Рішення № 80052374, 18.02.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2985/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагроекспорт", м. Черкаси до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтрейд Україна" про стягнення 535822,49 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Симонов А.А., на підставі договору про надання правової допомоги № 3 від 03.12.2018 року, довіреності № 0312/18 від 03.12.2018 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.12.1995 року.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагроекспорт" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтрейд Україна" заборгованості за договором поставки № 17-11-16К1 від 17.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.11.2018 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу час на усунення недоліків.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 19.11.2018 року представник позивача надав заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 32557).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.11.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 17.12.2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.12.2018 року продовжено строку підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 16.01.2019 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.02.2019 року підготовче провадження було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 18.02.2019 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.02.2019 року позивач надав заяву (вх. № 3739) про розгляд справи без участі представника позивача.

Суд, дослідивши вищезазначену заяву, вважає її такою, що не суперечить вимог законодавства та не порушує інтереси сторін, у зв`язку з чим задовольняє її.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.02.2019 року представник відповідача надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 4233), які протокольною ухвалою долучено до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.02.2019 року представник відповідача надав заяву про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені (вх. № 4234), яка протокольною ухвалою суду від 18.02.2019 року долучена до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 18.02.2019 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.02.2019 року проти позову заперечував, посилаючись на те, що порушення зобов`язання перед позивачем відбулось не з вини відповідача, оскільки саме зниження обсягів виробництва заводом-виробником слугувало підставою для затримки поставки товару. Відповідач вказує на те, що відповідні обставини є форс-мажором в розумінні п. 9.2 договору, у зв`язку з чим відповідач має право призупинити поставу товару. Таким чином, відповідач вважає, що оскільки затримка поставки сталася не з його вини, вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення пені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

17.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагроекспорт» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімтрейд Україна» (відповідач) було укладено договір поставки № 17-11-16К1, у відповідності до умов якого відповідач зобов`язується поставити позивачу, а позивач приймати та оплачувати наступні мінеральні добрива: аміачна селітра, у мішках, виробництва Україна з доставкою у кількості 68,00 тонн за ціною 6340,00 грн. на загальну суму 431120,00 грн.

Відповідно до п. 3.4 договору загальна сума договору складає 431120,00 грн., в тому числі ПДВ - 71853,33 грн. та може змінюватись у відповідності з фактичними змінами ціни та/або кількості поставленої продукції.

Відповідно до п. 3.5 договору позивач сплачує кожну партію товару, яка підлягає поставці у вигляді 100% авансового платежу сум вартості партії продукції, яка постачається згідно рахунків-фактур відповідача.

Відповідно до п. 5.3 договору, відповідач зобов`язаний поставити узгоджену партію продукції протягом 60 календарних днів, за умови повного надходження від позивача 100% авансового платежу за даною партією у відповідності з виставленими рахунками-фактурами відповідача, а також надання транспортної інструкції.

Матеріали справи свідчать про те, що 17.11.2016 року позивачем було перераховано відповідачу 431120,00 грн. згідно платіжного доручення № 380 з призначенням платежу: оплата за 68 тон селітри зг. р-ку № 17-1116-5 від 17.11.2016 року.

Крім того, 21.11.2017 року позивачем згідно платіжного доручення № 1080 було перераховано відповідачу 431000,00 грн. з призначенням платежу: за 50 тон селітри аміачної згідно рахунку № 21-1117-1 від 21.11.2017 року.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив лише часткову поставку продукції на суму 456000,00 грн. 50 тон селітри аміачної, що підтверджується видатковою накладною № 231117-5 від 23.11.2017 року.

В той час, як поставка продукції на суму 406120,00 грн. 68 тон селітри, відповідачем виконана не була.

06.04.2018 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу за вих. № 06/04 про поставку товару або повернення попередньої оплати, в разі неможливості здійснення поставки.

В подальшому, 17.05.2018 року позивачем було повторно направлено на адресу відповідача вимогу за вих. № 180/05 про поставку товару або повернення попередньої оплати, в разі неможливості здійснення поставки.

18.05.2018 року відповідачем було направлено на адресу позивача відповідь на вимоги за вих. № 1508/18пр, в якій зазначено, що причиною затримки поставки товару слугувало зниження об'ємів виробництва та реалізації продукції заводами-виробниками мінеральних добрив взимку 2017 року, що призвело до їх повного зупинення 06.03.2017 року. Крім того у вказаній відповіді відповідачем зазначено про те, що відбулась подія передбачена п. 9.2 договору, в якому обумовлено право постачальника в односторонньому порядку призупинити поставку товару та зазначено про те, що штрафні санкції за прострочення поставки в даному випадку не нараховуються за весь період бездіяльності заводу-виробника, також вказаним листом зазначив про існування заборгованості в розмірі 406120,00 грн. та схему погашення заборгованості, запропонованій заводом-виробником.

26.06.2018 року позивачем було направлено вимогу про повернення коштів в розмірі 406120,00 грн., у зв'язку із непоставкою товару та нараховано пеню у розмірі 117000,00 грн.

16.07.2018 року відповідачем було надано відповідь на вимогу а вих. № 1607/18пр, в якій зазначено про те, що грошові кошти позивача в розмірі 431120,00 грн., перераховані в якості попередньої оплати, були перераховані відповідачем постачальнику та зазначено про те, що погашення заборгованості буде проведено восени поточного року, в той час як власних коштів для погашення перед позивачем у відповідача немає.

Враховуючи те, що до теперішнього часу відповідач не виконав зобов'язань щодо поставки продукції, а саме 68 тон селітри, позивач звернувся до суду з відповідним позовом про повернення попередньої оплати у розмірі 406120,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З аналізу умов, укладеного між сторонами договору вбачається, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В матеріалах справи відсутні докази поставки продукції відповідачем, яка була оплачена позивачем згідно платіжного доручення № 380 від 17.11.2016 року.

Щодо заперечень відповідача про відсутність вини останнього у не поставці товару та посилання на п. 9.2 договору, як підставу призупинення поставки та звільнення від штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Пунктом 9.2 договору передбачено, якщо неможливість поставити продукцію відповідачем була викликана діями (бездіяльністю) заводу-виробника, як то забороною на реалізацію продукцію, зниження об'ємів виробництва та реалізацією продукції виробника, повне зупинення виробництва та ін., відповідач має право у односторонньому порядку призупинити поставку продукції за даним договором або розірвати договір у односторонньому порядку, а штрафні санкції за прострочу поставки продукції у цьому разі не нараховуються за весь період таких дій (бездіяльності) заводу-виробника в разі розірвання договору сторони виконують взаєморозрахунки у повному обсязі.

Таким чином вищезазначеним пунктом договору дійсно передбачено можливість призупинення поставки продукції відповідачем в разі зупинення роботи заводом-виробником.

Проте суд вважає за необхідне зазначити, що по-перше відповідачем не надано доказів того, що останній не мав можливості здійснити закупівлю продукції у іншого заводу-виробника, оскільки умовами договору не було визначено заводу-виробника, у зв`язку з чим в разі зниження об'ємів виробництва та повним зупиненням виробництва заводу-виробника, відповідач мав можливість здійснити закупівлю продукції у іншого заводу-виробника для виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

По-друге, строк дії договору визначено до 31 грудня 2017 року, у зв`язку з чим, відповідач мав здійснити поставку продукції позивачу до вказаної дати.

Таким чином призупинення поставки продукції могло відбуватись лише в рамках дії договору, в той час як відповідач до закінчення дії договору не здійснив поставку продукції та не здійснив повернення попередньої оплати позивачу.

Посилання відповідача на довідки від ПАТ «Рівнеазот» від 07.03.2017 року № 1147, ПАТ "Черкасиазот" від 07.03.2017 року № 401-016/21-1, ПАТ "Сєвєродонецьказот" від 07.03.2017 року № 15КД/1/12-35-1 про зупинення виробництва не можуть бути підставою для не виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем щодо поставки продукції, з огляду на наступне.

Дослідивши вищезазначені довідки судом встановлено, що вони по-перше датовані 2017 роком, в той час як на даний час вже 2019 рік.

По-друге останні містять лише посилання на зупинення виробництва і відвантаження готової продукції без посилань на будь-які договори.

Крім того, пункт 9.2 договору, на який посилається відповідач, як на підставу призупинення поставки продукції, також містить умови щодо можливості розірвання договору у односторонньому порядку.

Проте вказаним пунктом договору також передбачено, що в разі розірвання договору сторони виконують взаєморозрахунки у повному обсязі.

Отже, навіть в разі неможливості здійснити поставку продукції позивачу, відповідач мав здійснити взаєморозрахунки з позивачем, а саме повернути йому попередню оплату за непоставлену продукцію.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що позивачем заявлено до стягнення збитки, то суд не погоджується із зазначеними посиланнями, оскільки позовні вимоги позивача ґрунтуються на поверненні попередньої оплати на підставі ст. 693 ЦК України.

Як вже було зазначено вище, умовами укладеного між сторонами договору було встановлено строк його дії до 31 грудня 2017 року.

