Рішення № 80068911, 01.02.2019, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/4312/15-ц

Провадження № 2/191/48/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2019 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі :

головуючого – судді Гречко Ю.В. за участю секретаря – Борисової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, представник ОСОБА_2, до Державної казначейської служби України, представник ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Синельниківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, представник ОСОБА_4, прокуратура Дніпропетровської області, представник ОСОБА_5, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури, суду,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 06 грудня 1998 року, будучи охоронцем ЦДМ «Карусель», розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м.Синельникове, вул.40 років Жовтня,5, виконуючи свої обов’язки, він знаходився на робочому місці у тверезому стані і присікав хуліганські дії з боку відвідувача ЦДМ «Карусель» ОСОБА_6. Намірів на порушення громадського порядку і скоєння хуліганських дій позивач не мав, свої службові повноваження не перевищував. На прохання припинити хуліганські дії ОСОБА_6 не реагував, у зв’язку з чим позивач був змушений разом з другим охоронцем вивести ОСОБА_6 з приміщення ЦДМ «Карусель», однак в подальшому останній повернувся вже з тілесними ушкодженнями.

16 грудня 1998 року СВ Синельниківським МРВ УМВС України у Дніпропетровській області було порушено кримінальну справу №151635 за фактом хуліганських дій по відношенню до ОСОБА_6, які мали місце 06 грудня 1998 року у приміщенні ЦДМ «Карусель».

21 грудня 1998 року позивачеві було пред’явлене обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.206 КК України.

24 березня 1999 року заступником Синельниківської міжрайонної прокуратури було затверджено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду.

14 жовтня 1999 року постановою суду кримінальну справу повернуто для додаткового розслідування.

22 лютого 2000 року кримінальну справу прийнято слідчим до свого провадження і 17 березня 2000 року досудове слідство зупинено, обвинуваченого ОСОБА_1 безпідставно об’явлено у розшук.

31 березня 2000 року позивача було затримано і провадження у справі поновлено.

03 квітня 2000 року позивача було звільнено з ІТТ і 26 квітня 2000 року справу направлено прокурору в порядку ст.225 КПК України.

04 травня 2000 року кримінальна справа була повернута прокурором на додаткове розслідування і 22 травня 2000 року провадження у справі було поновлено, строк додаткового розслідування продовжено на один місяць.

21 червня 2000 року кримінальну справу направлено до суду з обвинувальним висновком.

14 липня 2000 року постановою суду кримінальна справа повернута на додаткове розслідування.

14 липня 2000 року ухвалою апеляційного суду постанова суду першої інстанції була скасована і справу повернуто на судовий розгляд.

Кримінальна справа неодноразово відкладалася у зв’язку з неявкою свідків.

13 грудня 2001 року Синельниківським міськрайонним міським судом Дніпропетровської області було винесено обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_7 за ч.1 ст.296 КК України і призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. кожному, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_6 1266 грн.

15 лютого 2002 року зазначений вирок було скасовано апеляційним судом Дніпропетровської області і кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд. В подальшому на протязі п’яти років судовий розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою свідків, прокурорів, адвокатів.

02 грудня 2005 року прокурором було змінено обвинувачення в порядку ст.277 КПК України і дії позивача перекваліфіковано з ч.2 ст.206 КК України на ч.1 ст.296 КК України.

16 квітня 2007 року судом було винесено обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_7 за ч.1 ст.296 КК України і призначено покарання у вигляді одного місяця арешту, однак на підставі ст.49 КК України справу закрито у зв’язку з закінченням строків давності. З ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_6 1266 грн.

20 червня 2007 року зазначений вирок було скасовано апеляційним судом Дніпропетровської області і кримінальну справу повернуто на додаткове розслідування.

20 серпня 2007 року Синельниківським міжрайонним прокурором справа направлена на додаткове розслідування і 21 серпня 2007 року зазначену справу отримано СВ Синельниківським МРВ УМВС України в Дніпропетровськійобласті.

Після отримання кримінальної справи органом досудового розслідування протягом тривалого часу жодних слідчих дій не здійснювалося і лише 06 січня 2010 року було розпочато досудове розслідування.

24 червня 2010 року СУ ГУМВС України були надані письмові вказівки з метою повного і всебічного з’ясування всіх обставин злочину, які необхідно було виконати в строк до 15 липня 2010 року, однак слідчим Мухінько К.М. вказівки не виконані і постановою від 29 липня 2010 року досудове розслідування було зупинено.

