визначені суми на відшкодування моральної шкоди має бути враховано той факт, що здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю, та прийняти до уваги те, що вона втратила його на виробництві, понесла значні моральні страждання, які носять триваючий характер. Враховуючи обсяг заподіяних позивачу моральних страждань (фізичних, душевних, психічних), їх характер та тривалість, глибину заподіяної моральної шкоди, ступень та тривалість моральних страждань, позивач вважав, що сума відшкодування заподіяної позивачу шкоди, яку йому повинен відшкодувати відповідач становить 8 000 (вісім тисяч) гривень і цю суму він просив стягнути з відповідача. При визначенні цього розміру відшкодування заподіяної моральної шкоди просив врахувати тривалий незворотний характер і ступень заподіяної моральної шкоди та всі без винятку вищевказані обставини.

04.10.2017 року від відповідача надійшли заперечення у яких він вказав, що заявлені вимоги не визнаються у повному обсязі . Відповідач вказав, що дійсно 25.11.2001 року під час роботи з позивачем трапився нещасний випадок ,внаслідок якого він отримав стиснення грудної клітини. Причиною нещасного випадку стало невиконання інструкції з охорони праці для помічника машиніста. Відповідач вважає, що позивач не вказав якими неправомірними діями була завдана моральна шкода та не надано доказів її завдання. При працевлаштуванні на роботу, відповідно до вимог ст. 29 Кодексу Законів про працю України (далі за текстом – КЗпП України), позивач був проінформований про умови праці, наявність на робочому місці шкідливих та небезпечних факторів, їх можливі наслідки. Відповідач вказує, що за змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. На час виникнення спірних правовідносин існував спеціальний закон, що регулював питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок професійного захворювання, а тому доводи потерпілого про те, що моральна шкода позивачу повинна відшкодовуватися роботодавцем, який не забезпечив належні умови праці, на підставі ст. 1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України, не ґрунтуються на законі. Згідно ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворюваннях, які спричинили втрату працездатності» №1105-14, прийнятого 23 вересня 1999 року – «моральна шкода, заподіяна умовами виробництва відшкодовується ОСОБА_2 соціального страхування від нещасних випадків. З огляду на зазначене відповідач вважає , що відсутні правові підстави відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми, відповідачем.

14.02.2019 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог ,у якій вказав, що з цим позовом він звернувся до суду ще 22.06.2017 року,а ухвалою суду від 14.12.2017 року провадження по даній справі було зупинено до розгляду касаційної скарги за його позовом до відділення виконавчої дирекції ФСС від нещасних випадків та професійних захворювань України в м. Бахмуті. Наразі Постановою Верховного суду від 06 грудня 2018 року рішення суду апеляційної інстанції щодо скасування рішення Артемівського міськрайонного суду про відшкодування моральної шкоди за цим випадком з ФСС від нещасних випадків та професійних захворювань України в м. Бахмуті залишене без змін. При цьому Верховний суд вказав, що не дивлячись на час встановлення висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності , він має право на відшкодування шкоди від роботодавця. Оскільки Верховним судом були встановлені обставини, які не потребують доказування в цій справі , то позивач просить їх врахувати при постановленні рішення у цій справі. Окрім цього просив суд врахувати,що він звернувся до суду з цим позовом ще у 2017 році , а розглядається цей спір в 2019 році ,тому сума,яку він просив стягнути з відповідача на теперішній час є занадто мала з огляду на інфляційні процеси ,які сталися за цей час, тому він збільшує заявлені вимоги та просить стягнути з відповідача 15 000 (п'ятнадцять) тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми.

Дослідивши надані суду докази та проаналізувавши встановлені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам, під час розгляду справи було роз'яснено їх права та обов'язки, зокрема положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та протоколами судових засідань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з публічним акціонерним товариством «Часівоярський вогнетривкий комбінат».

Під час роботи в товаристві, 25 листопада 2001 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, що підтверджується актом № 6 про нещасний випадок від 27 листопада 2001 року.

