Рішення № 80065071, 18.02.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/14829/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Виниченко Л.М.,

при секретарях Мовлянова М.В., Кравченко А.С.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - Воронова Є.Є.,

представника відповідача Державного університету інфраструктури та технологій - Клецової Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 755/14829/18 за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інфраструктури та технологій про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та матеріальної допомоги на оздоровлення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач в особі представника Воронова Є.Є. звернулася до суду з позовом у якому за збільшеними позовними вимогами просить скасувати наказ виконуючого обов'язки ректора Державного університету інфраструктури та технологій Паніна В. від 29.08.2018 року № 05-03-201/о про звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри філософії та історії науки і техніки Державного університету інфраструктури та технологій, поновити позивача на вказаній посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі, починаючи з 01.09.2018 року, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 821,56 грн., стягнути матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 14 478,80 грн., 200 грн. за оплату послуг ПАТ «АКБ «ПриватБанк» за отриману довідку, 10 000 грн. оплату вартості адвокатських послуг та 200 грн. за поштові видатки (а.с. 88-95, 200-202).

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач працювала у Державному університеті інфраструктури та технологій з 01.09.2009 року за посадою доцента кафедри суспільних та гуманітарних наук, на яку була призначена за контрактом. У подальшому за результатами конкурсів продовжувала працювати у 2010 році до 2012 року, у 2012 році до 2014 року, у 2014 році до 31.08.2017 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.02.2016 року № 151-р на базі ліквідованих Державного економіко-технологічного університету транспорту та Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Конашевича-Сагайдачного створено відповідача Державний університет інфраструктури та технологій, як правонаступника всіх прав та обов'язків попередніх двох вишів. У зв'язку з цим 01.05.2016 року кафедра суспільних та гуманітарних наук перейменована на «кафедра філософії та історії науки і техніки».

Відповідач входить до сфери управління Міністерства та освіти України.

У 2017 році між сторонами було укладено контракт строком на один рік, тобто до 31.08.2018 року, але з правом автоматичного його продовження. Назва посади позивача була визначена «доцент кафедри філософії та історії науки і техніки Державного університету інфраструктури та технологій».

Наказом в. о. ректора Державного університету інфраструктури та технологій В.Паніна від 29.08.2018 р. № 05-03-201/о позивача звільнено із займаної посади із записом у трудовій книжці «у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України».

Наказ про звільнення позивач вважає неправомірним, оскільки він виданий з порушенням ст. 43 Конституції України, Кодексу законів про працю, а також ст. 55 Закону України «Про вищу освіту», якою передбачено, що під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.

Пунктом 7 частини 2 ст. 36 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що вчена рада ВНЗ обирає за конкурсом таємним голосуванням на посади завідувачів кафедр, професорів і доцентів, директора бібліотеки, керівників філій, що також визначено розділом 4 Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладення з ними трудових договорів (контрактів), затверджених Наказом Міністерства освіти і науки України від 05.10.2015 р. № 1005.

Однак, ніякого конкурсного відбору ні у 2017, а ні у 2018 році не проводилося.

За контрактом, який був укладений до 31.08.2018 року, позивачу передбачалося навантаження в обсязі 1,0 ставки, натомість тільки завідуюча кафедрою ОСОБА_7 мала таке навантаження, а після останньої - її заступник доцент кафедри пенсіонерка ОСОБА_8 Також незважаючи на те, що за другою освітою позивач юрист, на кафедру була прийнята донька професора сусідньої кафедри ОСОБА_9 для ведення правознавчих дисциплін. Протягом 2018 р. позивачу було відведено навантаження лише в обсязі спочатку 0,25, а пізніше після її витребування - 0,4 ставки доцента кафедри.

Скорочення штатної чисельності у відповідача не відбулося, натомість мав місце перерозподіл учбового навантаження шляхом відібрання учбових годин у певних викладачів для їх передачі «обраним», у тому числі двом з нижчою за позивача кваліфікацією. На роботі була залишена ОСОБА_8, яка є пенсіонеркою та має менший стаж доцента за стаж позивача.

Позивач зазначає, що її звільнення відповідачем було здійснено без проведення конкурсу, тому наказ про звільнення є незаконним та підлягає скасуванню.

У зв'язку з незаконним звільненням з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2018 року до дня поновлення на роботі, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 821,56 грн.

Також позивачу протягом 2014-2017 років не було виплачено допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу при наданні щорічної відпустки, пояснюючи це відсутністю коштів, чим порушено ст. 57 Закону України «Про освіту» та п. 3.13 Колективного договору. Загальна сума допомоги на оздоровлення за чотири роки складає у розмірі 14 478 грн. 80 коп.

За отримання довідки ПАТ «АКБ «ПриватБанк» про перерахунок відповідачем позивачу грошових коштів у 2014-2018 роках остання спалила 200 грн.