Проте, суд зазначає, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Враховуючи вищенаведене та те, що договір поставки припинив свою дію 31.12.2017 року, в той час як відповідачем не було поставлено позивачу продукцію, а саме селітру аміачну, оплачену останнім платіжним дорученням № 380 від 17.11.2016 року, а також приймаючи до уваги відсутність доказів повернення відповідачем попередньої оплати в сумі 406120,00 грн., суд дійшов висновку, що вимоги позивача про повернення попередньої оплати в розмірі 406120,00 грн. є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 129702,49 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.1 договору, за прострочку поставки оплаченої продукції, крім відхилень в межах норм п. 2.1 договору, відповідач сплачує покупцю виключну неустойку у розмірі облікової ставки НБУ від вартості не поставленої у строк продукції за кожен день прострочки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року у розмірі 129702,49 грн.

Відповідач заперечуючи проти стягнення пені посилається на те, що по-перше позивачем порушено строк нарахування пені, оскільки пеню нараховано у період який перевищує термін дії договору, по-друге відповідач вказує, що на попередню оплату не нараховується пеня, а можливе лише нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, проте умови договору не містять відповідальності у вигляді сплати таких відсотків. Крім того, відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для нарахування пені.

По-перше, щодо заперечень відповідача стосовно неможливості нарахування пені на попередню оплату, суд зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку позивача, останнім здійснюється нарахування пені на суму непоставленої продукції.

Відповідно до п. 6.1 договору передбачено, що за прострочку поставки оплаченої продукції, крім відхилень у межах норм п. 2.1 договору, відповідач сплачує позивачу виключну неустойку у розмірі облікової ставки НБУ від вартості не поставленої (недопоставленої) у строк продукції за кожен день прострочення.

Отже в даному випадку вищезазначеним пунктом договору передбачено можливість нарахування пені за прострочку поставки оплаченої продукції.

Враховуючи вищенаведене, твердження відповідача щодо неможливості нарахування пені, а можливість нарахування лише відсотків за користування чужими грошовими коштами є безпідставними.

По-друге, щодо тверджень відповідача стосовно порушення позивачем строків нарахування пені, суд зазначає наступне.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, судом встановлено, що останнім допущено помилку при здійсненні розрахунку.

Із розрахунку позивача, вбачається, що останнім нараховано відповідачу пеню за період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року у розмірі 129702,49 грн.

Проте суд не погоджується із вказаним періодом нарахування з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже було встановлено судом, 17.11.2016 року позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату в розмірі 406120,00 грн. згідно платіжного доручення № 380.

Відповідачем в свою чергу не було поставлено оплачений позивачем товар (селітру аміачну) згідно вищезазначеного платіжного доручення на суму 406120,00 грн.

Відповідно до п. 5.3 договору, відповідач зобов`язаний поставити узгоджену партію продукції протягом 60 календарних днів, за умови повного надходження від позивача 100% авансового платежу за даною партією у відповідності з виставленими рахунками-фактурами відповідача, а також надання транспортної інструкції.

Отже, з урахуванням вищенаведеного пункту договору та оплати позивача, відповідач мав здійснити поставу товару до 16.01.2017 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що право позивача є порушеним та нарахування штрафних санкцій за прострочення відповідачем поставки товару можливе з 17.01.2017 року та припиняється 17.01.2018 року, з урахуванням того, що ст. 258 ЦК Україні строк позовної давності про стягнення пені становить в один рік.

Відповідачем в свою чергу було заявлено про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.07. Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165.

Матеріалами справи підтверджується прострочення здійснення відповідачем поставки товару.

Проте, як вже було зазначено вище, прострочення зобов`язання відбулось з 17.01.2017 року та та припиняється 17.01.2018 року, з урахуванням того, що ст. 258 ЦК Україні строк позовної давності про стягнення пені становить в один рік.

В той час, як позовну заяву було подано позивачем 01.11.2018 року, про що свідчить штамп канцелярії суду.

Приймаючи до уваги заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для нарахування пені, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягає 6305,70 грн. судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання п. 8 ч. 3 ст. 165 ГПК України, було надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, відповідно до якого сума витрат становить 6000,00 грн.

Проте відповідачем не було заявлено про відшкодування судових витрат позивачем, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для розподілу вищенаведених витрат.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімтрейд Україна» (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, буд. 11, код ЄДРПОУ 40076295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагроекспорт» (18000, м. Черкаси, вул. Героїв Сталінграда, 22-А, офіс 301, код ЄДРПОУ 39669736) 406120,00 грн. попередньої оплати та 6305,70 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагроекспорт» (18000, м. Черкаси, вул. Героїв Сталінграда, 22-А, офіс 301, код ЄДРПОУ 39669736)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімтрейд Україна» (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, буд. 11, код ЄДРПОУ 40076295).

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою ://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 25.02.2019 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/2985/18