Рішення № 80052045, 19.02.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2019 Справа №914/1303/18

м. Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Інвест-Україна", м.Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Львів

про усунення перешкод у здійсненні права користування майном

Суддя Н.Мороз

При секретарі О.Сало

Представники:

Від позивача: Богдан З.С.

Від відповідача: Філяровська Н.П.

Присутня: ОСОБА_3

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю "Кристал-Інвест-Україна" до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.07.2017р. (суддя Горецька З.В.) відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 31.07.2018 р.

31.07.2018р. розгляд справи відкладено на 10.09.2018р., про що сторін повідомлено ухвалою про виклик в порядку ст.121 ГПК України.

07.08.2018 р. через службу діловодства господарського суду відповідачем подано відзив, у якому останній проти позову заперечив, мотивуючи тим, що спірне майно на вказаному будинку було збудоване і прийняте в експлуатацію 15.05.1976 р., задовго до набуття позивачем права власності на будівлю, і це обладнання не порушує прав позивача.

29.08.2018р. через службу діловодства господарського суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач звертає увагу на недоведеність будівництва телефонних лінійних споруд міської телефонної мережі у 1976р., оскільки документи свідчать лише про прийняття таких телефонних ліній в експлуатацію. Не подано відповідачем доказів погодження розміщення розподільчої шафи і з попереднім власником приміщення - ДП «Львівський м'ясокомбінат» та отримання земельної ділянки, на яку б поширювався сервітут і яка б була охоронною зоною. Стверджує, що розміщення шафи пошкоджує історичний фасад будинку, порушує цілісність будівлі.

10.09.2018р. позивачем подано клопотання про витребування доказів: погоджувальних та правовстановлюючих документів на розподільчу шафу.

Ухвалою суду від 10.09.2018р. продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 24.09.2018р.

24.09.2018р. розгляд справи відкладено на 02.10.2018р., про що сторін повідомлено ухвалою про виклик в порядку ст.121 ГПК України.

02.10.2018р. розгляд справи відкладено на 09.10.2018р., про що сторін повідомлено ухвалою про виклик в порядку ст.121 ГПК України.

Ухвалою суду від 09.10.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.10.2018 р.

У зв'язку з закінченням повноважень, як вперше призначеної на посаду судді Горецької З. В., внаслідок автоматизованого розподілу, справу 914/1303/18 передано на розгляд судді Мороз Н.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2018р.

Ухвалою від 23.10.2018р. суд вирішив повторно провести підготовче провадження. Підготовче засідання призначено на 20.11.2018р.

В судовому засіданні 20.11.2018р. оголошено перерву до 11.12.2018р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Ухвалою від 11.12.2018р. продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 22.01.2019р.

Ухвалою суду від 22.01.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2019р.

Представник позивача в судове засідання з'явився. Дав пояснення по суті спору. Ствердив, що позивач є власником окремих будівель, зокрема, Б-2 у м. Львів, вул. Промислова, 50/52 та фактичним користувачем земельної ділянки, на якій вона розміщена. На розі цієї будівлі зі сторони вул. Промислової відповідачем самовільно розміщено розподільчу шафу та проведено по фасаду будівлі кабелі телекомунікаційних мереж, у той час, як Закон України «Про телекомунікації» передбачає право провайдерів телекомунікацій установлювати телекомунікаційне обладнання в приміщеннях, що належать їм на правах найму, з дозволу власника приміщення. Зазначив, що звернувся до суду за захистом свого порушеного права, оскільки вказане обладнання відповідача чинить руйнівний вплив на будівлю та створює позивачу перешкоди для відновлення її попереднього історичного стану, а також створює перешкоди у праві власності, яке є непорушним. Посилається на ч.2 ст. 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з користуванням земельною ділянкою, і відшкодування збитків; а також на ст. 391 ЦК України, згідно із якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві. Посилається на те, що спірне майно на вказаному будинку було збудоване і прийняте в експлуатацію 15.05.1976р. - задовго до набуття позивачем права власності на будівлю, і відповідає всім встановленим нормативним документам. Завдяки цій розподільчій шафі надаються телекомунікаційні послуги цілому ряду суб'єктів. Звернув увагу, що позивачем не подано доказів того, що спірне обладнання порушує права останнього. Відповідно до п. 10 Правил охорони ліній електрозв'язку, землі в межах охоронних зон у власників землі та землекористувачів не вилучаються і можуть використовуватись ними з обмеженнями, передбаченими в п.п. 6, 9 цих Правил та з дотриманням Умов проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній електрозв'язку, які є додатком до цих Правил. Відповідно до ч. 5 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації», замовники реконструкції та будівництва будівель за власні кошти виконують роботи, пов'язані з упорядкуванням і перенесенням телекомунікаційних мереж, що знаходяться в зоні забудови, відповідно до технічних умов, виданих власниками цих мереж. В позові просить відмовити.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кристал-Інвест-Україна» (позивач) є власником будівлі загальною площею 1531,2 кв.м., позначеної на плані літ. Б-2 та розташованої за адресою м. Львів, вул. Промислова, 50/52, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.11.2006 р. №12447200, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.01.2018 р. З вказаного витягу також вбачається, що приміщення було придбане позивачем на підставі договору купівлі-продажу, реєстровий №5152 від 07.11.2006 р.

