Рішення № 80088396, 05.02.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/371/16-ц

Провадження № 2/201/27/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовдевелопмент», Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Меридіан», Акціонерного комерційного банку «Європейський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал» про визнання недійсними договорів, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до відповідачів ТОВ ВКФ «Меридіан», ПАТ «КБ «Володимирський», ТОВ «Азовдевелопмент», ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та визнання недійсними договорів (т.1 а.с.4-10).

У подальшому позивач уточнила та доповнила свої позовні вимоги до ОСОБА_2, ПАТ «КБ «Володимирський», ТОВ «Азовдевелопмент», ТОВ ВКФ «Меридіан», АКБ «Європейський», ТОВ «Інвест Кредит Капітал», та просила поновити строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами, визнати удаваним договір поруки, визнати що фактично замість договору поруки був укладений договір факторингу, визнати недійсним договір факторингу, визнати недійсним договір від 06 вересня 2011 року про заміну нового іпотекодержателя на наступного, визнати недійсним договір № 22/23/03 від 22 березня 2012 року про заміну сторони у зобов’язанні, та визнати недійсним договір про заміну наступного іпотекодержателя на нового іпотекодержателя (т.2, а.с. 16-20, 157-162).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 13 листопада 2007 року між АКБ «Європейський» та ТОВ ВКФ «Меридіан» був укладений кредитний договір № К/04/0301-Ю07, за яким ТОВ ВКФ «Меридіан» отримало грошові кошти в кредит на умовах відзивної кредитної лінії, а ОСОБА_1 в свою чергу 28 листопада 2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язань ТОВ ВКФ «МЕРИДІАН» уклала із АКБ «Європейський» договір іпотеки нерухомого майна – квартири № 31, яка знаходиться за адресою – м. Київ, вул. Волоська, 50/38.

У 2015 році ОСОБА_1 стало відомо, що у зв’язку із наявністю заборгованості ТОВ ВКФ «Меридіан» за кредитним договором, розпочалися судові процеси, в яких вона дізналася, що право вимоги залишку заборгованості ТОВ ВКФ «Меридіан» за кредитним договором було декілька разів передано різним особам, як юридичним, так і фізичним, а також що останнім кредитором було подано позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із заміною кредиторів у відносинах між ТОВ ВКФ «Меридіан» та АКБ «Європейський», ОСОБА_1 стверджувала про невідповідність заміни кредитора нормам матеріального права. Зокрема, зазначала, що за період дії кредитного договору ТОВ ВКФ «Меридіан» належним чином та у передбачені договором строки здійснювало сплату платежів за кредитним договором та не допускало будь-яких прострочень.

25 березня 2009 року між АКБ «Європейський» та ВАТ «КБ «Володимирський» був укладений договір відступлення права вимоги (купівлі-продажу боргових зобов’язань) за кредитними договорами, в тому числі, за кредитним договором № К/04/0301-Ю07 від 13 листопада 2007 року. На підставі цього договору відступлення права вимоги 15 травня 2009 року між АКБ «Європейський» та ВАТ «КБ «Володимирський» укладено нотаріально посвідчений договір про заміну іпотекодержателя за іпотечним договором від 27 листопада 2007 року, укладеного між АКБ «Європейський» та ОСОБА_1 Дану заміну кредитора з АКБ «Європейський» на ВАТ «КБ «Володимирський» ОСОБА_1 не оскаржує та зазначає, що не заперечувала проти заміни кредитора.

У подальшому, 30 серпня 2011 року між ПАТ «КБ «Володимирський» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким останній, як поручитель, прийняв на себе зобов’язання відповідати за належне виконання своїх обов’язків ТОВ ВКФ «Меридіан» за кредитним договором № К/04/0304-Ю07 від 13 листопада 2007 року зі змінами та доповненнями. В цей же день, 30 серпня 2011 року, ОСОБА_2 здійснив погашення кредиту у повному обсязі, що свідчить про відсутність наміру поручатися за можливі порушення у поверненні кредиту з боку ТОВ ВКФ «Меридіан», оскільки станом на цей момент простроченої заборгованості за кредитним договором не існувало.

