Рішення № 80074559, 15.02.2019, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/8848/17

2/310/69/19

РІШЕННЯ

Іменем України

15 лютого 2019 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Черткової Н.І.,

за участю секретаря судового засідання –Димової Л.В.,

представника позивача – ОСОБА_1,

відповідача- Чена Д.В., представника відповідача- Жука А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Позов мотивує тим, що в лютому 2014 року відповідач звернувся до нього з проханням позичити гроші, які йому були необхідні для придбання автомобілю. 28 лютого 2014 року сторони уклали договір позики, позивач особисто передав відповідачу 150000 грн., про що відповідач надав розписку про отримання вказаної суми. Сторони домовились між собою, та це передбачено умовами договору позики, де останнім днем погашення заборгованості є 28 лютого 2024 року, також невід'ємною умовою договору, а саме пунктом 3 передбачалось, що позичальник (відповідач) зобов'язується повернути суму позики за першою вимогою позикодавця (позивача).Сторони при підписані договору погодили всі питання, щодо виконання взятих на себе зобов'язань. 01.02.2016 року позивач направив письмову вимогу відповідачу про негайну сплату суми позики. 03.02.2016 року позивач направив повторну письмову вимогу про сплату суми позики в строк до 10.02.2016 р. 08.02.2016 року відповідач звернувся до позивача з листом, в якому просить направити на його адресу боргову розписку. На вказаний лист позивач, 23.02.2016 р. надав відповідь про уточнення вимог відповідача, але більше жодної відповіді не надходило. ОСОБА_3 невиконання свого зобов'язання відповідачем по поверненню боргу, позивач 01.07.2016 р. знову надіслав вимогу про погашення заборгованості. Однак станом на час подання позову відповідач не повернув суму позики, не повідомив про причини не виконання взятого на себе зобов'язання, на звернення позивача про повернення боргу відповідач не реагував. Крім того, пунктом 4 договору позики передбачалось, що при неповерненні суми позики вчасно, позикодавець має право вимагати повернення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% неустойки від простроченої суми за кожен день прострочки. Позивач вказав, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання по поверненню грошових коштів, уникає виконання грошового зобов'язання взагалі, позивач вважає за доцільне, вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% відсотків неустойки за кожен день, як передбачено договором. Враховуючи, що позивач вимагав повернення боргу до 15.07.2017р., вважає, що саме з цієї дати необхідно рахувати порушення його прав. З метою належного захисту своїх порушених прав, позивач вимушений був звернутись за правовою допомогою і 09.12.2017р. ним з адвокатом було укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до домовленості позивач сплатив адвокату гонорар в розмірі 5000грн. за надання правової допомоги по справі про стягнення заборгованості. Ця сума є не завищеною та повністю відповідає обсягу виконаної роботи, яку виконав адвокат. Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20.03.2018 року по вказаній цивільній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав судові пояснення, аналогічні, викладеним у позові. Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі та надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов і стверджували, що грошей в борг відповідач не брав та договір позики та боргову розписку не підписував. Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає позов підлягаючим частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до договору позики від 28.02.2014 року ОСОБА_2- позикодавець передав у борг ОСОБА_3 – позичальникові гроші в сумі 150 000 ( сто п»ятдесят тисяч) гривень зі строком виплати боргу до 28 лютого 2014 року. Згідно п.3.4. вищезазначеного договору, позичальник вправі повернути суму позики, а позикодавець зобов»язується повернути суму позики за першою вимогою позикодавця. При неповерненні суми позики своєчасно позикодавець вправі буде пред»явити цей договір до стягнення в строки і порядку, передбачені чинним законодавством та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох відсотків неустойки від простроченої суми за кожний день прострочки. Відповідно до розписки від 28.02.2014 року ОСОБА_3 отримав грошові кошти в сумі 150000 грн. від ОСОБА_2 для купівлі автомобілю. Згідно вимог ч.3 ст.208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно припису ч.1 ст. 1046 ЦК Україні за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України підтвердженням укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або інших вимог.

В частині 1 ст.612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України незалежно від сплати процентів.

Так, згідно норми ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Три проценти річних від суми простроченої позики нараховуються від дня, коли сума позики мала бути повернена, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором.

Дійсно, судом встановлено, що між сторонами 28.02.2014 року був укладений договір позики і відповідачем була отримана сума у розмірі 150 000 ( сто п»ятдесят тисяч гривень) , яка до теперешнього часу відповідачем не повернута.

Суд, беручи до уваги п.3 вищезазначеного договору позики, вважає, що позивач обгрунтовано звернувся з позовом до суду про повернення позики, хоча строк дії договору встановлений до 28.02.2014 року, але пунктом 3. договору передбачено, що позичальник зобов»язується повернути суму позики за першою вимогою позикодавця.

Позивач звертався до відповідача з вимогами про погашення боргу, остання була направлена 01.07.2016р., в якій вказана дата повернення до 15.07.2016р. (вказане підтверджується дослідженими письмовими доказами, крім того, сам відповідач в ході судового розгляду підтвердив, що він отримував від позивача вказані вимоги.)

Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що він не підписував ані договір позики, ані розписку про отримання грошових коштів від ОСОБА_2, виходячи із наступного.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

За клопотанням відповідача - ОСОБА_3 з метою забезпечення його права на подання доказів та доказування правової позиції, судом ухвалою від 25.06.2018 року по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

На вирішення експертів були поставлені питання відносно того, чи виконаний підпис на договорі позики від 28.02.2014 року та чи написана розписка та виконаний підпис на ній ОСОБА_3

На адресу суду надійшло клопотання експерта Запорізького науково-дослідницького експертно-криміналістичного центра МВС України про надання відповідачем додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи № 4-238 від 23.07.2018 року, про що був повідомлений ОСОБА_3, чого він не заперечував в ході судового розгляду.