Ще позивач понесла судові витрати у розмірі 10200 грн., що включають 10000 грн. за адвокатські послуги та 200 грн. за поштові видатки (а.с. 88-94, 200-202).

Ухвалою суду від 06.11.2018 року відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання та витребувані від відповідача письмові докази за клопотанням представника позивача (а.с. 97-100).

Ухвалою суду від 06.12.2018 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. 110, 111).

10.01.2019 року відповідачем подані суду письмові пояснення на позов з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з посиланням на те, що Державний університет інфраструктури та технологій в ЄДРЮОФОПГФ зареєстрований 12.05.2017 року, тому до вказаного часу позивач не могла працювати у відповідача. Відповідно до витягу з наказу ДУІТ від 30.06.2017 року № 38/о по особовому складу ОСОБА_1, доцента кафедри «Філософія та історія науки і техніки» ДЕТУТ переведено на посаду доцента кафедри Філософії та історії науки і техніки ДУІТ, з оплатою праці згідно штатного розпису з 01.07.2017 року по 31.08.2018 року. Оскільки ОСОБА_1 було переведено до ДУІТ зі встановленням строку трудового договору (до 31.08.2018 року), наказом від 29.08.2018 року № 05-03-201/о доцента кафедри ФІНТ 31.08.2018 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору звільнено. Також не відповідає дійсності твердження позивача про те, що відповідач не виплачував протягом 2014-2017 років матеріальну допомогу на оздоровлення з поясненням через відсутність коштів, оскільки у цей період ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах з ДУІТ, тому позовні вимоги щодо виплат матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 8742 грн. є нікчемними (а.с. 217, 218).

В судовому представник позивача Воронов Є.Є. підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові.

Представник відповідача Клецова Л.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність, пояснила, що позивач була звільнена правомірно у зв'язку із закінченням строку дії контракту, у період з 2014 року по 2017 рік ОСОБА_1 не була у трудових відносинах з Державним університетом інфраструктури та технологій.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, при укладенні трудового договору на визначений строк останній встановлюється за погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Частиною 3 ст. 21 КЗпП України передбачено можливість укладення з працівником контракту, як особливої форми трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ч. 2 ст. 23 КЗпП, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частини 11 статті 55 Закону «Про вищу освіту», під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.

Відповідно до частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту», в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Судом встановлено, що позивач з 01.09.2009 року перебувала у трудових відносинах з Державним економіко-технологічним університетом транспорту на умовах контрактів, включаючи укладений 01.09.2014 року між останнім та ОСОБА_1 контракт з педагогічним, науково-педагогічним працівником закладу освіти, що є у державній власності (а.с. 40-43).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 06.05.2016 року № 486 реорганізовано Державний економіко-технологічний університет транспорту та Київську державну академію водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного шляхом злиття з утворенням на їх базі Державного університету інфраструктури та технологій (а.с. 124-127).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.02.2016 року № 151-р погоджено з пропозицією Міністерства освіти і науки щодо реорганізації вказаних вищих навчальних закладів (а.с. 123).

Вищезазначеним наказом Міністерства освіти і науки України від 06.05.2016 року № 486 установлено, що Державний університет інфраструктури та технологій є правонаступником всього майна, прав і обов'язків припинених Державного економіко-технологічного університету транспорту та Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (а.с. 124), про що також зазначено у пункті 1 Статуту Державного університету інфраструктури та технологій, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.11.2016 року № 1347 (а.с. 22-27).

Згідно записів у трудовій книжці, позивач працювала в Державному економіко-технологічному університеті транспорту на умовах контракту з 01.09.2009 року по 31.08.2010 року, який у подальшому було продовжено з 01.09.2010 року по 31.08.2012 року, з 01.09.2012 року по 31.08.2014 року, з 01.09.2014 року по 31.08.2017 року (а.с. 247, 249, 250).

У зв'язку з реорганізацією Державного економіко-технологічного університету транспорту в Державний університет інфраструктури та технологій ОСОБА_1 01.07.2017 року переведено на посаду доцента кафедри Філософії та історії науки і техніки на умовах контракту (а.с. 249-251).

Про переведення на посаду доцента кафедри «Філософія та історія науки і техніки» з 01.07.2017 року по 31.08.2018 року позивач подавала заяву від 29.06.2017 року на підставі якої відповідачем був виданий відповідний наказ від 30.06.2017 року № 38/о (а.с. 226, 246).

Наказом Державного університету інфраструктури та технологій від 29.08.2018 року № 05-03-201/о звільнено ОСОБА_1, доцента кафедри ФІНТ, 31.08.2018 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України, підставою звільнення зазначено наказ ДУІТ від 30.06.2017 року № 38/о «По особовому складу» (а.с. 21, 225).

