Рішення № 80067157, 30.01.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/18902/15-ц

Провадження №2/200/1247/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого-судді Єлісєєвої Т.Ю.

при секретарі Кузьминій С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилались на те, що 27.02.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №33/05/07- НВсклн, відповідно до умов якого банк надав останній кредитні кошти в розмірі 33000,00 доларів США на купівлю нерухомості та споживчі цілі, на строк з 27.02.2007 року по 26.02.2032 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,42% річних в іноземній валюті. В забезпечення виконання зобов’язань позичальника за вказаним кредитним договором між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №33/05/101/07-НВсклн від 13.11.2006 року, відповідно до якого ОСОБА_1 було передано в іпотеку квартиру за №61 в будинку №41 на житловому масиві Тополя-2 у м. Дніпропетровську. Також 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 Посилаючись на те, що остання свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконувала, в зв’язку з чим станом на 28.07.2015 року виникла заборгованість в сумі 357850,36 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 315971,50 грн., та заборгованості по відсотках в сумі 41878,87 грн. Позивач в рахунок погашення вказаної заборгованості за кредитним договором просив звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру №61 в будинку №41 на житловому масиві Тополя-2 у м. Дніпропетровську, визнавши за ним право власності на зазначену квартиру.

05.10.2015 року ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2017 року справу прийнято до провадження суддею Єлісєєвою Т.Ю. та призначено до розгляду.

30.10.2017 року представник відповідача надав до суду письмові заперечення.

30.10.2017 року заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська позов було задоволено.

Відповідач, не погодившись з винесеним рішенням суд від 30.10.2017 року, подала до суду заяву про перегляд заочного рішення від 30.10.2017 року.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.04.2018 року заочне рішення Бабушкінського районного суду м Дніпропетровська від 30.10.2017 року скасовано та справу призначено до розгляду по суті.

В судове засідання 30.01.2019 року представник позивача не з’явився. Надав до суду клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та послався на те, що такий спосіб захисту, обраний позивачем, не відповідає нормам діючого законодавства України та судовій практиці з цього питання.

В звязку з цим, а також з огляду на подане представником позивача клопотання в порядку ч.2 ст.158 ЦПК України, суд вважає за можливе провести подальший розгляд справи по суті за відсутності сторін.

Перевіривши викладені в позовній заяві доводи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27.02.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №33/05/07- НВсклн, відповідно до умов якого банк надав останній кредитні кошти в розмірі 33000,00 доларів США на купівлю нерухомості та споживчі цілі, на строк з 27.02.2007 року по 26.02.2032 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,42% річних в іноземній валюті.

В забезпечення виконання зобовязань позичальника за вказаним кредитним договором між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №33/05/101/07-НВсклн від 13.11.2006 року, відповідно до якого ОСОБА_1 було передано в іпотеку однокімнатну квартиру за №61 в будинку №41 на житловому масиві Тополя-2 у м. Дніпропетровську.

26.06.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1

Згідно розрахунку заборгованості наданого до позовної заяви, станом на 28.07.2015 року в відповідача виникла заборгованість в сумі 357850,36 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 315971,50 грн., та заборгованості по відсотках в сумі 41878,87 грн.

З огляду на це, посилаючись на умови укладеного кредитного договору та договору іпотеки, норми Закону України «Про іпотеку», позивач просив в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 357850,36 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 315971,50 грн., та заборгованості по відсотках в сумі 41878,87 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки однокімнатну квартиру за №61 в будинку №41 на житловому масиві Тополя-2 у м. Дніпропетровську, визнавши право власності на останню за ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст.591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Частиною другою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 36 Закону №898-IV «Про Іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону №898-IV;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону № 898-IV не передбачає виникнення права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону №898-IV, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Окрім цього, позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону № 898-IV можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у свою власність на підставі іпотечного договору є позасудовим способом захисту і не передбачено як спосіб захисту права шляхом звернення до суду (фактично про встановлення права за рішенням суду) ні статтею 16 ЦК України, ні Законом № 898-IV, ні договором, укладеним між сторонами.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335,376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При цьому суд також враховує, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про неможливість реалізації своїх прав, як іпотекодержателя, на набуття права власності на предмет іпотеки у зазначеному вище порядку.

Також стороною позивача суду не представлено доказів, щодо дотримання ним процедури, встановленої п.3.1.10 іпотечного договору стосовно направлення відповідачці вимоги про усунення порушень з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання; доказів щодо дати направлення відповідної вимоги або дати її особистого отримання іпотекодавцем, з привязкою до яких в іпотечному договорі сторонами визначено початок перебігу тридцяти денного строку, зі спливом якого іпотекодержатель набуває право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

В звязку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності в судовому порядку не ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами іпотечного договору та положеннях Закону України «Про іпотеку», не підтверджені належними доказами в частині дотримання банком умов іпотечного договору та набуття права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а також в частині неможливості реалізації такого права відповідно до застереження в іпотечному договорі в позасудовому порядку.

Окрім цього, суд враховує, що відповідно до ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Разом з тим, позивачем суду не надано доказів щодо вартості предмету іпотеки на момент розгляду справи, визначеної в передбаченому законом порядку та не заявлялось відповідних клопотань про витребування таких доказів, призначення відповідних експертиз і під час розгляду справи, що з огляду на положення ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» та з урахуванням того, що предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок забезпечення виконання грошових зобовязань (стягнення заборгованості за кредитним договором) також є підставою для відмови в задоволенні позову.

В звязку з відмовою в задоволенні позову та звільнення позивача від сплати судового збору в силу закону, судові витрати по справі підлягають компенсації за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 11-1, 81, 209, 265, 268, 280, 282 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено сторонами шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.Ю.Єлісєєва