Ухвала суду № 80044746, 18.02.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/9714/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2019 р. колегія суддів Дніпровського районного суду м.Києва у складі:

головуючого судді: Марченко М.В.,

суддів: Левко В.Б., Мельниченко Л.А.,

при секретарі: Мізерній К.О.,

за участю прокурора: Мурачова Р.В.,

за участю захисника: Рибіна В.В.,

за участю обвинуваченого: ОСОБА_2,

провівши в залі суду в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва відкрите судове засідання у кримінальному провадженні №22018011000000028 від 22 травня 2018 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.110, ч.1 ст.111 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

В провадження Дніпровського районного суду м.Києва на підставі ухвали Апеляційного суду м.Києва від 27 червня 2018 року, якою визначено підсудність даного кримінального провадження, надійшов обвинувальний акт, затверджений прокурором прокуратури Автономної Республіки Крим, з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №2201811000000028 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.110, ч.1 ст.111 КК України.

Ухвалою колегії суддів Дніпровського районного суду м.Києва від 21.12.2018 року було продовжено запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 у виді тримання під вартою строком на два місяці, тобто до 21 лютого 2019 року.

Відповідно до вимог ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

В судовому засіданні відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України, було обговорено питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2, оскільки судове провадження, виходячи з визначеного судом обсягу дослідження доказів по справі, неможливо завершити до спливу вищезазначеного строку тримання під вартою. Прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 посилаючись на наявність обґрунтованої підозри щодо причетності обвинуваченого ОСОБА_2 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.110, ч.1 ст.111 КК України, про що свідчать наявні у кримінальному провадженні докази, та у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні відповідно тяжкого та особливо тяжкого злочинів, може ухилитись від суду, переховуватись та перешкодити кримінальному провадженню, а тому саме такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_2

Захисник Рибін В.В., заявив письмове клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_2, запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на те, що стороною обвинувачення у судовому засіданні 26.11.2018 року фактично завершено надання суду документів та речових доказів, якими прокурор обґрунтував викладене в обвинувальному акті обвинувачення. Поряд з цим, адвокат послався на те, що жоден з допитаних свідків не повідомили суду, що ОСОБА_2, вчинив злочинні дії, здебільшого показання свідків стосувались відомостей з чужих слів. Крім того, письмові докази надані прокурором не підтверджують вину його підзахисного. Разом з тим, прокурором не доведено наявність реальних ризиків та їх існування, та відсутні докази на обґрунтування ризиків передбачених положенням ст.177 КПК України, також послався на те, що прокурор не довів, що інший більш м'який запобіжний захід не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_2, який зареєстрований у встановленому законом порядку у м.Києві, проживає разом з дружиною та неповнолітньою дитиною, має на утриманні матір похилого віку, має багаторічний стаж роботи лікарем-хірургом, що пов'язане із врятуванням життя багатьох громадян, займався порятунком життя людей як до роботи в міністерстві охорони АРК та під час цього, після роботи в міністерстві до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивні характеристики та відгуки колег по роботі, що свідчить про відсутність ризиків зникнення обвинуваченого та переховування від суду, крім того, обвинувачений ОСОБА_2 має незадовільний стан здоров'я через захворювання на артеріальну гіпертензію та гіпертонічну хворобу 2-го ступеня 3-го ступеня ризику. А тому, виходячи з сукупності наведених захистом обставин, просив суд змінити обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, що цілком забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого на час судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав думку свого захисника та заявлене ним клопотання про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, при цьому послався на незадовільний стан здоров'я, крім того, зазначив, що наміру ухилятись від суду не має.

Вислухавши думку прокурора, клопотання захисника Рибіна В.В. та обвинуваченого ОСОБА_2, вислухавши думку сторін з приводу заявленого клопотання захисником Рибіним В.В., вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93).

У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Мотиви, наведені стороною обвинувачення дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_2, виходячи з тяжкості кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.110, ч.1 ст.111 КК України, одне з яких, передбачене ч.1 ст.111 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі від 12 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, будучи обізнаним про суворість передбаченого законом покарання, може переховуватись від суду, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може перешкодити кримінальному провадженню, знищити речі та документи, які можуть мати суттєве значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, може перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, у зв'язку з чим виникає необхідність збереження застосованого запобіжного заходу обвинуваченому.

Разом з тим, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2, крім наявності вищезазначених ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, вагомості доказів, наданих стороною кримінального провадження, з урахуванням покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого, який працював, одружений, має утриманців та незадовільний стан здоров'я, колегія суддів враховує також, що ОСОБА_2 серед іншого обвинувачується у вчиненні державної зради за наявності вказаних у обвинуваченні фактів незаконної окупації АР Крим та співпраці ОСОБА_2 з окупаційними органами влади, останній може залишити територію України, що перешкодить кримінальному провадженню, а тому саме такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_2, у зв'язку з чим, запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 у виді тримання під вартою, слід продовжити строком на два місяці.

Стороною захисту не надано доказів, які б свідчили, про те, що ризики та обставини, які враховувались при обранні та продовженні ОСОБА_2 такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, на даний час відпали.

Враховуючи обставини кримінальних правопорушень, підвищену суспільну небезпечність кримінальних правопорушень та відсутність достовірних відомостей про зменшення ризиків, які були встановлені при обранні обвинувачену ОСОБА_2 запобіжного заходу та його продовженні, колегія суддів вважає, що заявлені раніше стороною обвинувачення ризики не зменшилися та існують на даний час, тому підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та відповідно зміни запобіжного заходу обвинуваченому, відсутні.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до вимог ч.5 ст.176 КПК України, інші більш м'які запобіжні заходи, такі як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України.

З наведених підстав, клопотання захисника Рибіна В.В., підтримане обвинуваченим, про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, не підлягає задоволенню.

Щодо доводів захисника та обвинуваченого про погіршення стану здоров'я обвинуваченого, то відповідно до положень ст.ст. 11, 21 Закону України «Про попереднє ув'язнення», Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань №192 від 20.09.200 року обов'язок по забезпеченню медичним обслуговуванням осіб, які утримуються під вартою, покладається на адміністрацію місця попереднього ув'язнення.

Об'єктивних даних, які б свідчили про неможливість утримання обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора, суду не надано.

Згідно даних листа Начальника Київського слідчого ізолятора стан здоров'я ОСОБА_2 на даний час відповідає перебігу наявного хронічного захворювання з періодами ремісії та загострення.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 на два місяці, тобто до 18 квітня 2019 року, оскільки судове провадження, виходячи зі складності справи та визначеного судом обсягу дослідження доказів, неможливо завершити до спливу вказаного строку.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст.331, 369 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Продовжити застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на два місяці, тобто до 18 квітня 2019 року (включно).

Відмовити в задоволенні клопотання захисника Рибіна В.В. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали буде проголошено 22.02.2019 року о 13 годині 25 хвилин.

Головуючий суддя:

Судді: 1. 2.