Ухвала суду № 80051680, 18.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.02.2019Справа № 910/13318/16

За скаргоюПублічного акціонерного товариства «Укрнафта»на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві у справі№ 910/13318/16за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг»до1. Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Зурбаган-Юг»простягнення 513 255,89 дол. СШАСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники учасників справи : від позивача:не з'явився;від відповідача 1:Сєров Є.І.;від відповідача 2:не з'явився;від ВДВС:Мороз Л.Є.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/13318/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зурбаган-Юг» про стягнення 513 255,89 дол. США.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задоволено повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» попередню оплату у розмірі 513 255,89 дол. США, що еквівалентно 32 822 714,17 рос. рублів, та судовий збір у розмірі 191 316,13 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 скасовано повністю, а провадження у справі №910/13318/16 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Верхового суду від 16.02.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 та постанову Вищого господарського суду України від 18.04.2017 у справі №910/13318/16 скасовано, а справу передано на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року у справі №910/13318/16 змінено в частині пункту другого резолютивної частини рішення, який викладено наступній редакції:

«Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 12, оф. 195; ідентифікаційний код 40386508) попередню оплату у розмірі 513 255,89 дол. США, що еквівалентно 13 657 739, 12 грн., та судовий збір у розмірі 191 316,13 грн.»., в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року у справі №910/13318/16 залишено без змін.

15.06.2018 Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Постановою Верховного суду від 31.10.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 в частині вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення попередньої оплати та в частині розподілу судового збору скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення попередньої оплати задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» 6 591 241,32 грн. попередньої оплати, що станом на день подання позову еквівалентно 16 736 260,11 російських рублів, у решті позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» відмовлено, рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 в частині відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зурбаган - юг» про солідарне стягнення 100 000,00 грн. залишено без змін, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 286 576,26 грн. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Факторинг» 118 646,61 грн. судового збору за подання касаційної скарги №37-3/03/17 та 128 533,83 грн. - за перегляд Верховним Судом 16.02.2018 заяви позивача про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 та постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017.

22.12.2018 Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

28.01.2019 через канцелярії суду Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» подано скаргу на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 розгляд скарги призначено на 07.02.2019.

Судове засідання 07.02.2019 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 розгляд скарги призначено на 18.02.2019.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про місце і час розгляду скарги повідомлений належним чином.

Представник скаржника в судове засідання з'явився, підтримав скаргу та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про місце і час розгляду скарги повідомлений належним чином.

Представник Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судове засідання з'явилась, заперечила проти скарги та просила відмовити в її задоволенні в повному обсязі.

З огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду, суд, дослідивши подану скаргу, дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Скаржник у поданій скарзі просить:

- визнати дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти ПАТ «Укрнафта» у виконавчому провадженні №57982950 неправомірними;

- визнати постанову ВП№57982950 від 28.12.2018 про арешт коштів боржника неправомірною;

- визнати залишення державним виконавцем клопотань ПАТ «Укрнафта» №01/01/07/13 від 04.01.2019 і №01/01/07/34 від 11.01.2019 без розгляду неправомірними;

- визнати дії державного виконавця щодо складання розпорядження №57982950/12 від 11.01.2019 і визначення для переказу 247 180,44 грн. на користь ТОВ «ФК «Бізнес Факторинг», а також 24 718,04 грн. виконавчого збору і 240,00 грн. витрат виконавчого провадження на користь Державного бюджету України неправомірними;

- визнати дії начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо затвердження розпорядження №57982950/12 від 11.01.2019 неправомірними;

- визнати розпорядження №57982950/12 від 11.01.2019 неправомірним.

В обґрунтування поданої скарги заявник стверджує, що ПАТ «Укрнафта» було здійснено зарахування зустрічних вимог на суму 247 180,44 грн., а відтак дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти ПАТ «Укрнафта» в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 272 138,48 грн., дії щодо складання розпорядження №57982950/12 від 11.01.2019 і визначення для переказу 247 180,44 грн. на користь ТОВ «ФК «Бізнес Факторинг», 24 718,04 грн. виконавчого збору і 240,00 грн. витрат виконавчого провадження на користь Державного бюджету України, а також дії начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо затвердження такого розпорядження є неправомірними.

Разом з тим, скаржник зазначає про те, що його клопотання №01/01/07/13 від 04.01.2019 і №01/01/07/34 від 11.01.2019 залишені державним виконавцем без розгляду, оскільки після їх надходження у виконавчому провадженні було складено виконавцем та затверджено начальником розпорядження №57982950/12 від 11.01.2019.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Частиною 1 п. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Так, постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиція у місті Києві від 28.12.2018 відкрито виконавче провадження №57982950 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/13318/16 від 22.12.2018.

При цьому, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» 28.12.2018 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №57982950, якою накладено арешт на грошові кошти ПАТ «Укрнафта» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафів у загальному розмірі 272 138,48 грн.

Такі дії скаржник вважає неправомірними оскільки відбулось зарахування зустрічних вимог на суму 247 180,44 грн., на підтвердження чого ПАТ «Укрнафта» надані заяви про зарахування №01/01/07/3702 від 22.12.2018 та №01/01/07/3703 від 22.12.2018, направлені ТОВ «ФК «Бізнес факторинг».