25 лютого 2011 року позивач отримав від заступника прокурора відповідь про те, що кримінальна справа знаходиться на вивченні в СУ області і після надходження її буде додатково вивчено, а на даний час підстав для прокурорського реагування не вбачається.

19 квітня 2011 року постановою прокурора Крапивної О.В. постанова слідчого Мухінько К.М. від 29 липня 2010 року про зупинення досудового розслідування була скасована і надані певні вказівки, які в подальшому слідчим виконані не були. В подальшому при проведенні розгляду заяв позивача на бездіяльність слідчого Мухінько К.М., останній сфальшував постанову про зупинення досудового слідства, дотувавши її 29 липня 2011 року.

На подальші неодноразові звернення позивача з приводу закриття кримінальної справи і скасування обраного йому запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд слідчий Мухінько К.М. надавав відповіді про те, що по кримінальній справі проводяться додаткові слідчі дії, а скасувати запобіжний захід неможливо.

На заявсу позивача від 26 листопада 2012 року він отримав відповідь від 14 грудня 2012 року, де слідчий Мухінько К.М. зазначив, що заява позивача долучена до матеріалів кримінальної справи і слідчий не має права скасувати власну постанову, а може лише прокурор.

08 жовтня 2013 року позивач звернувся до прокурора Дніпропетровської області Марчук Н.В. з заявою про непрповедення слідчим Мухінько К.М. слідчих дій по справі на протязі шести років, скасування підписки про невиїзд, закриття кримінальної справи, однак 18 листопада 2013 року отримав відповідь прокурора Синельниківської міжрайонної прокуратури ОСОБА_8 про відсутність підстав длЯ вжиття заходів прокурорського реагування.

20 січня 2014 року додатково надана відповідь за підписом заступника начальника слідчого відділу Синельниківського МВ ОСОБА_9, де вказано: «в провадженні СВ Синельниківського МВ перебуває кримінальна справа, по якій Вам пред’явлено обвинувачення по ст.296 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд».

23 січня 2014 року ОСОБА_9 надав представнику позивача постанову від 23 жовтня 2014 року про закриття кримінальної справи за його підписом та завіреною печаткою Синельниківського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, але датовану 18 листопада 2012 року, сфальшувавши її заднім числом.

Слідчий Мухінько К. М. навмисно більше чотирьох років знущався над позивачем, на протязі більше п’ятнадцяти років слідчої та судової тяганини не було отримано жодного додаткового доказу, якого не було на момент пред'явлення позивачу обвинувачення, яке було сфальшовано з самого початку. Всі ці роки слідчі, прокурори, судді глумилися над позивачем, привселюдно, безсоромно глумилися над правом, навіть не зважаючи на займані посади перших осіб в області в правоохоронних органах. З надуманих підстав, свідомо затягували слідство, не виконуючи вказівки суддів першої та апеляційної інстанцій. Неодноразові звернення позивача і його представника до вищевказаних осіб з приводу злочинних дій слідчого Синельниківського MB Мухінько К. М. іронічно залишалися без розгляду, заявляючи при ньому що підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається.

В постанові про закриття кримінальної справи, сфальшованої нібито 18 листопада 2012 року, слідчий навіть не вказав про скасування міри запобіжного заходу, як підписки про не виїзд і фактично її не скасував по цей час.

Інформація, щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності по кримінальній справі знята тільки 23 липня 2014 року за супровідним листом Синельниківської міжрайонної прокуратури від 01 липня 2014 року, про що стало відомо позивачу в 2015 році з листа УІАЗ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 28 жовтня 2014 року за підписом начальника управління ОСОБА_10

Невідомо з яких підстав прокурором Синсльшіківської міжрайонної прокуратури ОСОБА_11 22 травня 2014 року була направлена повістка про виклик позивача до прокуратури.

За весь період, пов'язаний з незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності, останній знаходився під судом на підписці про невиїзд та до часу винесення постанови про закриття справи за відсутністю в діях складу злочину, внаслідок моральних, психоемоційних, фізичних знущань, став інвалідом П групи, захворів на онкологічну хворобу.

