Рішення № 80036337, 22.02.2019, Благовіщенський районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Ульяновський районний суд Кіровоградської області)

Ульяновський районний суд Кіровоградської області

Справа № 404/4248/18

РІШЕННЯ

іменем України

"22" лютого 2019 р. м. Благовіщенське

Ульяновський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого – судді Бондаренка А.А.,

секретар судового засідання Хименко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Благовіщенське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір № 02204 фінансового лізингу, укладений 13.12.2017 року між нею та ТОВ «Сігма Автолізинг» в особі представника ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності № 37 від 01.11.2017 року та стягнути з відповідача на її користь 62500 грн., сплачених на виконання договору фінансового лізингу, а також судові витрати.

На обґрунтування позову вказала, що 13.12.2017 року між нею та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 02204. За умовами договору (п.1.1), предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у специфікації (додаток №1 до договору), а саме Ravon R2 комплектації Comfort об’єм двигуна 1,25 л., тип КПП АТ, привід 4*2.

Відповідно до п.п.3.1.1, 3.1.2 Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу, який визначено лізингоодержувачем, в порядку та на умовах даного договору та інших письмових домовленостей між сторонами та передати придбаний для лізингоодержувача предмет лізингу. Пунктом 8.2 визначено вартість предмета лізингу на момент укладання договору 6848,83 доларів США згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладання договору. Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 189000 грн. з ПДВ. Пунктами 1.7, 9.1 договору передбачено сплату лізингоодержувачем на користь лізингодавця до передання предмету лізингу таких платежів: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу. Визначенням терміну «комісія за організацію договору» та пунктом 9.1 договору встановлено розмір цієї комісії на рівні 10 % від вартості предмета лізингу.

13.12.2017 року позивачем на виконання умов договору було сплачено грошову суму в розмірі 19000,00 грн., а 15.12.2017 року позивачка сплатила відповідачеві 43500 грн.00 коп.

Після сплати позивачкою вказаних коштів відповідачеві, автомобіля їй надано не було, жодних дій, пов’язаних із виконанням договору відповідач не вчиняв. У зв’язку з цим, 12.03.2018 року позивачка звернулась до відповідача з заявою про розірвання договору фінансового лізингу № 02204 від 13.12.2017 року. Листом вих. б/н від 19.03.2018 року відповідач повідомив про те, що договір вважається розірваним з 12.03.2018 року, комісія за організацію договору в сумі 18900 грн. поверненню не підлягає, авансовий платіж буде повернутий частково, у розмірі 34800 грн. Однак, навіть на день подання позову і ці кошти відповідачем позивачці повернуті не були.

Посилаючись на ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачка вважає що її права як споживача порушені, оскільки договір містить несправедливі умови.

До несправедливих умов позивачка відносить положення договору щодо розірвання лізингоодержувачем за власним бажанням договору лізингу у разі неотримання предмету лізингу, Зокрема, п.12.1 договору щодо повернення лізингоотримувачу 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів та утримання 20 % в якості штрафу за дострокове розірвання договору, а також неповернення комісії за організацію договору. Вважає ці положення договору такими, що суперечать на п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема про те, що несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Також зазначає, що при укладенні договору відповідачем їй не наданий додаток № 1 до договору, в якому визначено вартість предмету лізингу, строк закінчення лізингу, що свідчить про непрозорість та нечесність умов договору.

Вказує також як на несправедливу умову договору умову щодо сплати комісії за організацію договору, яка виходить за межі переліку платежів, передбачених ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Вважає також несправедливою передбачену п. 12.2 ст.12 умову Договору щодо права лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку з утриманням на свою користь 10% авансового платежу без повернення комісії за організацію договору.

Посилається також на порушення при укладенні спірного договору вимог ст. 799 ЦК України про те, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню як на самостійну правову підставу для визнання його недійсним.

У зв'язку з цим просить визнати вказаний договір фінансового лізингу недійсним та стягнути з відповідача сплачені нею кошти. Також позивач вважає, що спірний договір не містить істотної умови - предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі), марка, модель транспортного засобу та об’єм двигуна не є такими ознаками.

В судове засідання сторони не з’явились, про час та місце слухання справи повідомлені, при цьому, представник позивача надала суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити позовну заяву. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи за їх місцезнаходженням.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Статтею 1 закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Судом встановлено, що 13.12.2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» було укладено договір фінансового лізингу № 02204, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання передати предмет лізингу транспортний засіб, легковий автомобіль марки Ravon R2 комплектації Comfort, об’єм двигуна 1,25, тип КПП АТ, привід 4*2 у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу на умовах, передбачених договором, а останній у свою чергу взяв на себе зобов'язання прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами договору.

На виконання умов договору позивачем згідно наданого відповідачем рахунку 15.12.2017 року було сплачено на банківський рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг» 43500, 00 грн., що підтверджується квитанцією 0.0.916964155.1, та згідно квитанції № 0.0.914606778.1. від 13.12.2017 року на рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг» було сплачено комісію за організацію по договору фінансового лізингу № 02204 в розмірі 19 000,00 гривень.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суд приходить до висновку, що для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно з укладеним між сторонами договором лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу) лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 1.1, 1.3, 3.3.1, 3.3.2 договору).

Відповідно до п. 8.3 договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Усі планові платежі, які визначаються у додатку 1 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених цим договором. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

Зі змісту договору вбачається, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає (пункт 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п. 12.14 договору лізингу, у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмету лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплати на користь лізингодавця неустойки (штраф) у розмірі 10% (десяти відсотків) від вартості предмета лізингу, який був придбаний лізингодавцем для передачі в користування (підтвердженням вартості предмета лізингу є відповідні рахунок-фактура та/або довідка-рахунок та/або договір купівлі продажу (поставки) предмета лізингу). Також лізингоодержувач зобов'язаний компенсувати всі понесені витрати лізингодавця з реєстрації та страхування предмета лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Разом з тим, зазначений пункт договору суперечить ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено право споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв'язку з розірванням або невиконанням умов договору та є несправедливим.

Також суд бере до уваги, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Як вбачається із оспорюваного договору фінансового лізингу предметом лізингу є транспортний засіб, легковий автомобіль марки Ravon R2 комплектації Comfort обєм двигуна 1,25, типом КПП AТ, приводом 4*2. Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з абз.1, 3 п.13Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У постанові Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16.12.2015 року зазначено, що відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Крім того, правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11.05.2016 року у справі № 6-65цс16, від 19.10.2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18.01.2017 року у справі № 6-648цс16.

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією ОСОБА_4 Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

Враховуючи зазначені вище норми цивільного законодавства, оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не спрямований на настання правових наслідків зі сторони відповідача щодо купівлі для позивача автомобіля та передачі йому придбаного транспортного засобу, предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім грошових коштів у розмірі 62500 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. 10.12.2018 року між адвокатом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено Угоду про захист (представництво) та надання правової допомоги, яка полягає у складанні позовної заяви про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів. На виконання умов цієї Угоди, згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 62 від 26.06.2018року, ОСОБА_1 було сплачено кошти у розмірі 2300,00 грн. у якості гонорару за надання правової допомоги у вигляді підготовки позовної заяви.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов’язаних з розглядом даної справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені позивачем у розмірі 2000,00 грн.

На підставі викладеного і ст. ст. 15, 16, 216, 220, 227, 628, 799, 806, 808 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про фінансовий лізинг», керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним Договір № 02204 фінансового лізингу, укладений 13.12.2017 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» в особі представника ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності № 37 від 01.11.2017 року та ОСОБА_1, паспорт серії ЕА 747195, виданий Ульяновським РВ УМВС України в Кіровоградській області 22.05.2000 року.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 62500,00 (шістдесят дві тисячі п’ятсот) гривень, сплачених на виконання Договору фінансового лізингу від 13.12.2017 року № 02204.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 2300 (дві тисячі триста) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь держави 6250 (шість тисяч двісті п’ятдесят) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач:

- ім'я: ОСОБА_1 ;

- місце проживання: 25019, АДРЕСА_1,

- реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1;

Відповідач:

-назва: ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг»,

-місцезнаходження: 02121, м. Київ, Харківське шосе, буд.182, ідентифікаційний код юридичної особи 41298109.

Суддя: ОСОБА_7