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі №6-301цс15.

Згідно з частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Таким чином, за своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін.

Частиною 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Тобто, сторони зобов'язані повідомити про зарахування зустрічних вимог безпосередньо виконавця в провадженні якого перебуває відповідне виконавче провадження.

При цьому, повідомлення має бути підтверджено відповідними доказами, в даному випадку заявами про зарахування №01/01/07/3702 від 22.12.2018 і №01/01/07/3703 від 22.12.2018 та доказами їх направлення стягувачу.

22.12.2018 ПАТ «Укрнафта» направило на адресу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиція у місті Києві заяви №01/01/07/3705 від 22.12.2018 та №01/01/07/3706 від 22.12.2018, в яких заявник просив врахувати зарахування зустрічних вимог на суму 247 180,44 грн., до заяв боржник додав копії заяв про зарахування та доказів їх відправлення.

За твердженням скаржника, заяви №01/01/07/3705 та №01/01/07/3706 від 22.12.2018 отримані адресатом 26.12.2018, тобто ще до відкриття виконавчого провадження №57982950 та здійснення оскаржуваних дій.

В той же час, присутній в судовому засіданні державний виконавець надала усні пояснення та повідомила, що на момент вчинення оскаржуваних дій виконавець не був обізнаний про здійснення зарахування, а в матеріалах виконавчого провадження №57982950 заява №01/01/07/3705 від 22.12.2018 та №01/01/07/3706 від 22.12.2018 станом на момент винесення постанови від 28.12.2018 були відсутні.

Як зазначає скаржник, 18.01.2019 представник ПАТ «Укрнафта» ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №57982950, проте звертаючись із даною скаргою до суду додав до неї копії заяв 01/01/07/3705 від 22.12.2018 та №01/01/07/3706 від 22.12.2018, які не містять штампів вхідної кореспонденції Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиція у місті Києві з вхідним номером та датою реєстрації, хоча копії інших клопотань, які долучені до скарги, містять відповідний штамп.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, підстави вважати, що в момент вчинення оскаржуваних дій державний виконавець був обізнаний про здійснення зарахування та діяв всупереч вимогам чинного законодавства відсутні, а скаржником не доведено та не надано суду доказів, що підтверджують письмове повідомлення безпосередньо державного виконавця про здійснення зарахування.

Отже, встановлені обставини спростовують доводи представника ПАТ «Укрнафта», якими він обґрунтовує неправомірність накладення арешту на кошти боржника, оскільки державний виконавець на момент винесення такої постанови не був обізнаний про здійснення зарахування, а діяв у спосіб та в межах визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Відповідно до п. 13 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону. У разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (додатки 6, 7) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні.

Відтак, після стягнення грошової суми з боржника, у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів, має підготувати розпорядження, яким визначити належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, в той час як начальник органу державної виконавчої служби має затвердити таке розпорядження та скріпити печаткою органу державної виконавчої служби.

Як вбачається з матеріалів скарги, державним виконавцем складено Розпорядження №57982950/12, яке 11.01.2019 затверджено начальником Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Обгрунтовуючи неправомірність складення зазначеного розпорядження скаржник посилається саме на здійснення ПАТ «Укрнафта» зарахування зустрічних вимог на суму 247 180,44 грн., проте, як встановлено судом, не повідомив державного виконавця про здійснення зарахування, а відтак державним виконавцем правомірно складено, а начальником правомірно затверджено розпорядження №57982950/12.

Стосовно тверджень скаржника про залишення клопотань №01/01/07/13 від 04.01.2019 і №01/01/07/34 від 11.01.2019 без розгляду суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Водночас, положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не встановлено строків, протягом яких державний виконавець має розглянути зазначені клопотання, а також не передбачено певної процедури їх розгляду та наслідків залишення їх без розгляду.

Скаржник вважає, що клопотання, в яких ПАТ «Укрнафта» просило не переказувати на рахунки ТОВ «ФК «Бізнес факторинг» стягнені кошти та повернути їх боржнику, не були розглянуті державним виконавцем своєчасно з огляду на розпорядження №57982950/12.

Як вбачається із вказаних клопотань, прохання скаржника пов'язані із припиненням зобов'язань ПАТ «Укрнафта» шляхом зарахування, в той час як заявником не повідомлено виконавця про здійснення такого зарахування, а судом встановлено правомірність розпорядження №57982950/12.

За таких обставин, твердження ПАТ «Укрнафта» про залишення клопотань №01/01/07/13 від 04.01.2019 і №01/01/07/34 від 11.01.2019 без розгляду оцінюється судом критично.

З огляду на викладене, вимоги ПАТ «Укрнафта» викладеній в скарзі є не обґрунтованими, а рішення та дії державних виконавців прийняті та вчинені відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Частиною 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 231, 234, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відмовити повністю.

2. Дана ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.

Повна ухвала складена: 22.02.2019.

Суддя В.П. Босий