Рішення № 80066056, 23.01.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/82/19

Справа №760/21600/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» про визнання недійсним договору позики, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася з позовом і просить визнати недійсним договір позики № 102/0081537 від 09 лютого 2017 року, укладений між нею та відповідачем.

Посилається в позові на те, що 09 лютого 2017 року між нею та відповідачем був укладений Договір позики, за умовами якого відповідач передав їй у власність грошові кошти у розмірі 3 000, 00 гр. зі сплатою за договором суми у розмірі 840, 00 гр.

Вважає, що укладений договір суперечить вимогам Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки відповідач попередньо не повідомив про всі умови надання позики, чим порушив Закон України «Про захист прав споживачів», та ввів її в оману щодо обставин отримання грошової суми за договором позики, які мають істотне значення.

З точки зору ст.ст. 6, 12 даного Закону, якими визначено зміст договору та обов'язок інформування клієнта, та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», при укладенні кредитного договору позичальнику повинна бути надана можливість ознайомитись з умовами договору, інформація щодо обов'язку сплати пені у випадку порушення строків погашення грошових зобов'язань, розміру та порядку такого стягнення, а також в договорі позики повинна бути передбачена відповідальність обох сторін у разі невиконання його умов.

Договір позики, укладений з нею, не містить жодного положення, яке б встановлювало обов'язки відповідача, не містить жодної норми стосовно його відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Також в договорі відсутні положення щодо строку дії договору та порядку його припинення.

Будь-якого окремого документа, де б вона ознайомилася з умовами надання кредиту, не існує, а тому вважає, що відповідач скористався її необізнаністю та не дотримався вимог закону щодо істотних умов договору при наданні їй споживчого кредиту.

Укладений договір містить також інші несправедливі умови, зокрема, право відповідача змінити дату повернення позики на власний розсуд, стягнути непропорційно великі відсотки суми при невиконанні або неналежному виконанні позивачкою умов договору, що ставить її, як споживача, в тяжке несправедливе становище в договірних зобов'язаннях.

Такі умови є несправедливими з точки зору ст.ст. 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів», це призводить до порушення її прав, як споживача послуг.

Крім того, проігнорувавши вимоги законодавства щодо неї, як споживача, вважає, що відповідач допустив нечесну підприємницьку практику, що вводить споживача в оману, що також, з точки зору ч.2 ст.19 Закону України « Про захист прав споживачів», свідчить про недійсність договору.

До підписання договору відповідач не надав їй інформацію про умови надання грошових коштів, що є порушенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того, вважає, що відповідачем допущені порушення вимог Закону України «Про захист персональних даних» шляхом позбавлення її права відізвати свою згоду на обробку її персональних даних при укладенні договору.

Зазначені обставини, на її думку, вказують на те, що договір суперечить вимогам закону.

Зазначила також, що пунктом 5.2 договору встановлена її відповідальність за неналежне виконання умов договору, за умовами якого вона зобов»язана сплатити непропорційно велику суму компенсації, а саме понад 50 відсотків вартості продукції.

Крім того, пунктом 3.9 договору позикодавець приймає рішення щодо зміни дати повернення позики на власний розсуд, без погодження з нею, як позичальником, що є дискримінаційною умовою та достатньою підставою для визнання його недійсним.

Договір також не містить строку його дії та порядку його припинення.

Зміст договору також не містить умов про відповідальність відповідача, що суперечить п.9 ч.1 ст.6 Закону « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, просить розглядати справу в її відсутності.

Відповідач свого представника в судове засідання не напарвив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України.

Про причину неявки суд до відома не поставив.

Ухвалою від 24 вересня 2018 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно зі ст. 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.

Станом на день ухвалення рішення у справі відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При укладенні договору сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладаючи правочин, сторони повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що 09 лютого 2017 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до умов якого відповідач передав позивачці грошові кошти у розмірі 3 000, 00 гр. зі сплатою за договором суми у розмірі 840, 00 гр.

Форма договору відповідає вимогам закону, договір підписаний його сторонами і при його укладенні сторони визначили всі його істотні умови, які пред»являються до такого роду договорів.

/ а.с. 8 /

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, позивачка тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Зі змісту укладеного між сторонами договору позики вбачається, що він відповідає вимогам закону, які пред»являються до такого виду договорів.

Відповідно до преамбули Закону України « Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з п. 11 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Пунктами 9, 11 ч.1 ст. 1 Закону визначено, що споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.

Споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону « Про захист прав споживачів» споживач- фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

З цього випливає, що споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Як зазначено вище, між сторонами укладений договір позики грошових коштів, за яким позивачка не набула статусу споживача фінансових послуг відповідача.

З точки зору закону договір позики - це один з видів зобов'язань, спрямованих на передачу майна.

Договір позики є одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона,позичальник, зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона,позикодавець, стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає безпідставними посилання позивачки на норми Закону України « Про захист прав споживачів» в обґрунтування позову, оскільки застосування даного закону до відносин сторін можливе лише при укладенні договору споживчого кредитування, до яких договір позики не відноситься.

Цієї ж точки зору дотримується і Верховний Суд у справі № 711/871/17 / провадження № 61-1931св18 / від 20 березня 2018 року, яка, згідно з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

За таких обставин підстави для задоволення вимог позивачки відсутні.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене вище, висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивачки з приведених правових обґрунтувань, суд приходить до висновку про стягнення з позивачки 704, 80 гр. судового збору в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 16, 203,215, 625-629, 1046-1051 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України , Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» суд,

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» про визнання недійсним договору позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, / / на користь держави 704,80 гр. судового збору. адреса: АДРЕСА_1; ІПН: НОМЕР_1

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л .А. Шереметьєва