Однак останній вимоги клопотання експерта не виконав, додаткові матеріали в обсязі необхідному для проведення експертизи не надав.

Згідно висновка експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного № 4-238 від 27.09.2018 року відповісти на запитання, зазначені в ухвалі суду про призначення почеркознавчої експертизи від 25.06.2018 року не виявилось можливим через неоднозначну оцінку виявлених результатів дослідження, обмежений об»єм графічного матеріалу в досліджуваному підписі та недостатню кількість наданого порівняльного матеріалу.

Таким чином, судом в межах повноважень, визначених ЦПК України, було вжито всіх необхідних заходів для забезпечення права ОСОБА_3 на подання доказів та доведення обставин, на які посилається сторона, в тому числі доказів на підтвердження того, що договір від 28.02.2014 року та розписка від 28.02.2014 року підписані не ним.

Суд вважає, що експертизу не було виконано через обставини, що залежали виключно від поведінки особи, яка заявила клопотання про проведення експертизи, тобто відповідача у справі. Відповідач у справі не витримав тягар доказування обставин, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.

Враховуючи наведене вище, суд не приймає до уваги доводи відповідача відносно того, що останній не підписував договір та розписку від 28.02.2014р., оскільки всупереч вимог ст.12,81 ЦПК Україини відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини.

Суд також взяв до уваги і пояснення самого відповідача, надані в судовому засіданні, а саме те, що він не заперечув, що дійсно був знайомий з ОСОБА_2, з ним він познайомився через ОСОБА_4; знайомство відбулось, оскільки ОСОБА_3 бажав взяти кошти у ОСОБА_2 в борг; 28.02.2014р. відповідач разом з ОСОБА_4 приїхали до Запоріжжя; в Запоріжжі він видав на позивача нотаріальну довіреність на користування та розпорядження його земельною ділянкою, яку вподальшому скасував.

Відповідно письмової відповіді, а також копії документа, який посвідчує особу – ОСОБА_4, яка була надана на адвокатський запит і була досліджена в судовому засіданні вбачається,

що факти викладені в позовній заяві, щодо часу, місця, суми укладення договору позики та отримання, саме відповідачем, коштів в розмірі 150000грн., дійсно мали місце.

Крім того, частково сам відповідач підтверджує вказані факти, заперечуючи лише, що він укладав, підписував договір позики та розписку та отримував кошти від позивача.

Вказана відповідь на адвокатський запит, також є належним і допустимим письмовим доказом, оскільки, він був отриманий стороною позивача у визначений законом спосіб.

Суд відхиляє доводи відповідача, як підтвердження його заперечень, що особисто текст розписки від 28.02.2014 р. він не писав, а він був написаний ОСОБА_2, хоча в договорі позики зазначено, що факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

Дійсно, цього не заперечував і представник позивача в ході судового розгляду, що сам текст розписки написав він, але підписав її відповідач – ОСОБА_3, тому суд вважає, що підписання розписки стороною підтверджує і факт іі написання цією особою, незважаючи на те що сам текст написаний іншою особою.

Є хибними і доводи відповідача, що, начебто, позивач не мав змоги взагалі надати в борг таку велику суму, оскільки не має доказів його платоспроможності, але вказане повністю спростовується наданими позивачем під час судового розгляду довідками з банківських установ, щодо наявності у позивача великих сум коштів в іноземній валюті, крім того якщо звернути увагу, то саме в той період ці кошти і були у позивача.

Наявність коштів на рахунках банку лише підтверджує, що позивач мав змогу надати кошти у борг, але ці кошти могли у нього бути й з інших джерел.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків у розмірі 29130 гривень за період з 15.07.2016 року по 09.12.2017 року та суму відсотків за період з 15.07.2016 року по 15.09.2016 року у розмірі 283500 гривень є незаконними і необґрунтованими, і задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.3 договору позики від 28.02.2014 року, укладеного між сторонами позичальник зобов»язується повернути суму позики за першою вимогою позикодавця.

Судом, дійсно встановлено, що ці письмові вимоги були отримані відповідачем, але позика повернута не була, тому вимоги про її повернення, є дійсно законними.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк дії договору позики встановлений п.1 цього договору, а саме – 28.02.2024 року, тому суд вважає ст. 625 ЦК України в даному випадку не застосовується, ця вимога є передчасною.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно із ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунеок держави.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні право допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в гшіузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно роз'яснень у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", в итрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом не встановлено, законних підстав для відмови у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, оскільки вони є документально підтвердженими, а саме: договором про надання правової допомоги, актом виконаних робіт від 09.12.2017р. в якому наведено розрахунок вартості послуг адвоката з урахуванням часу витраченого ним, а також квитанцією до прибуткового касового ордеру, згідно якого ОСОБА_2 дійсно сплатив за правову допомогу по цій справі 5000грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 150000 (сто п»ятдесят тисяч гривень), 00 копійок за договором позики від 28.02.2014 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму витрат на правову допомогу у розмірі 5000 (п»ять тисяч гривень), 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1500 (одна тисяча п"ятсот гривень), 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 ЦПК України рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України

Позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, зареєстрований за дресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський 22 кв. 293.

Відповідач – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

с. Успенівка, вул. Калініна, буд. 1

Повний текст рішення суду складено 25 лютого 2019 року.

Суддя Бердянського міськрайонного суду

Запорізької області ОСОБА_5