Позивачка заперечує проти законності вказаного договору поруки від 30 серпня 2011 року, вказуючи на те, що метою укладення даного договору поруки було не забезпечення виконання зобов’язань за основним договором – договором кредиту, а фактично приховане відступлення прав вимоги у вигляді договору факторингу від ПАТ «КБ «Володимирський» до ОСОБА_2

Позивачкою вказується на те, що згідно положень ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Однак в порушення вимог ч. 3 ст. 1079 ЦК України фактором виступив не банк або інша фінансова установа, а фізична особа, що свідчить про недійсність укладеного договору поруки, який приховав фактичне укладення договору факторингу.

З урахуванням наведених вимог, позивач також просить суд визнати недійсними наступні договори, які були пов’язані із неправомірним відступленням за договором поруки прав вимоги ОСОБА_2, зокрема договору про заміну іпотекодержателя та наступні договори про відступлення прав вимоги.

Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідачем ТОВ «Азовдевелопмент» було надано відзив на позовну заяву, за змістом якого зазначається, що хоча договір поруки із ОСОБА_2 і був укладений 30 серпня 2011 року, однак наявність чи відсутність прострочення в платежах за кредитним договором не впливають на право кредитора відступити своє право вимоги.

Також зазначається, що станом на 30 серпня 2011 року прострочена заборгованість ТОВ ВКФ «Меридіан» за кредитним договором склала 1000 доларів США, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку, наданою ПАТ КБ «Володимирський». Дані обставини вже встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 01 грудня 2015 року. Крім того, відповідачем також заявлено про те, що для задоволення позовних вимог сплинув 3-річний строк позовної давності, і заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (т. 1 а.с.209-210, т. 2 а.с.124).

Представник позивача надав до суду заяву, у якій просив розглядати справу без його участі позовні вимоги, викладені в уточнених позовних заявах від 10 квітня 2017 року та 20 квітня 2018 року підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У відзиві по позов представник відповідача ТОВ «Азовдевелопмент» просив розглянути справу без участі представника та у задоволенні позову відмовити (т.2 а.с.124).

Представники відповідачів ОСОБА_2, ПАТ «КБ «Володимирський», ТОВ ВКФ «Меридіан», АКБ «Європейський», ТОВ «Інвест Кредит Капітал» у судове засідання не з’явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 13 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Європейський» та ТОВ ВКФ «Меридіан» був укладений кредитний договір № К/04/0304-Ю07, відповідно до якого ТОВ ВКФ «Мериідан» отримало кредитні кошти у розмірі 450 000 доларів США, а період користування кредитною лінією визначений з 13 листопада 2007 року по 12 листопада 2010 року (т.1 а.с.11-15).

Відповідно до додатку № 1 до вказаного кредитного договору встановлений графік зміни розміру кредитної лінії, згідно якого останній платіж має бути внесений у строк до 12 листопада 2010 року (т.1, а.с. 16).

25 березня 2009 року між АКБ «Європейський» та ВАТ «КБ «Володимирський» був укладений договір про відступлення прав вимоги (купівлі-продажу боргових зобов’язань) за кредитними договорами, відповідно до якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ВАТ «КБ «Володимирський» (т.1, а.с. 142-145).

27 серпня 2010 року між ПАТ КБ «Володимирський» та ТОВ ВКФ «Меридіан» був укладений додатковий договір до кредитного договору № К/04/0304-Ю07 від 13 листопада 2007 року, згідно якого п. 1.3. кредитного договору був викладений в наступній редакції: строк користування кредитом: з «13» листопада 2007 року по «10» листопада 2011 року включно, з урахуванням графіку погашення кредиту (т.1, а.с. 18).

Згідно із п. 4.1. цього додаткового договору від 27 серпня 2010 року передбачалося, що погашення заборгованості за кредитом здійснюється до «10» листопада 2011 року у відповідності із змінами розміру кредиту, встановленими у графіку погашення кредиту.

Пунктом 1.2. додаткового договору від 27 серпня 2010 року було викладено в новій редакції графік погашення кредиту, відповідно до якого залишок заборгованості за кредитом станом на 01 серпня 2010 року складав 172000 доларів США, та мав сплачуватися платежами по 15500 та 10000 доларів США у строк до 10 листопада 2010 року включно.

Пунктом 2.1. додаткового договору від 27 серпня 2010 року визначено, що цей додатковий договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником усіх своїх зобов’язань перед банком.