Як убачається з позовної заяви, позивач вважає своє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України незаконним, оскільки відповідач не оголосив конкурс на заміщення посади науково-педагогічного працівника, надав перевагу при укладенні контракту іншій особі, яка на думку позивача, є менш кваліфікованою, чим порушив право позивача на працю. Крім того, в таких діях відповідача позивач вбачала дискримінацію.

Відповідно до ч. 3 ст. 64 ГК, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Таким чином питання оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади є виключним повноваженням відповідача щодо кадрового забезпечення, що надані законом. Суд не має права втручатися у внутрішньогосподарську діяльність підприємства та оцінює наявність чи відсутність порушень трудових прав працівника під час звільнення виключно шляхом перевірки наявності підстав та дотримання процедури звільнення.

Так, позивач була звільнена на підставі п.2 ст.36 КЗпП у зв'язку із закінченням строку трудового договору. При цьому судом безспірно встановлено, що ОСОБА_1 у відповідача працювала на умовах контракту зі строком дії до 31.08.2018 року, про що особисто позивач зазначала у поданій заяві про переведення, також позивачем не заперечується, що строк її контракту завершився.

Отже, в частині наявності підстав для звільнення позивача суд не вбачає порушень.

Чинне законодавство не передбачає ніяких додаткових умов для звільнення у зв'язку із закінченням строку контракту, окрім настання певної дати, зокрема не передбачає і обов'язкових попереджень про звільнення з боку будь якої сторони трудового договору, врахування переважного права для залишення на роботі або при працевлаштуванні чи пояснення причини не продовження трудового договору. Пунктом 24 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19.03.1994 р., передбачено лише можливість за два місяці до закінчення строку контракту, досягнути сторонам домовленості про продовження контракту або про укладання його на новий строк.

Як убачається із пояснень сторін, роботодавець не здійснював ніяких дій, які б давали позивачу однозначно зрозуміти, що є можливість продовжити з нею контракт або укласти новий. Навпаки, відсутність оголошення конкурсу на посаду доцента кафедри філософії та історії науки і техніки свідчить про рішення відповідача не продовжувати з позивачем трудові відносини. Крім того, видача 29 серпня 2018 року наказу про звільнення позивача свідчить також про відсутність рішення про пролонгацію контракту.

Таким чином, процедура звільнення позивача за п.2 ст. 36 КЗпП відповідачем порушена не була.

Реалізація відповідачем свого права здійснювати кадрове забезпечення не свідчить про дискримінацію позивача під час її звільнення з роботи. Відповідач, як самостійний господарюючий суб'єкт, в рамках академічної самостійності, має право визначати необхідну кількість посад науково-педагогічних працівників, виходячи із кількості годин учбового навантаження та потреб для забезпечення науково-освітнього процесу, приймати або не приймати рішення про проведення конкурсу, або ж, виходячи з частини 12 статті 55 Закону України "Про вищу освіту", забезпечувати освітній процес шляхом укладення трудових договорів до проведення конкурсного заміщення вакантних посад у поточному навчальному році.

Таким чином, підтверджений представником відповідача у судовому засіданні факт не проведення у 2018 році конкурсу на заміщення посади доцента кафедри філософії та історії науки і техніки не свідчить про дискримінацію позивача та не спростовує правомірності її звільнення з роботи у зв'язку із закінченням строку контракту.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Отже, підстав для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача суд не вбачає.

Оскільки вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, вона також не підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо виплати їй матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014-2017 роки з огляду на таке.

Відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 57 Закону України «Про освіту», держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Виходячи зі змісту вказаної норми, виплата педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки є державною гарантією.

Міністерство освіти і науки України та Центральний комітет Профспілки працівників освіти і науки України в спільному листі від 11 червня 2001 року № 1/9-223 та № 02-8/267 роз'яснили, що допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки виплачується працівникам, які обіймають посади педагогічних або науково-педагогічних працівників (за основною посадою), у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) незалежно від тижневого (річного) навчального навантаження або обсягу роботи, що виконується. При цьому виплата допомоги провадиться цим працівникам лише за місцем основної роботи при наданні чергових відпусток згідно з графіком їх надання. У випадках виплати компенсації за невикористану відпустку допомога на оздоровлення не виплачується. Оскільки допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту» гарантовано державою, надання працівником заяви на її виплату не обов'язкове. Допомога при наданні щорічної відпустки надається і тим педагогічним та науково-педагогічним працівникам, які працюють на умовах строкового трудового договору за умови звільнення їх з роботи після закінчення відпустки.

У судовому засіданні було встановлено, що позивач у 2014-2017 роках використовувала своє право на щорічну відпустку, проте матеріальної допомоги на оздоровлення не отримувала, що підтверджується наказом про надання відпустки № 355/к-вп від 01.07.2014 року (а.с. 183), наказом про надання відпустки № 139/к-вп від 20.05.2015 року (а.с. 184), наказом про надання відпустки № 129/к-вп від 14.06.2016 року (а.с. 185), наказом про надання відпустки № 61/к-вп від 20.04.2017 року (а.с. 186) та наказом про надання відпустки № 348/к-вп від 30.06.2017 року (а.с. 187) та даними розрахункових листків (а.с. 148, 154, 160, 166).

При цьому з разрахункових листків убачається, що у червні 2014 року оклад позивача по спеціальному фонду становив 728,50 грн., оклад по загальному фонду становив 1311,30 грн., що загалом складає 2 039 грн. 80 коп. (а.с. 148); у травні 2015 року оклад позивача по спеціальному фонду становив 1165,60 грн., оклад по загальному фонду становив 1748,40 грн., що загалом складає 2914 грн. (а.с. 154); у червні 2016 року оклад позивача по спеціальному фонду становив 1621,20 грн., оклад по загальному фонду становив 2431,80 грн., що загалом складає 4053 грн. (а.с. 160); у червні 2017 року оклад позивача по спеціальному фонду становив 1641,60 грн., оклад по загальному фонду становив 3830,40 грн., що загалом складає 5472 грн. (а.с. 148).

Загальна сума невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2014-2017 року становить у розмірі 14 478 грн. 80 коп., що відповідає заявленим позовним вимогам.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення матеріальної допомоги при наданні щорічної відпустки підлягають задоволенню.

Разом з тим, доводи представника відповідача про відсутність підстав для стягнення вказаних коштів з посиланням на те, що ОСОБА_1 у трудових відносинах за спірний період часу з відповідачем не перебувала та університет зареєстрований, як юридична особа, лише з 15.05.2017 року, суд не приймає до уваги, оскільки Державний університет інфраструктури та технологій, як зазначено вище, є правонаступником всіх прав та обов'язків Державного економіко-технологічного університету транспорту, в якому позивач працювала за строковими трудовими договорами.

З урахуванням вищевикладеного позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача 200 грн. понесених витрат по оплаті послуг ПАТ «АКБ «ПриватБанк» за отриману довідку та 200 грн. за поштові видатки. Суд вважає, що у цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки позивач не була позбавлена можливості на підтвердження заявлених вимог щодо розміру заробітної плати та виплат за час відпусток отримати відповідну інформацію у відповідача, крім того суду не доведено понесення витрат в сумі 200 грн. на поштові пересилання.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

24 вересня 2018 р. між Адвокатським об'єднанням «Воронов та партнери» та позивачем укладено договір про надання правової допомоги та юридичних послуг, предметом якого є вчинення юридичних дій для захисту прав і представництва інтересів довірителя (а.с. 11, 12). Відповідно пункту 2.1 вказаного договору, об'єм, характер і вартість робіт узгоджується сторонами шляхом підписання протоколу узгодження договірної ціни.

Відповідно підписаного позивачем та адвокатом Вороновим Є.Є. акту виконаних робіт від 28.01.2019 року до договору про надання правової допомоги та юридичних послуг від 24.09.2018 року, вартість робіт становить на загальну суму 10000 грн. (а.с. 254).

Згідно меморіального ордеру № @2PL348649 від 14.01.2019 року ОСОБА_1 сплачено за адвокатські послуги кошти у розмірі 10 000 грн. (а.с. 253).

За нормою п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було заявлено чотири позовні вимоги, з яких дві майнові та дві немайнові. Отже, враховуючи сплату позивачем коштів на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., кожна заявлена вимога, відповідно пропорційно становить по 2500 грн.

Разом з тим, майнові вимоги становили ціну позову 110601 грн. 32 коп., що включають 14478,80 грн. - матеріальну допомогу на оздоровлення та 96122,52 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденної заробітної плати 821,56 коп. за період часу з 01.09.2018 року по 18.02.2019 року, що включає 117 робочих днів. Отже, із загального розміру майнових вимог задоволено 13,09%, у зв'язку з чим до стягнення підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 654,50 грн. (13,09% від 5000 грн.).

Керуючись ст. ст. 2, 4, 21, 23, 36, 232, 233 КЗпП України, ст. ст. 55, 57 Закону України «Про вищу освіту», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 зі змінами, ст. ст. 4, 12, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного університету інфраструктури та технологій про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.

Стягнути з Державного університету інфраструктури та технологій на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 14 478 грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 654 грн. 50 коп., а всього суму 15 133 (п'ятнадцять тисяч сто тридцять три) грн. 30 коп.

У решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - Державний університет інфраструктури та технологій, місце знаходження: 04071, м. Київ, вул. Кирилівська, 9, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41330257.

Повне судове рішення складено 22 лютого 2019 року

Суддя Л.М.Виниченко