Рішення № 80090106, 25.02.2019, Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/1005/18

Провадження № 2/342/331/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Гайдич Р.М.,

секретаря судового засідання Лукасевич М.М.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городенка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного фермерського господарства «Геліос» про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. В позовній заяві зазначає, що він є спадкоємцем двох земельних ділянок після смерті бабки ОСОБА_5, яка померла 18.06.2007 року. Дані земельні ділянки ним успадкувно 03.08.2016 року, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину №639 та №640 виданих в.о. державного нотаріуса Городенківської ДНК. Протягом 2007-2018 років ці земельні ділянки використовує в своїй діяльності ПФГ «Геліос». Стверджує, що він неодноразово звертався до відповідача, щоб йому повернули його земельні ділянки, які ті самовільно обробляються ним. Також він звертався з цього приводу і в прокуратуру і в поліцію. В травні 2018 року дізнався, під час розгляду його скарги, в ГУ ДГК в Івано-Франківській області, про існування двох договорів датованих 10.04.2007 роком. Сторонами яких записані ОСОБА_5 та ПФГ «Геліос». Він вважає дані договори недійсними так як його бабуся ОСОБА_5 в квітні 2007 року важко хворіла і не могла підписати зазначені договори. В червні 2007 року його бабуся померла. В договорах міститься посилання, як на умову договорів, на акти на землю, що були видані вже після смерті ОСОБА_5 і що не могло бути записано в договорах від 10.04.2007 року.

Щодо строків позовної давності також зазначив, що він дізнався про порушення свого майнового права в травні 2018 року, коли ОСОБА_3 було подано в ГУ ДГК в Івано-Франківській області пояснення і до нього додано копії договорів оренди спірних земельних ділянок. Тому вважає, що строк позовної давності слід обчислювати з травня 2018 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 просили позов задовольнити з наведених в позові підстав. Ствердили, що виплата орендної плати відповідачем не підтверджує того, що договори укладені і є чинними.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву. В якому просив в задоволенні позову відмовити. У відзиві зазначено, що всі необхідні документи для укладення договору оренди земельних ділянок в 2007 році їм наддав позивач та його мати. Також зазначають, що вони їм ствердили, що мають необхідні документи, як опікуни, оскільки ОСОБА_5 хвора та не в змозі вчиняти ці дії. Їм не було відомо про смерть ОСОБА_5, а мати позивача отримувала орендну плату за 2008-2018 роки. Також подав клопотання про застосування строків позовної давності з покликанням на отримання орендної плати матірю позивача та самим позивачем в 2016-2018 роках. І ствердженням, що позивачу було відомо про існування договорів оренди з 2007 року.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили в задоволенні позову відмовити. ОСОБА_3 наголосив, що орендну плату він сплачував з часу укладення договору і її отримували родичі позивача. ОСОБА_4 наголосив, що права позивача не порушено. Він став власником земельних ділянок в 2016 році, але не робив ніяких активних дій по них, а складені постанови про притягнення до адмінвідповідальності вже скасовано судом, хоч і нема на даний час такої постанови, що набрала законної сили. Бо постанова суду оскаржувалась в апеляційному порядку і в січні 2019 року була залишена без руху та станом на сьогодні ще в реєстрі відсутня інформація про її вирішення. Також ОСОБА_6 наголосив, що показання свідка ОСОБА_7 не слід брати до уваги бо вона є матір’ю позивача. Крім того ще наголошував, що такі записи в договорах ОСОБА_5 стались через тогочасну юридичну не обізнаність працівників відповідача.

Суд вислухавши позивача, його представника, представників відповідача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Обов'язки орендаря визначені у статті 25 Закону № 161-XIV, до яких належить: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, реєстраційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Суд установив, що земельна ділянка площею 1,8266 га. кадастровий номер 262168500:05:0001:0054, що розташована в урочищі «Копанки» на території Стрільченської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області та земельна ділянка номер 262168500:05:0001:0144, що розташована в урочищі «Кізія» на території Стрільченської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області належали ОСОБА_5, яка померла 18.06.2007 року. Після її смерті дані земельні ділянки успадкував 03.08.2016 року ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину №639 та №640 виданих в.о. державного нотаріуса Городенківської ДНК.

ОСОБА_1 довідався в травні 2018 року про існування двох договорів оренди його земельних ділянок датованих 10.04.2007 року де сторонами записані його покійна бабуся ОСОБА_5 та ПФГ «Геліос», які були подані ПФГ «Геліос» до матеріалів його скарги в ГУ ДГК в Івано-Франківській області.

Договори оренди земельних ділянок, які належать позивачу датовані 10.04.2007 року. Сторонами в них значаться ОСОБА_5 і ПФГ «Геліос». Згідно умов договорів передача земельних ділянок здійснюється на підставі державних актів на земельні ділянки датою реєстрації яких є 22.08.2007 року, які є невідємними частинами договорів.

Що свідчить про те, що акти на земельні ділянки були видані після смерті ОСОБА_5, дата укладення яких передує даті видачі самих актів.

Згідно п.44 договорів вони набирають чинності з моменту їх підписання та державної реєстрації. Датою реєстрації даних договорів є 20.08.2008 року, тобто більше року після смерті ОСОБА_5

Дані факти ніким не спростовано під час судового розгляду.

Свідок ОСОБА_7 яка була допитана судом, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3, поданого 11.10.2018 року, ствердила, що вона договорів з відповідачем не підписувала і орендної плати не отримувала.

Даючи оцінку правовідносинам між сторонами спору, суд виходить з такого.

Статті 12 та 81 ЦПК України передбачають, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Пленум в п. 10 Постанови роз'яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що сторони договорів ОСОБА_5 та ПФГ «Геліос» не могли досягти згоди щодо істотних умов договору, оскільки на момент укладення договорів – на 10.04.2007 року, були відсутні державні акти на земельну ділянку, що видані після смерті ОСОБА_5 18.06.2007 року, а саме 22.08.2007 року, згоди та повноважень на їх укладення й підписання іншій особі не надавала, є всі підстави вважати не доведеною наявність у бабусі позивача волевиявлення на укладення цих договорів, виходячи з положень передбачених ч.1 ст. 215 ЦК України, - недійсними у зв’язку з недодержанням в момент вчинення правочину стороною вимоги, встановленої ч.3 ст. 203 цього Кодексу.

Посилання представника відповідача на ті обставини, що отримання орендної плати родичами позивача свідчить про дотримання сторонами істотних умов договору при його вчиненні і тому умови договору відповідають дійсному волевиявленню ОСОБА_5 є безпідставним, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, та не ґрунтується на матеріалах справи та законі і не можуть бути підставою для відмови в позові.

Як роз'яснено в п.7 постанови Пленуму, судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності.

Вчинення стороною дії (одержання орендної плати за договором) без отримання нею пропозиції укласти такий договір (оферти) не може підтверджувати її згоду на укладення договору (ст. ст. 641,642 ЦК України). Судом враховується і той факт, що ОСОБА_5Ф померла, ще в червні 2007 року, а в копіях реєстрів, що надані представником відповідача, про отримання орендної плати з 2007 року по 2018 рік, записана як отримувач саме Петрина, а не ОСОБА_1 чи хтось інший з його родичів, що підтверджує факт використання земельних ділянок позивача відповідачем на даний час.

Тому суд критично оцінює твердження представників відповідача про те, що ПФГ «Геліос» обробляло та обробляє на даний час земельні ділянки за користування якими сплачує орендну плату родичам ОСОБА_5, про смерть якої їм не було відомо, ОСОБА_1, на підставі чинних договорів оренди, оскільки правомірність використання відповідачем земельних ділянок з 2007 року по 2018 рік не підтверджено належними та допустимими доказами.