28 листопада 2007 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір нерухомого майна, а саме – квартири АДРЕСА_1, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 13 листопада 2007 року на суму 450000 доларів США (т.1. а.с.19-20)

30 серпня 2011 року між ПАТ «КБ «Володимирський» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за п. 1.2. якого поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед кредитором відповідати по зобов’язаннях ТОВ ВКФ «Меридіан», які виникають з умов кредитного договору № К/04/0304-Ю07 (кредитна лінія, що не поновлюється, з графіком погашення заборгованості) від 13 листопада 2007 року з усіма змінами та доповненнями, у повному обсязі цих зобов’язань, що складається з кредиту у сумі 450 000 доларів США, процентів за користування кредитом, можливих комісій, штрафів, пені (т.1 а.с.147).

В цей же день згідно меморіальних ордерів від 30 серпня 2011 року № 3126568 на суму 40000 доларів США, № 3126572 на суму 1000 доларів США, № 3126576 на суму 534,35 доларів США., ОСОБА_2 було у повному обсязі сплачено залишок суми кредиту у розмірі 41534,35 доларів США (т.1 а.с.179-181).

23 березня 2012 року між ОСОБА_2 як попереднім кредитором та ТОВ «Азовдевелопмент» як новим кредитором був укладений договір № 22/23/03, відповідно до п. 1.1. якого попередній кредитор передав, а новий кредитор набув права вимоги на загальну суму 450000 доларів США за кредитним договором № К/04/0304-Ю07 від 13 листопада 2007 року з усіма змінами та доповненнями, укладеного між АКБ «Європейський» та ТОВ ВКФ «Меридіан». Загальна сума заборгованості за кредитним договором складається з заборгованості по кредиту заборгованості по процентам за користування кредитом (т.1, а.с. 21)

Пунктом 1.2. договору № 22/23/03 від 23 березня 2012 року встановлено, що за цим договором кредитор за кредитним договором змінюється з ОСОБА_2 на ТОВ «Азовдевелопмент».

Відповідно до п. 2.2. сторони зобов’язані сповістити боржника про заміну кредитора у зобов’язанні у строк, встановлений законодавством.

Згідно із п. 2.3. новий кредитор зобов’язаний письмово повідомляти попереднього кредитора (ПАТ КБ «Володимирський») про суму грошових коштів, виручену від реалізації предмета застави (права вимоги) протягом трьох робочих днів з дня отримання грошових коштів (в т.ч. частини платежів) та надати відповідні посвідчуючі документи.

За п. 3.2. вказаного договору № 22/23/03 від 23 березня 2012 року попередній кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання Боржником його обов’язків.

З матеріалів справи не вбачається, щоб ОСОБА_2 як поручитель або як новий кредитор, а також ТОВ «Азовдевелопмент» як новий кредитор повідомляли б ОСОБА_1 про факт заміни кредитора або навіть про факт укладення відповідного договору.

За змістом позову ОСОБА_1 посилалася, що про факт та зміст укладення договорів поруки між ПАТ КБ «Володимирський» та ОСОБА_2, договору відступлення прав вимоги від 23 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Азовдевелопмент» їй стало відомо вже після того, як ТОВ «Азовдевелопмент» звернулося із позовом до Подільського районного суду м. Києва про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому доводи ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, оскільки в матеріалах справи наявна копія позовної заяви ТОВ «Азовдевелопмент» від 29 травня 2015 року до Подільського районного суду м. Києва (т.1, а.с. 24-26), копія супровідного листа від 15 червня 2015 року на ім’я ОСОБА_1 від Подільського районного суду м. Києва (т.1, а.с. 27), вимога ТОВ «Азовдевелопмент», відправлена 12 грудня 2014 року із повідомленням про зміну кредитора, однак без додатків у вигляді договорів про заміну кредитора (т.1, а.с. 28-29).

З боку ТОВ «Азовдевелопмент» не було надано на розгляд суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 раніше було б відомо про укладення та зміст договорів поруки, відступлення права вимоги, оскільки надані ТОВ «Азовдевелопмент» докази свідчать про повідомлення ОСОБА_1 про заміну кредитора вперше тільки листом від 22 січня 2013 року (т.1, а.с. 150-151) від імені ТОВ «Юридична компанія «Лігал Едвайс», однак доказів вручення даного листа не надано, як до цього листа не долучено і копій оскаржуваних договорів.