В період незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності та в період проведення досудового та неодноразового судового слідства, самопочуття позивача погіршилося, він відчував слабкість, запаморочення, іноді нудоту, погіршення апетиту та роботи серцево-судинної системи, яке проявлялось в підвищенні кров’яного теку, випадках аритмії серця та погіршення загального стану здоров'я. При детальному обстеженні стану здоров’я позивача 27 червня 2006 року було діагностовано захворювання - ЛГМ ст. Ш Б, «захворювання Ходжкіна» з призначенням лікування в СОД. Однією із обов’язкових рекомендацій при лікуванні даного захворювання, окрім лікувальних та реабілітаційних заходів, є обмеження фізичних та психоемоційних навантажень, санаторно-курортне лікування. Всі ці заходи необхідно виконувати з часу встановлення даного діагнозу від 27 червня 2006 року по цей час, так як на даний час позивач перебуває на диспансерному обліку в ОКОД. За час захворювання мені була призначена ІІ і ІІІ група інвалідності, було проведено вісім курсів хіміотерапій, один курс променевої терапії, два курси імунотерапії.

Також внаслідок захворювання і незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності посилювалися постійні психоемоційні навантаження на стан здоров’я, що негативно сказувалося на лікувальний процес.

Розмір спричиненої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 2000000,00 грн. і просить суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь зазначений розмір моральної шкоди.

Відповідач – представник Державної казначейської служби України в особі Управління державної казначейської служби України у м.Синельниковому Дніпропетровської області – надав суду відзив на позов, де зазначив, що саме по собі Управління казначейської служби України не уособлює собою державу Україна, а його рахунки не уособлюють собою Державний Бюджет України, а згідно вимог діючого законодавства така шкода повинна відшкодовуватися за рахунок Держави з Державного Бюджету України через органи казначейства, тому само казначейство не є належним відповідачем у справі. Також посилається на недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодного доказу в підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв’язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв’язків. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа – представник прокуратури Дніпропетровської області надала суду письмові заперечення проти позову, де посилається на недоведеність розміру заявленого позивачем шкоди і вважає за необхідне стягнути на користь позивача шкоду в розмірі 249600,00 грн., оскільки фактично кримінальне переслідування тривало з 10 березня 1999 року до 10 березня 2012 року, тобто повних 156 місяців. Згідно вимог Закону України «Про винесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн. Таким чином, з розрахунку 156 х 1600 розмір спричиненої позивачу моральної шкоди дорівнює 249600,00 грн. Висновок судово-психологічної експертизи від 28 лютого 2018 року вважає неналежним і недопустимим доказом, оскільки він складений на підставі наукової рекомендації, яка не легалізована в Україні.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив їх задовольнити.

Представник відповідача – Державної казначейської служби України ОСОБА_3 - у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав письмові заперечення проти позову.

Представник третьої особи – Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_5 - у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, однак зазначив, що у разі задоволення позову, то просив врахувати надані прокурором письмові заперечення по справі.

Представник третьої особи – Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 - у судовому засіданні просила вирішити справу за розсудом суду.

Під час судового розгляду справи по суті судом були оглянуті письмові докази по справі.

Таким чином, суд, заслухавши пояснення сторін, представників третіх осіб та вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 16 грудня 1998 року СВ Синельниківським МРВ УМВС України у Дніпропетровській області було порушено кримінальну справу №151635 за фактом хуліганських дій по відношенню до ОСОБА_6, які мали місце 06 грудня 1998 року у приміщенні ЦДМ «Карусель».

21 грудня 1998 року позивачеві було пред’явлене обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.206 КК України і обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

18 листопада 2012 року постановою слідчого кримінальна справа була закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності складу злочину.

22 лютого 2016 року зазначена постанова слідчого про закриття кримінальної справи була скасована з тих підстав, що при закритті справи не було скасовано запобіжний захід, обраний позивачу, у вигляді підписки про невиїзд.

23 лютого 2016 року постановою слідчого кримінальна справа була закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності складу злочину. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд було скасовано.

Відповідно до ст.1176 ЦК України, ст.1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду” від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду” право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки 21 грудня 1998 року йому було пред’явлене обвинувачення і обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, і лише 23 лютого 2016 року було остаточно закрите кримінальне провадження за відсутності складу злочину і скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Як зазначено у ст.13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду”, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства.

За наявності заподіяння громадянинові моральної шкоди її розмір визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, але не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом з урахуванням вимог розумності та справедливості, як того вимагає ч.3 ст.23 ЦК України.

З урахуванням вище викладених обставин справи, суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і обранням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд спричинено моральну шкоду.