Згідно копії виписки із акта МСЕК від 24 лютого 2003 року Пугачову І. Г. з 03 лютого 2003 року по 24 лютого 2004 року визначена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках – 10 %, група інвалідності не встановлена, подальший переогляд позивач не пройшов.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов’язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1);

у разі настання страхового випадку ОСОБА_2 зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21);

за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_2 провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28);

моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується ОСОБА_2 за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату ОСОБА_2 потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, в Закон від 23 вересня 1999 року внесені зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення ОСОБА_2 потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» було викладено у новій редакції Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, в тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Як вказав у наданій позивачем ОСОБА_1 постанові Верховний суд :зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право вимагати відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). ОСОБА_2 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та його органи з 01 січня 2015 року страхових виплат за моральну шкоду, спричинену ушкодженням здоров’я на виробництві, не проводить.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що він не є належним відповідачем і заподіяну моральну шкоду повинен відшкодувати ФСС від нещасних випадків та професійних захворювань України в м. Бахмуті.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з ст. 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Як встановлено ст. 1 Закону України «Про охорону праці» від 15 травня 1996 року охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технологічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; тощо.

Згідно з ст. 2 КЗпП України працівники мають право на здорові та безпечні умови праці.

В судовому засіданні встановлено, що внаслідок отриманої професійної травми позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає їй відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку, мають право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого їм органу.

Аналогічна правова позиція була зазначена Конституційним Судом України в рішенні від 08 жовтня 2008 року по справі № 1-32/2008 та Верховним Судом у постанові від 04 липня 2018 року по справі №210/5023/15-ц.

Також судом встановлено відсутність правових підстав для застосування наслідків пропущення строків позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я чи смертю.

Згідно з ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Таким чином, як вбачається з норм діючого законодавства, строк позовної давності до спірних правовідносин не застосовується.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові по справі № 316/2052/16ц від 04 квітня 2018 року.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року), у своєму рішенні зробив висновок, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з роз’ясненннями Конституційного Суду України у рішенні від 27 січня 2004 року № 10рп\2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Спори про відшкодування шкоди, заподіяного ушкодженням здоров’я, повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. (Постанова ВС від 07 березня 2018 року)

Як зазначено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Суд вказує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Факт моральних страждань позивача при обставинах, які він зазначив у позові, суд вважає встановленим і доведеним самим фактом втрати позивачем працездатності, що безперечно не може не створювати ті негативні наслідки, про які зазначає позивач.

Суд вважає, що отримавши травму, позивач зазнав фізичну біль, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я. Лікування позивача вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров’я людини найвища соціальна цінність, невід’ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров’я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров’ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. А тому суд, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача, погіршення її здібностей, ступень вини відповідача в заподіянні шкоди, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також ту обставину, що за висновком МСЕК позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 10 %, травма на виробництві, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди, стягнувши на його користь з відповідача 15000 грн..

Доводи представника відповідача з приводу відсутності доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, обґрунтування її розміру суд вважає необґрунтованими, некоректними та такими, що не відповідають дійсності та спростовуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи викладеними вище, та не приймає за основу при ухваленні даного рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 гривень.

Як встановлено у п. 3 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи у межах суми платежу за один місяць.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 43, 58 Конституції України, ст. ст. 5, 15, 16, 23, 83 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 153, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 1, 4 Закону України «Про охорону праці», ст. ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми, - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Часів Яр, вул. Центральна, буд. 1, код з ЄДРПОУ 00191773, на користь ОСОБА_1, місце проживання якої: 84551, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, моральну шкоду в розмірі 15 000 (п'ятнадцять) тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов’язків внаслідок виробничої травми.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Часів Яр, вул. Центральна, буд. 1, код з ЄДРПОУ 00191773, на користь держави судовий збір у сумі 640,00 (шістсот сорок) гривень.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П.Харченко