Судом також враховується, що навіть якщо виходити з наданих ТОВ «Азовдевелопмент» доказів щодо повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги листом від 22 січня 2013 року, то і в цьому випадку ОСОБА_1 не пропустила строк на звернення до суду, оскільки позовна заява надійшла до суду 13 січня 2016 року (т.1, а.с. 4), при цьому поштою була направлена від 30 грудня 2015 року, про що свідчить поштовий конверт в матеріалах справи (т.1, а.с. 32).

З рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» від 27 червня 2000 року вбачається, що при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.

За таких обставин строк позовної давності на звернення до суду не пропущений ОСОБА_1, а клопотання ТОВ «Азовдевелопмент» про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Стосовно договору поруки, який був укладений від 30 серпня 2011 року судом встановлено наступне.

Згідно тверджень ОСОБА_1 в позовній заяві, ОСОБА_2 безпідставно поручився за повернення кредиту ТОВ ВКФ «Меридіан» за кредитним договором № К/04/0304-Ю07 від 13 листопада 2007 року, оскільки не мав ніякого відношення ні до ТОВ ВКФ «Меридіан», ні взагалі до сторони позичальника.

Також ОСОБА_1 зазначено, що станом на день укладення договору поруки від 30 серпня 2011 року у позичальника ТОВ ВКФ «Меридіан» не було простроченої заборгованості в такому розмірі, який в той же день – 30 серпня 2011 року, повністю оплатив поручитель ОСОБА_2, внаслідок чого до нього перейшло право вимоги за кредитним договором.

Відповідно до заперечень ТОВ «Азовдевелопмент» з цього приводу зазначається, що наявність чи відсутність прострочення боржника за кредитним договором жодним чином не впливають на право кредитора відступити своє право вимоги (т.1, а.с. 157). Також зазначено, що згідно листа ПАТ КБ «Володимирський» та виписки по руху коштів по рахунку щодо простроченої заборгованості за кредитом, прострочена заборгованість за кредитом на момент її погашення 30 серпня 2011 року складала 1000 доларів США.

У подальшому ТОВ «Азовдевелопмент» було змінено свою позицію щодо того, яка сума коштів була простроченою станом на 30 серпня 2011 року та вказувалося, що через наявність прострочення у сумі 1000 доларів США кредитор скористався правом достроково стягнути усю суму заборгованості, не обмежуючись черговим платежем (т.2, а.с. 124). Однак будь-яких доказів того, що кредитор скористався таким правом ТОВ «Азовдевелопмент» суду не надало, а навпаки надало розрахунок заборгованості з ПАТ КБ «Володимирський», в якому зазначено про існування простроченої заборгованості тільки у розмірі 1000 доларів США станом на 30 серпня 2011 року.

Згідно із випискою по рахунку ТОВ ВКФ «Меридіан», відкритого у доларах США за період з 26 березня 2009 року по 01 вересня 2011 року (т.1, а.с. 160-162) у АТ КБ «Володимирський» вбачається, що позичальником щомісячно здійснювалися оплати за кредитним договором.

При цьому 30 серпня 2011 року ОСОБА_2 здійснено оплати за кредитним договором згідно меморіальних ордерів № 3126568 на суму 40000 доларів США, № 3126572 на суму 1000 доларів США, № 3126576 на суму 534,35 доларів США, всі оплати з боку ОСОБА_2 здійснювалися з рахунків, відкритих у ПАТ КБ «Володимирський».

Відповідно до розрахунку заборгованості в АТ КБ «Володимирський» станом на 30 серпня 2011 року, заборгованість на цю дату складала 40000 доларів США, у т.ч. прострочена заборгованість 1000 доларів США, та заборгованість за процентами 534,35 доларів США (т.1, а.с. 149).

Таким чином, матеріалами справи встановлюється, що станом на 30 серпня 2011 року прострочена заборгованість за кредитом у ТОВ ВКФ «Меридіан» становила 1000 доларів США, що враховуючи факт щомісячних платежів за кредитом та первісну суму фактично наданого кредиту у розмірі 412500 доларів США свідчить про невеликий розмір суми прострочення.

Однак при цьому ОСОБА_2 як поручителем за укладеним договором від 30 серпня 2011 року було сплачено не тільки суму простроченої заборгованості у розмірі 1000 доларів США, а також суму поточної заборгованості за кредитом у розмірі 40534,35 доларів США, яка підлягала сплаті відповідно до умов додаткового договору ПАТ КБ «Володимирський» та ТОВ ВКФ «Меридіан» від 27 серпня 2010 року у строк до 10 листопада 2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

За ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином, законодавством України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником, а не просто виконує зобов’язання замість боржника, оскільки договір поруки не є договором про заміну боржника у зобов’язанні.

