Рішення № 80091935, 26.02.2019, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4895/18

провадження №2/619/329/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

26 лютого 2019 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.за участю секретаря судового засідання Молотко А.В.

справа №619/4895/18

Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: ОСОБА_4,

розглянув позов про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

10 грудня 2018 року ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Головко В.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1, та скасувати реєстрацію за вказаною адресою. В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу належить житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1. ОСОБА_4 не проживає в зазначеному вище житловому будинку більше трьох років без поважних причин, особистих речей в будинку немає.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

17 грудня 2018 року ухвалою судді позовну заяву було залишено без руху.

27 грудня 2018 року до суду усунені недоліки позовної заяви.

24 січня 2019 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача було постановлено ухвалу про відкриття провадження та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено перше судове засідання на 09 год 30 хв 22 лютого 2019 року. Також запропоновано відповідачеві подати до суду відзив на позов в строк до 15 лютого 2019 року. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив у строк до 18 лютого 2019 року. Запропоновано відповідачеві подати до суду в строк до 20 лютого 2019 року заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

22 лютого 2019 року справа знята з розгляду в зв'язку з перебуванням судді Болибока Є.А. у відрядженні.

У судове засідання 26.02.2019 відповідач ОСОБА_4 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином. На адресу зареєстрованого місця проживання відповідача судом рекомендованим поштовим відправленням було направлено судову повістку про виклик до суду.

Також судом, відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було опубліковано 07 лютого 2019 року.

Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

З урахуванням викладеного, вважається, що судовий виклик відповідачу вручений належним чином.

У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з'явився, представник позивача Головко В.В. подала до суду заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність, у разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечувала проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.06.1992 ОСОБА_3 належить будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №147824515 від 03.12.2018, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку №64 від 12.06.1992, виданого секретарем виконкому Русько-Лозівської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області Безязичною Р.А., є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до акту депутата Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_4, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, але не проживає за даною адресою.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних мотивів.

Відповідачем не доведено та не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що він не проживає за місцем реєстрації з поважних причин.

За положеннями ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.

Згідно ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно відомостей картотеки Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.33 своєї Постанови №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року дав судам роз'яснення, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

ОСОБА_3 є власником зазначеного житлового будинку, відповідачем не доведено та не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності реєстрації у житловому будинку, який належить позивачеві.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 фактично не проживає за місцем реєстрації, будь-яким чином вказаним житловим приміщенням не цікавиться, комунальні послуги не сплачує, кореспонденція на його ім'я за даною адресою не надходить.

Таким чином, суд визнає ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

Щодо вимоги позивача про зняття відповідача з реєстрації, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги з наступних мотивів.

За теоретичним визначенням, позов - це матеріально-правова вимога до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами в цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги - позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом - відповідач.

Кожна особа має конституційне право на судовий засіб захисту, зокрема право на пред'явлення позову в процесуальному розумінні. Відсутність же права на позов у матеріально-правовому розумінні є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю.

Відповідно ч.1 до ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповіда.

Позивачем ОСОБА_3 така зява до суду не подавадась.

Згідно ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Згідно ст.1 «Положення про Державну міграційну службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Таким чином, законодавством встановлений порядок реєстрації місця проживання осіб, відповідно до якого на Державну міграційну службу України покладені здійснення зняття з реєстрації місця проживання.

Як вбачається з заяви, ОСОБА_3 позов до Дергачівського РВ ГУ ДМС України в Харківській області не подавав, клопотання про залучення його до участі у розгляді справи у якості співвідповідача не заявляв.

До того ж, відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Оскільки суд задовольняє позов в частині визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, то з урахуванням вимог ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, зазначене рішення є підставою для зняття з реєстрації відповідача.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Згідно п.15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 280-284, 288, 289, пунктами 8, 15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1

В іншій частині позову відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_3, місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_4, місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2.

Повне судове рішення складено 26 лютого 2019 року.

Суддя Є. А. Болибок