ТзОВ «Кристал-Інвест-Україна» здійснює сплату земельного податку за земельну ділянку, яка ним фактично використовується і на якій розташований зазначений будинок. Право власності чи право користування земельною ділянкою позивачем не оформлено у відповідності до ст. 126 ЗК України у відповідних редакціях, державні акти на право власності чи постійного користування земельною ділянкою не отримувались, договір оренди землі не укладався. Посилання позивача на набуття ним права на земельну ділянку згідно із ст. 120 ЗК України у зв'язку із переходом до нього права власності на будинок, не звільняє позивача від обов'язку оформлення відповідного права на земельну ділянку та не змінює визначеного законом моменту набуття права на земельну ділянку.

На розі вказаної будівлі зі сторони вул. Промислова розміщено металеву розподільчу шафу магістральної мережі №2 гр. 4-7 РШ52-23, 52-24 у м. Львів (вул. Промислова - Б. Хмельницького) міської телефонної мережі, від якої розведено кабелі, закріплені на вказаному будинку.

З матеріалів справи вбачається, що вказана розподільча шафа та відповідне телекомунікаційне обладнання належить ПАТ «Укртелеком» та закріплене за Львівською філією (відповідач), що підтверджується інвентарними картками обліку основних засобів, інвентарною довідкою, актом приймання в експлуатацію телефонних лінійних споруд МТС. Належність спірного майна відповідачеві сторонами не заперечувалась.

Враховуючи наведене, покликання позивача на те, що з вказаних документів неможливо чітко визначити місце розташування та склад спірного майна, носить формальний характер беручи до уваги, що формами зазначених документів не передбачено внесення до них інших відомостей. Окрім того, належність спірного майна відповідачеві визнається позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З матеріалів справи, зокрема, довідки від 02.08.2018р. щодо наявності діючого обладнання ПАТ «Укртелеком» за адресою м. Львів, вул. Промислова, 50/52, актів прийомки, зокрема, акту приймання в експлуатацію телефонних лінійних споруд від 15.05.1976р. вбачається, що розподільча шафа із відповідним обладнанням була розміщена на вказаному будинку у 1976 р., до дати набуття позивачем права власності на неї. Посилання позивача на недоведеність такої дати не приймаються до уваги як такі, що суперечать матеріалам справи. Позивач не посилався у позовній заяві на іншу дату встановлення спірного обладнання, не подавав доказів того, що таке обладнання було встановлено після набуття позивачем права власності на будинок.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на відсутність правових підстав розміщення обладнання відповідача на своєму будинку, а саме, відсутність будь-яких угод між сторонами та погоджень. Покликається при цьому на ч. 6 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації», згідно із яким дообладнання технічних засобів телекомунікацій, споруд електрозв'язку, розміщених на елементах інфраструктури відповідного об'єкта будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі, потребує погодження з власником такої інфраструктури та не потребує отримання та подання будь-яких інших дозвільних документів, погодження органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами. Однак, зазначена норма стосується лише проведення робіт з дообладнання технічних засобів телекомунікацій, у той час як позивачем не стверджувалось та не доводилось проведення відповідачем будь-яких робіт з дообладнання. Таким чином, вказана норма не стосується спірних відносин.