Отже, ОСОБА_2 як поручителем, всупереч положенням вказаних норм законодавства 30 серпня 2011 року здійснено оплату заборгованості, строк оплати якої не наступив, у сумі 40534,35 доларів США, при цьому будь-яких вимог від кредитора про сплату таких сум чи вимог до поручителя, матеріали справи не містять.

Судом також враховується і те, що погашення у повному обсязі ОСОБА_2 кредитного зобов’язання у загальному розмірі 41534,35 доларів США відбулося в один день із укладенням договору поруки, що свідчить про намір сторін не укладати договір поруки, а здійснити оплату коштів з боку ОСОБА_2 замість боржника ТОВ ВКФ «Меридіан», тобто фактично був укладений договір факторингу (фінансування під відступлення права вимоги), а не договір поруки.

Суд при цьому виходить і з того, що відповідно до постанови Правління НБУ від 30 серпня 2011 року № 301 вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ КБ «Володимирський», про що вказано у клопотанні про залучення управителя активами даного банку – ТОВ «Інвест Кредит Капітал» (т.1, а.с. 73), тобто договір поруки був укладений в один день із прийняттям постанови Правління НБУ про введення процедури ліквідації даного банку, яка була введена з 31 серпня 2011 року.

Відповідно до меморіальних ордерів від 30 серпня 2011 року № 3126568 на суму 40000 доларів США, № 3126572 на суму 1000 доларів США, № 3126576 на суму 534,35 доларів США вбачається, що з рахунку № 26209520547001, який належить ОСОБА_2 та був відкритий у АТ КБ «Володимирський», відбулося перерахування коштів у вказаних сумах в рахунок погашення заборгованості ТОВ ВКФ «Меридіан» за кредитним договором.

Перерахування коштів саме з рахунків ОСОБА_2, відкритих у ПАТ КБ «Володимирський», передбачено також і у п. 3.4. договору поруки, з огляду на що суд робить висновок, що метою укладення договору поруки було списання коштів з рахунку ОСОБА_2, відкритого у ПАТ КБ «Володимирський», та набуття права вимоги до ТОВ ВКФ «Меридіан», а не забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором.

Також п. 3.4. договору поруки міститься у розділі «відповідальність сторін», хоча з матеріалів справи не вбачається, щоб після укладення договору поруки настала б будь-яка відповідальність ОСОБА_2 як поручителя.

Крім того, будь-які банківські операції неможливо проводити з дня введення ліквідації банку ПАТ КБ «Володимирський» з 31 серпня 2011 року, з огляду на що суд робить висновок, що договір поруки при тих фактичних обставинах, за яких він укладався та виконувався, свідчить про намір сторін договору не укласти договір поруки, а укласти договір факторингу, тобто фінансування під відступлення права вимоги, з врахуванням введення процедури ліквідації банку вже наступного дня після укладення договору поруки.

Судом також не приймаються до уваги пояснення ТОВ «Азовдевелопмент» в частині того, що через наявність прострочення за кредитним договором у сумі 1000 доларів США кредитор скористався правом достроково стягнути усю суму заборгованості, не обмежуючись черговим платежем (т.2, а.с. 124), внаслідок чого станом на 30 серпня 2011 року заборгованість складала всю суму, сплачену ОСОБА_2, оскільки ці доводи нічим не підтверджуються та навпаки спростовуються розрахунком заборгованості станом на 30 серпня 2011 року, складеним ПАТ КБ «Володимирський».

З приводу тверджень ТОВ «Азовдевелопмент» щодо того, що обставини щодо розміру заборгованості вже встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 01 грудня 2015 року по справі № 905/1855/15, суд зазначає наступне.

Як вбачається із вказаного рішення, ТОВ ВКФ «Меридіан» звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ «Азовдевелопмент» про визнання договору № 22/23/03 від 23 березня 2012 року недійсним. Як вбачається з рішення суду, до вирішення справи було залучено в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, ПАТ «КБ «Володимирський» та АКБ «Європейський», тобто ОСОБА_1 за клопотанням будь-кого з учасників судового розгляду до вирішення даної справи не залучалася.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.

