Ухвала суду № 80070990, 21.02.2019, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 461/55/18

Провадження № 1-кп/419/63/2019

УХВАЛА

21 лютого 2019 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді - Іванової О. М.,

суддів - Лободюка В. А., Мартинюка В. Б.,

при секретарі - Шапка О. О.,

за участю: прокурора - Кіби О. С.,

обвинуваченої - ОСОБА_1,

захисника - Циби Д. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Новоайдар Луганської області клопотання захисника обвинуваченої - Циби Д.М. проскасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22017140000000104 від 13.10.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Новоайдарського районного суду Луганської області знаходиться кримінальне провадження за обвинувальним актом, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017140000000104 від 13.10.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.

15.10.2017 року ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова стосовно обвинуваченої ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому неодноразово продовжувався, востаннє Галицьким районним судом м. Львова під час підготовчого судового засідання 02.02.2018 року.

В подальшому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 неодноразово продовжувався ухвалами Новоайдарського районного суду Луганської області, востаннє під час проведення відкритого судового засідання ухвалою Новоайдарського районного суду Луганської області від 24.01.2019 року.

Разом з тим, на запит суду Державною установою «Харківська установа виконання покарань (№27)» надано відомості за №366вих18 від 26.12.2018 року, з яких вбачається, що: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на диспансерному обліку лікарів медичної частини з діагнозом: рецидив туберкульозу верхніх часток легень - РТБ (о6.11.2018). Дестр -, МБТ +, М-, МГ+, К0, Резист 0, Гіст 0, ОСОБА_3 Кагорта 4 (2018). ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» отримує лікування з приводу туберкульозу легень згідно ф. ТБ 01. Згідно рекомендацій проведеного 06.11.2018 року ЦЛКК в умовах Харківського обласного протитуберкульозного диспансеру №1 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, рекомендовано лікування у спеціалізованому закладі. Після засудження та набуття вироком законної чинності, ОСОБА_1 буде направлена до спеціалізованого лікарняного закладу при Збаразькій ВК (№63).

В судовому засіданні захисник обвинуваченої ОСОБА_1 - Циба Д.М. заявив клопотання про скасування стосовно обвинуваченої ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв'язку з хворобою обвинуваченої. Крім того захисник зазначає, що обвинувачена має захворювання, яке з перебігом часу та в умовах тримання під вартою має прояви загострення та впливає на суттєве погіршення стану здоров'я. Обвинувачена ОСОБА_1 підтримала клопотання свого захисника.

В судовому засіданні прокурор Кіба О. С. заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на наявність медичної допомоги, що здійснюється обвинуваченій при Державній установі «Харківська установа виконання покарань (№27)».

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах вирішуваного питання, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Згідно із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно із ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Разом з тим, ОСОБА_1 без обвинувального вироку суду, понад рік тримається під вартою із застосуванням режиму, суворішого а ніж для осіб, які відбувають призначене покарання, що є прямою ознакою тортур.

Таке поводження з невинуватою людиною виходить за всі допустимі межі уявного забезпечення процесуальної поведінки та досягнення мети кримінального провадження.

Відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації» до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим. Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують «істотні і достатні» причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою.»

Відповідно до пункту 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05.02.2013 р. у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правила статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах. Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості, і викладати їх в своїх рішеннях про відмову в задоволенні клопотань про звільнення осіб з- під варти.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Не може продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи (рішення «Панченко проти Росії», рішення «Ілійков проти Болгарії», рішення «Летіли проти Франції», рішення «Худойоров проти Росії», рішення «Рохліна проти Росії»).

З урахуванням тяжкості хвороби та обґрунтованою відсутністю раніше встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, відсутності інших підстав для продовження тримання під вартою, а також вищенаведеної чисельної практики Європейського суду з прав людини, подальше тримання обвинуваченої під вартою є недоцільним та таким, що порушує норми національного та міжнародного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Це означає, що на суд, який здійснює судове провадження, покладаються функції контролю за обґрунтованістю обрання обвинуваченому запобіжного заходу та доцільністю його збереження.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

У відповідно сті до ст. 194 КПК України підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу. При цьому, положенням частини п'ятої статті 176 КПК України передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-1, 258 - 258-5, 260, 261 КК України.

Вказане свідчить, що суд не може застосувати більш м'який альтернативний запобіжний захід, ніж тримання під вартою, з огляду на необхідність гарантування невідворотності покарання за окремі злочини, зокрема, проти основ національного безпеки, громадської безпеки, при цьому обов'язок прокурора довести існування ризиків кримінального провадження є беззаперечним.

Відповідно до ст. ст. 3, 27, 49 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

В своїх рішеннях по справах «Ухань проти України», «Петухов проти України» Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що держава повинна забезпечити тримання ув'язненої особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а також належним чином забезпечити її здоров'я та добробут з огляду на практичні потреби ув'язнення. Також, у справі «Хумматов проти Азербайджану» Європейський суд з прав людини окремо наголосив на тому, що сам факт огляду підозрюваного лікарем та призначення певного виду лікування автоматично не може призвести до висновку, що медична допомога була належною, що не може залишитись поза увагою суду, з урахуванням того, що згідно рекомендацій, проведеної 06.11.2018 року Централізованої лікарсько - консультативної комісії, ОСОБА_1 рекомендоване лікування у спеціалізованому закладі, при цьому при ДУ «Харківська установа виконання покарань (№27)» такий спеціалізований заклад відсутній, тобтовідсутні умови необхідні для надання ОСОБА_1 лікування та запобігання ускладненню існуючої хвороби.

В інформації, наданій ДУ «Харківська установа виконання покарань (№27)», вказано, що: «Після засудження та набуття вироком законної чинності ОСОБА_1 буде направлена до спеціалізованого лікарняного закладу при Збаразькій ВК (№63)». Разом з тим, в Рішенні Європейського суду з прав людини «Летельє проти Франції» зазначено, що попереднє ув'язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку. Крім того, відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року), утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом, та їх звільнення може здійснюватися в залежності від надання гарантій явки в суд.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що прокурором не наведено достатніх підстав для продовження терміну запобіжного заходу, виходячи з наведених позицій Європейського суду з прав людини, а також з огляду на те, що відповідно до ч. 5 ст. 176 КПК України застосування альтернативного запобіжного заходу в даній справі неможливо, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання захисника та скасувати запобіжний захід.

Частиною 5 ст. 202 КПК України передбачено, що у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений.

Керуючись ч. 5 ст. 176, ст. ст. 177, 183, ч. 5 ст. 202, ч. 3 ст. 331 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Клопотання захисника обвинуваченої - Циби Д.М. про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Скасувати запобіжний захід застосований відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України у вигляді тримання під вартою, звільнивши її з-під варти в залі суду негайно.

Зобов'язати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибувати до суду за першою вимогою.

Копію ухвали вручити обвинуваченій, прокурору, захиснику та направити уповноваженим службовим особам місця ув'язнення.

Ухвала оскарженню не підлягає, однак заперечення проти цієї ухвали можуть бути включенні до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст. 392 КПК України.

Головуючий суддя О. М. Іванова

Судді: В. А. Лободюк

В. Б. Мартинюк