Рішення № 80064914, 04.02.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2220/19

Справа №754/12171/18

РІШЕННЯ

іменем України

04 лютого 2019 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення помилково сплачених коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ГУ Державної казначейської служби України у м. Києвізвернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення помилково сплачених коштів в розмірі 715, 23 грн., посилаючись на те, що постановою Деснянського районного суду м. Києва від 13.05.2009 р. №2а-796/09, зобов'язано УПФУ у Деснянському районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми в розмірі 715, 23 грн. При цьому, вказана постанова суду та виконавчий лист, виданий на її підставі, надійшли до позивача 14.01.2015 р. окремими пакетами, під різними порядковими номерами. Це призвело до подвійного перерахування коштів на користь відповідача на виконання одного і того ж самого рішення. Відповідача було повідомлено про необхідність повернення помилково отриманих коштів, проте остання жодної відповіді на листи не надала, кошти не повернула.

06.09.2018 р. ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. прийнято справу до свого провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Відповідач належним чином повідомлена про розгляд справи в суді, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення та неодноразове направлення листів на адресу останньої.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Встановлено, що 09.08.2017 р. позивачем перераховано відповідачу суму коштів в розмірі 715, 23 грн., з призначенням платежу: стягнення заборгованості згідно з виконавчим документом Деснянського районного суду м. Києва від 13.05.2009 р. по справі №2а-796/09, що підтверджується платіжним дорученням №887.

Згідно з платіжним дорученням від 09.08.2017 р. №1737, позивачем перераховано відповідачу суму коштів в розмірі 715, 23 грн., з призначенням платежу: стягнення заборгованості згідно з виконавчим документом Деснянського районного суду м. Києва від 13.10.2014 р. по справі №2а-796/09.

Мотивуючи вимоги позову, позивач посилається на те, що ним було здійснено виплату відповідачу коштів на підставі постанови Деснянського районного суду м. Києва від 13.05.2009 р. №2а-796/09 про зобов'язання УПФУ в деснянському районі м. Києва провести перерахунок та виплату коштів ОСОБА_1

При цьому, у зв'язку з тим, що 14.01.2015 р. постанова суду та виконавчий лист про її виконання надійшли до управління окремими пакетами, під різними порядковими номерами, було помилково здійснено подвійне перерахування коштів відповідачу.

Позивач вказує на те, що відповідач не бажає добровільно повертати помилково отримані кошти, у зв'язку з чим вони вимушені звертатись до суду.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна відокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним, чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності, зокрема, таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, за змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому, певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13 та є обов'язковою для застосування (ч. 1 ст. 3607 ЦПК України).

Вбачається, що кошти були перераховані відповідачу на підставі виконавчих документів Деснянського районного суду м. Києва, тобто на певній правовій підставі.

При цьому, суду не надано доказів на підтвердження помилкового здійснення такого перерахування коштів, враховуючи посилання позивача на те, що виконавчі документи надійшли до управління ще в 2015 році, проте виплата по них здійснена через 2 роки, тобто в 2017 р.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. . Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Вбачається, що стороною позивача не надано до суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу на підтвердження вимог позову. Зокрема, до суду не надано доказів підстав перерахування коштів відповідачу, а саме виконавчих документів, на підставі яких воно відбулось, та доказів помилковості перерахування коштів. Обставини зазначені в позові не підтверджені.

Зокрема, у відповідності до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 виконавчими документами є оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з п. 3 зазначеного Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Враховуючи вказане, суду є незрозумілими посилання позивача на здійснення перерахування коштів на підставі як постанови суду так і виконавчого листа, оскільки Порядком чітко визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються лише на підставі виконавчих документів, якими в даному випадку є оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів.

Крім іншого, не знайшли свого підтвердження посилання позивача на Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідно п. 1.23 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001р. №2346-ІІІ в редакції від 04.06.2017р., неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі (п. 1.24 ст. 1 вищевказаного Закону).

Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Позивачем не надано доказів того, що виплата коштів відповідача є помилковим або неналежним переказом.

Поміж іншого, згідно зі ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Зі змісту позовної заяви вбачається те, що сума у розмірі 715,23 грн. є сумою перерахованого УПФУ в Деснянському районі м. Києва пенсійного забезпечення ОСОБА_1

Разом з тим, суду не надано доказів на підтвердження недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів у розмірі, як і не надано доказів наявності рахункової помилки, а тому в силу норм ст. 1215 ЦК України підстав для задоволення позову про повернення зазначеної суми немає.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 551, 536, 559 610,629, 1046-1056 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення помилково сплачених коштів- залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Позивач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві- код ЄДРПОУ 37993783, м. Київ, вул. Терещенківська, 11А.

Відповідач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1.

Повний текст рішення суду складено 04.02.2019 р.

Суддя