За ст. 6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Оскільки ОСОБА_1 не залучалася до вирішення господарської справи, то суд приймає до уваги рішення Господарського суду м. Києва від 01 грудня 2015 року з урахуванням доказів, наданих сторонами та досліджених судом при вирішенні даної цивільної справи. Також судом враховується, що в межах даної справи оскаржується дійсність не тільки договору № 22/23/03 від 23 березня 2012 року, а в першу чергу законність договору поруки від 30 серпня 2011 року, і згідно доводів Позивача саме через незаконність укладення цього договору поруки є недійсним наступний договір про заміну кредитора від 23 березня 2012 року.

Згідно змісту рішення Господарського суду м. Києва від 01 грудня 2015 року, суду не було представлено доказів того, що станом на 30 серпня 2011 року у ТОВ ВКФ «Меридіан» не було зобов’язань по сплаті кредиту, відсотків, неустойки, а тому у поручителя ОСОБА_2 не виникло обов’язку погашати кредит.

В межах даної цивільної справи судом натомість було досліджені докази, надані в тому числі відповідачами, які підтверджують що станом на 30 серпня 2011 року існувала прострочена заборгованість тільки на суму 1000 доларів США, яка виникла згідно матеріалів справи до укладення договору поруки від 30 серпня 2011 року, а доводи ТОВ «Азовдевелопмент» про те, що банк міг достроково вимагати сплати всієї суми за кредитним договором через вказану заборгованість, не знайшли свого підтвердження та навпаки спростовуються листом та розрахунком заборгованості, складеними ПАТ КБ «Володимирський» (т.1, а.с. 148-150).

Враховуючи, що укладення договору поруки відбулося за день до введення процедури ліквідації банку ПАТ КБ «Володимирський», та в цей же день без виникнення будь-яких зобов’язань ОСОБА_2 як поручителем було повністю сплачено суму заборгованості за кредитним договором зі свого рахунку, відкритого у ПАТ КБ «Володимирський», то суд вважає що насправді наміри сторін договору не були направлені на укладення договору поруки, натомість відбулося відступлення права вимоги шляхом фактичного укладення договору факторингу (фінансування під відступлення права вимоги).

Таким чином в порушення вимог ч. 3 ст. 1079 ЦК України при укладенні договору поруки від 30 серпня 2011 року, який за своєю правовою природою являється договором факторингу, фактором виступив не банк або інша фінансова установа, а фізична особа громадянин ОСОБА_2, що свідчить про недійсність договір факторингу, який фактично був укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Володимирський».

З огляду на наведене, позовні вимоги про визнання удаваним договору поруки від 30 серпня 2011 року та між ПАТ КБ «Володимирський» і ОСОБА_2 і визнання, що між даними сторонами був укладений договір факторингу, а також вимоги про недійсність договору факторингу підлягають задоволенню.

Оскільки судом визнаний недійсним договір поруки від 30 серпня 2011 року, то внаслідок здійснення оплат по такому договору ОСОБА_2 не набув прав вимоги як поручитель, який виконав обов’язок замість боржника, а отже не мав права в подальшому передавати такі права вимоги на користь ТОВ «Азовдевелопмент», з огляду на що є недійсними також договір від 06 вересня 2011 року про заміну нового іпотекодержателя на наступного, договір № 22/23/03 від 22 березня 2012 року про заміну сторони у зобов’язанні, договір про заміну наступного іпотекодержателя на нового іпотекодержателя від 30 березня 2012 року.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі по 324,67 грн. з кожного.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовдевелопмент», Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Меридіан», Акціонерного комерційного банку «Європейський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал» про визнання недійсними договорів задовольнити.

Визнати удаваним договір поруки від 30 серпня 2011 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Володимирський» та ОСОБА_2.

Визнати, що між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Володимирський» та ОСОБА_2 30 серпня 2011 року фактично був укладений договір факторингу.

Визнати недійсним договір факторингу від 30 серпня 2011 року, що був фактично укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Володимирський» та ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір про заміну нового іпотекодержателя на наступного, що був укладеним між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Володимирський» та ОСОБА_2 06 вересня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 7303.

Визнати недійсним договір № 22/23/03 від 22 березня 2012 року про заміну сторони у зобов’язанні, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовдевелопмент» та ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір від 30 березня 2012 року про заміну наступного іпотекодержателя на нового іпотекодержателя, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовдевелопмент», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 941.

Стягнути з ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовдевелопмент», Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Меридіан», Акціонерного комерційного банку «Європейський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 324,67 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев