Постанова № 80072183, 04.02.2019, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1394/18

провадження № 3/631/25/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року селище міського типу ОСОБА_1

Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Т.М., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, місце народження: с. Ватутіне Нововодолазького району Харківської області, працює керівником КП «Ваткомсервіс» Ватутінської сільської ради, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 163-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2018 року до Нововодолазького районного суду Харківської області надійшов адміністративний матеріал від Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області відносно ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.163-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення № 79 від 22.11.2018 року вбачається, що ОСОБА_2, будучи керівником КП «Ваткомсервіс» Ватутінської сільської ради несвоєчасно подав платіжне доручення на сплату земельного податку з юридичних осіб в сумі 31,11 грн., граничний термін сплати 03.10.2018 року, а фактично сплачено 25.10.2018 року, чим порушено п.287.3, ст.287 Податкового кодексу України, що підтверджено актом перевірки №15951/20-40-12-09-20/41988774 від 02.11.2018 року.

У судове засідання ОСОБА_2 не з’явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, за адресою, зазначеною в протоколі про адміністративне правопорушення, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надсилав.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов’язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об’єкта і цілі ст. 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) вказує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Положеннями ст. 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) передбачено п’ятнадцятиденний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення, при цьому ст. 38 КУпАП визначає кінцевий строк притягнення до адміністративної відповідальності, який становить три місяці з дня вчинення правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 обізнаний щодо складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 163-2 КУпАП, про що свідчить його підпис у протоколі про адміністративне правопорушення. Проте, у судові засідання, що були призначені на 03.01.2019 року, 21.01.2019 року та 04.02.2019 року, не з’явився про причин неявки суд не повідомив.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Тим більше, що стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 163-2 КУпАП за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Суддя, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до положень пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 є керівником КП «Ваткомсервіс» Ватутінської сільської ради на якого покладені обов’язки, встановлені Податковим кодексом України.

Враховуючи відсутність заперечень у протоколі про адміністративне правопорушення з боку ОСОБА_2 щодо факту вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-2 КУпАП, суддя приходить до висновку, що позиція правопорушника не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вина правопорушника підтверджується даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення № 79 від 22.11.2018 року (а.с. 1-2), копією акту про результати камеральної перевірки №15951/20-40-12-09-20/41988774 від 02.11.2018 року. (а.с. 75-6), копією податкового повідомлення – рішення № НОМЕР_1 (а.с. 4).

Таким чином вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 163-2 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 КУпАП орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.

В якості обставини, що пом’якшує відповідальність за адміністративне правопорушення, суддя вбачає відсутність діючих адміністративних стягнень у ОСОБА_2

Обставиною, що обтяжує відповідальність ОСОБА_2 за адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 36 КУпАП, суддею не вбачається.

Обираючи вид адміністративного стягнення правопорушникові, суд враховує характер вчиненого правопорушення, ступінь його вини, майновий стан та обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, а також те, що правопорушник скоїв вищевказане правопорушення вперше, а сума яку останній не вчасно перерахував до Державного бюджету є незначною та складає 31,11 грн.

Зазначені обставини, на думку судді, суттєво знижують суспільну шкоду вчиненого ОСОБА_2 правопорушення.

Відповідно до ст. 22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Положення зазначеної статті відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для правопорушника, меті адміністративній відповідальності.

Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей правопорушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом'якшення і навіть відмови держави від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом.

Враховуючи вищевикладене, суддя вважає доцільним застосувати до ОСОБА_2 положення ст. 22 КУпАП, звільнивши його від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю вчиненого ним адміністративного правопорушення й можливістю обмежитися усним зауваженням.

Імперативними приписами ч. 2 ст. 284 КУпАП встановлено, що при оголошені усного зауваження виноситься постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Враховуючи вищевикладене, взявши до уваги малозначність вчиненого, те що негативних наслідків від вчинення ОСОБА_2 правопорушення не настало, є всі підстави вважати це правопорушення малозначним, в зв’язку з чим ОСОБА_2В доцільно звільнити від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 22, 34, 178, 245, 279, 280, 283-285, 289 КпАП України, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звільнити від адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 163-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за малозначністю, оголосивши йому усне зауваження.

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення – закрити.

Копію постанови направити ОСОБА_2 та до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до відома.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький суд Харківської області протягом десяти днів з моменту її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку, у разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Строк пред’явлення до виконання протягом трьох місяців.

Суддя Т.М. Трояновська