Також суд критично оцінює твердження представників відповідача про факт отримання орендної плати родичами покійної ОСОБА_5 ОСОБА_7, оскільки це не підтверджено належними та допустимими доказами. А у відомостях про отримання орендної плати, на які покликаються представники відповідача, стоїть запис «Петрина», а не ОСОБА_7. Крім того відповідач не надав суду доказів на підставі яких відомостей (документів) ним сплачувалась орендна плата за користування земельними ділянками покійної ОСОБА_5 саме сім’ї чи родині ОСОБА_7.

З приводу клопотання поданого представником відповідача в підготовчому судовому засіданні і яке є в матеріалах справи - про застосування позовної давності, суд приходить до наступного висновку. Заявлення відповідного клопотання є правом особи і суд зобов’язаний його вирішити у разі подання.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Враховуючи, що з позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів з позовною вимогою про визнання недійсним договорів оренди землі від 10.04.2007 року позивач звернувся 10.09.2018 року, а про існування договорів оренди дізнався в травні 2018 року отримавши інформацію під час розгляду його скарги в ГУ ДГК в Івано-Франківській області, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності, суд приходить до переконання, що позивачем не пропущено строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищенаведене суд приходить до переконання, що даний позов слід задовольнити та визнати недійсними договори оренди земельних ділянок і зобов’язати відповідача усунути перешкоди в здійсненні права власності на його земельні ділянки.

Питання судових витрат вирішується судом згідно вимог ст.141 ЦПК України. Суд приходить до переконання, що підлягає стягненню з відповідача сплачений позивачем судовий збір та те, що позивачем та його представником надано обґрунтування надання правової допомоги на загальну суму 2500 грн. В іншій частині судових витрат, то вони не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема з приводу транспортних витрат адвоката не подано жодного чеку (квитанції) на придбання пального у дні в які відбувались судові засідання, чи бодай би які б передували цим дням, по даній справі і які б підтвердили про використання ТЗ адвокатом під час розгляду даної справи. А надано тільки ксерокопію документу про право власності на автомобіль, витрати пального такого автомобіля та про відстань з м.Івано-Франківськ до м.Городенка.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-284, 287-289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 1,8266 га, кадастровий номер 2621685500:05:001:0054, яка знаходиться в урочищі «Копанки» с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області, укладений між ОСОБА_5 та приватним фермерським господарством «Геліос» від 10.04.2007 року.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 0,2082 га, кадастровий номер 2621685500:08:002:0144, яка знаходиться в урочищі «Кізія» с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області, укладений між ОСОБА_5 та приватним фермерським господарством «Геліос» від 10.04.2007 року.

Зобов’язати приватне фермерське господарство «Геліос», в особі його керівника ОСОБА_3 усунути перешкоди в здійсненні права власності шляхом звільнення земельних ділянок з кадастровими номерами 2621685500:05:001:0054 та 2621685500:08:002:0144 від посівних культур та повернення ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, земельної ділянки, площею 1,8266 га, із кадастровим номером 2621685500:05:001:0054, яка знаходиться в урочищі «Копанки» с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області та земельної ділянки, площею 0,2082 га кадастровий номер 2621685500:08:002:0144, яка знаходиться в урочищі «Кізія» с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області.

Стягнути з приватного фермерського господарства «Геліос» на користь позивача ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 2114,40 грн. (дві тисячі сто чотирнадцять гривень 40 коп.)

Стягнути з приватного фермерського господарства «Геліос» на користь позивача ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомогу в сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п’ятсот гривень 00 коп.)

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду або через Городенківський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Місце проживання позивача ОСОБА_1 - вул. Українська,12, с. Стрільче, Городенківський район, Івано-Франківська область; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Місцезнаходження відповідача ОСОБА_9 фермерського господарства «Геліос» - вул. Братів Окуневських,32/39, м. Городенка, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 34161089.

Повне судове рішення складено 26.02.2019 року.

Суддя: Гайдич Р. М.