В іншій нормі - п. 11 ч. 1 ст. 38 вказаного закону дійсно передбачено право операторів телекомунікацій на установлення телекомунікаційного обладнання в приміщеннях, що належать їм на правах найму, з дозволу власника приміщення.

Позивач покликається на відсутність між сторонами договору найму чи надання позивачем згоди на встановлення розподільчої шафи із відповідним обладнанням. Однак, таке посилання не заслуговує на увагу враховуючи, що згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України, за загальним правилом акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Закон України «Про телекомунікації» набрав чинності лише 24.12.2003 р., а відтак, ще не набрав чинності на момент влаштування відповідного телекомунікаційного обладнання. Жодних доказів порушення певних нормативних актів, які були чинними на дату влаштування вказаного обладнання, суду надано не було.

Не доведено також належними доказами і твердження позивача про влаштування спірного обладнання із порушенням встановлених на відповідну дату норм і правил. При цьому, жодна з сторін не клопотала про призначення відповідної експертизи, а відповідність влаштування спірного обладнання технічним нормам не була визначена у позовній заяві як підстава позову.

Листом №118 від 02.11.2017р. позивач звернувся до відповідача за інформацією щодо підстав розміщення спірного обладнання на фасаді будинку по вул. Промислова, 50/52, а листом №152 від 08.12.2017р. запропонував укласти договір сервітуту. Примірник проекту суду надано не було.

Листом від 29.12.2017р. відповідач інформував про розміщення за вказаною адресою розподільчої шафи з 1976р. та у випадку бажання позивача здійснити реконструкцію будівлі, усі роботи по перенесенню мереж здійснюються за власні кошти замовника реконструкції та будівництва згідно ст.31 Закону України «Про телекомунікації». У подальшому сторони обмінялись листами №9 від 05.02.2018 р. та № 70-С100-5 від 26.02.2018 р. подібного змісту.

Вимога про спонукання до укладення договору сервітуту позивачем не заявлялась. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивачу було відомо про розміщення розподільчої коробки, але він не висловлював заперечень щодо її знаходження, що підтверджується, зокрема, листами №88 від 16.01.2009 р., №92 від 29.01.2009 р., відсутністю заявлених позовних вимог з дати набуття права власності на будівлю.

Не заслуговують на увагу покликання позивача на відсутність доказів погодження місця розміщення розподільчої шафи за вказаною адресою й попередніми власниками приміщення, зокрема, ДП «Львівський м'ясокомбінат», оскільки жодних доказів звернення вказаного підприємства із позовом до відповідача щодо вказаного майна, як і жодних доказів його заперечень щодо цього суду надано не було.

Позивачем подано звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій будівлі «Б-2» та можливості відновлення автентичного фасаду будівлі по вул. Промисловій, 50/52 в м. Львові (2018р.), з якого вбачається, зокрема, намір позивача відновити автентичний фасад вказаної будівлі, а також необхідність перенесення на інші будівлі технологічного обладнання, котре пошкоджує фасад будівлі. Позивач аргументує порушення своїх прав зниженням міцності будівлі за рахунок спірного майна та складність реалізації своїх планів щодо відновлення історичного фасаду без перенесення розподільчої коробки та комунікацій.

Посилаючись на пошкодження свого майна, позивач не заявляв вимог, властивих даному виду порушення - відшкодування шкоди. Стверджуваний факт вивітрювання швів у місцях кріплення розподільчої шафи, замокання, виникнення грибка, тощо не аргументований порушенням будівельних норм і правил при спорудженні розподільчої шафи, не виключає можливості виникнення таких наслідків через непроведення планових ремонтних робіт і закономірного плину часу, та, враховуючи кількадесятирічний період розміщення розподільчої шафи на вказаній будівлі, не доводить безпосереднього і прямого причинового зв'язку із самим фактом встановлення розподільчої шафи.