Посилання представника відповідача на той факт, що моральна шкода позивачем не доведена, суд вважає безпідставним, оскільки будь-яке порушення конституційного, цивільного права, чи охоронюваного законом інтересу спричиняє моральну шкоду. Предметом доказування в цьому випадку є глибина моральної шкоди, від якої залежить її розмір та форма відшкодування.

Необгрунтованим є і посилання представника казначейської служби на те, що остання не є належним відповідачем у справі, оскільки саме вказана служба повинна відшкодувати завдану позивачу шкоду за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує, що ОСОБА_1 був незаконно притягнений до кримінальної відповідальності і до нього незаконно був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд протягом тривалого часу, зазначені обставини дійсно впливали на душевний стан позивача, змушували його нервувати, створили позивачу певних дискомфорт, порушили його звичайний уклад життя, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, у зв’язку з чим суд приходить до висновку, що моральна шкода позивачу була заподіяна.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із вимог ст.13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду” та вважає за необхідне визначити її розмір в межах одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як і просив позивач у позовних вимогах.

Так, позивач незаконно перебував під слідством та судом з 21 грудня 1999 року, тобто з часу пред’явлення обвинувачення і обрання йому запобіжного заходу, до 23 лютого 2016 року, тобто до дня закриття кримінальної справи і скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, що у сукупності становить 202 повних місяців.

Отже, шляхом помноження кількості місяців перебування позивача під слідством та судом на розмір мінімальної заробітної плати (202 х 4173) суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди повинен становити 842946,00 грн.

Посилання прокурора на необхідність визначення розміру моральної шкоди виходячи не з мінімальної заробітної плати, а з суми 1600,00 грн., суд вважає необґрунтованими.

Так, в п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про винесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року дійсно зазначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.

Однак, як вбачається зі змісту даної норми закону, вона розповсюджується саме на ті правовідносини, коли мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. У даному випадку йде мова не про здійснення позивачу виплати, а про відшкодування йому шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, тобто між сторонами виникли деліктні правовідносини, на які вищезазначена норма не розповсюджується.

На думку суду саме з цим пов’язано те, що до ст.13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду” відповідних змін не було внесено і розмір моральної шкоди визначається виходячи з розміру заробітної плати.

Необгрунтованими є і посилання прокурора на необхідність обчислення моральної шкоди за період з 10 березня 1999 року до 10 березня 2012 року, оскільки запобіжний захід позивачу був скасований 23 лютого 2016 року, як і остаточно вирішене питання про закриття кримінального провадження, тому саме до лютого 2016 року необхідно розраховувати розмір моральної шкоди з розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Посилання позивача на те, що внаслідок неправомірних дій слідчих органів, органів прокуратури і суду йому спричинено моральних, психоемоційних, фізичних знущань, що має наслідком захворювання позивача на онкологічну хворобу і отримання ним інвалідності суд вважає недоведеним, оскільки жодних доказів наявності вказаного причинного зв’язку між діями вказаних осіб і захворюванням позивача суду не надано.

Всі інші викладені в позовній заяві порушення органів досудового розслідування, прокуратури і суду не є предметом розгляду зазначеної цивільної справи.

Так, відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Отже, діючим цивільним законодавством чітко передбачений перелік протиправних дій посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, за наявності яких фізична особа має право на відшкодування шкоди.

У даному випадку суд знаходить протиправним притягнення позивача до кримінальної відповідальності і тривале застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, за що позивач отримав право на відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановленою частково.

Судовий збір за подання зазначеної позовної заяви позивачем не сплачується, у зв’язку з чим і поверненню позивачу не підлягає, однак понесені позивачем процесуальні витрати на проведення судово-психологічної експертизи в розмірі 13240 грн. підлягають поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду” від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР, п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про винесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, ст.1176 ЦК України, ст.ст.11, 12, 13, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, представник ОСОБА_2, до Державної казначейської служби України, представник ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Синельниківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, представник ОСОБА_4, прокуратура Дніпропетровської області, представник ОСОБА_5, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури, суду задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, моральну шкоду, завдану незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури, суду, в розмірі 842946 (вісімсот сорок дві тисячі дев’ятсот сорок шість) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, процесуальні витрати по справі в розмірі 13240 (тринадцять тисяч двісті сорок) грн. 00 коп.

На рішення протягом 30 (тридцяти) днів з дня його повного складення може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання – після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення виготовлене у повному обсязі 11 лютого 2019 року.

Суддя: ОСОБА_12