Враховуючи, що спірне майно було розміщене на будівлі по вул. Промисловій, 50/52 у м. Львові до набуття права власності на цю будівлю позивача у 2006р., письмове погодження ТзОВ «Кристал-Інвест-Україна» надання відповідачем телекомунікаційних послуг різним суб'єктам з використанням спірного майна, звернення із даним позовом у 2018р. суд розцінює як намагання позивача здійснити переміщення розподільчої шафи для забезпечення реконструкції фасаду будинку не за власний рахунок, як це передбачено ч. 11 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації», а за рахунок відповідача, використовуючи судове рішення про усунення перешкод у користуванні своїм майном.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Суд погоджується із позивачем у тому, що це право належить позивачу незалежно від дати набуття права власності на майно при тому, що вимог про застосування позовної давності сторони не заявляли.

Суд приймає до уваги, що стверджувані позивачем обставини, які він вважає перешкодами для використання будівлі, не були створені відповідачем, а існували впродовж тривалого часу, не перешкоджаючи використанню будівлі, та утворили складності позивачеві у зв'язку із зміною планів самого позивача щодо будівлі (проведення відновлення фасаду).

Однак, відносини сторін у цьому випадку врегульовані законом. Так, згідно ч. 11 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації», замовники реконструкції та будівництва мостів, тунелів, колекторів, вулиць, шляхів, будівель, ліній електропередачі із спільним користуванням опорами для розміщення телекомунікаційних мереж за власні кошти виконують роботи, пов'язані з упорядкуванням і перенесенням таких телекомунікаційних мереж, розташованих у зоні забудови, відповідно до технічних умов з доступу, виданих власниками цих мереж. Таким чином, у такий спосіб позивач не позбавлений права досягнути своєї господарської мети. Жодних доказів перешкоджання відповідачем позивачеві у використанні права, передбаченого цією нормою, суду не надано.

Позивач посилається на судову практику, якою задовольнялись подібні позовні вимоги, зокрема, рішення господарського суду Черкаської області у справі №925/39/18, залишене без змін постановою Верховного Суду від 04.09.2018 р. Однак, дослідивши зміст зазначених судових рішень, господарський суд Львівської області прийшов до висновку, про відмінність фактичних та встановлених судами обставин справи із обставинами у цій справі. Так, у справі №925/39/18 суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінки твердженню відповідача про влаштування телекомунікаційних мереж у 1987 р. (не встановили та не спростували), а Веховний Суд зазначив про відсутність у нього повноважень визнавати доведеними чи не доведеними обставини, які не встановлені судами попередніх інстанцій. Також, позивач - ОСББ «Електрон-Умань» було створене у 2016 р., після чого виявило порушення своїх прав та звернулось із відповідним позовом. Натомість, у справі, що розглядається господарським судом, знаючи про існування спірного майна, з 2006 р. позивач не звертався із позовами, замість того, письмово погоджував надання телекомунікаційних послуг з використанням спірних комунікацій. Також, у справі №925/39/18 порушення прав позивача було пов'язано із розміщенням розподільчої шафи у приміщенні загального користування, призначеному для використання усіма мешканцями будинку, в наскрізному проході, що порушує пожежні нормативи, оскільки забезпечує додатковий вихід з під'їзду,та унеможливлює повноцінний доступ до спільного майна власника.

У даній же справі такі обставини порушення прав позивача відсутні (відсутні докази порушення розміщенням розподільчої шафи чинних на час її розміщення будівельних норм і правил, порушення правил протипожежної безпеки, ускладнення доступу до приміщень власника). Натомість, йдеться про обумовлену зміною планів власника будівлі потребу перемістити спірне обладнання.

При цьому, існує судова практика відмови у задоволенні таких позовних вимог, заявлених з аналогічних підстав при встановленні факту влаштування комунікацій до дати набуття позивачем права власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів (ст. 4 ГПК України).

Отже, вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не порушено прав чи законних інтересів позивача.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне обладнання не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами, відтак, суд дійшов висновку в позові відмовити.

Відповідно до ст.129 ГПК України, судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити повністю.

Повний текст рішення виготовлено 25.02.2019р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.