Рішення № 80032277, 13.02.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2019 р. Справа № 916/2286/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

при секретарі судового засідання Матвієнко А.С.,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, згідно довіреності № 14-206 від 26.10.2018 р.

відповідача: ОСОБА_2, згідно довіреності № 117 від 26.01.2018р. ,

розглянувши справу №916/2286/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,6) до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул.Клушина,5-а) про стягнення 8436671,25грн., де 7739004,88грн. основний борг, 557870,50грн. пеня, 102049,48грн. три проценти річних, 37746,39грн. інфляційних втрат за період з 26.12.2017р. по 30.06.2018р.,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, вирішені судом заяви, клопотання сторін, вчинені судом процесуальні дії у справі:

Позивач позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що 20.10.2017р. між ним та відповідачем укладено договір постачання природного газу №8018/1718-ТЕ-23, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 39169159,26грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Однак оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов’язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов’язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, що і стало підставою для проведення нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат в період прострочення оплати за поставлений природний газ.

Позивачем також подано до справи додаткові пояснення від 04.02.2019р. за вх.№2171/19, відповідно до яких під час розгляду справи відповідачем було погашено основну сума заборгованості за договором №8018/1718-ТЕ-23 у розмірі 7739004,88грн., у зв’язку з чим основний борг за договором відсутній.

Відповідач подав відзив на позов від 16.11.2018р. за вх.№23699/18, додаткові пояснення від 04.02.2019р. за вх.№2185/19, в яких заперечував проти задоволення позову. Свої заперечення проти задоволення позову відповідач обґрунтовує тим, що сума основного боргу, що є предметом даного спору, є меншою, ніж та, що заявлена позивачем у справі, і складає станом на 08.11.2018р. за актом звіряння взаємних розрахунків 3762158,19грн., а згідно даних картки рахунку КП «ТМ ІТКЕ» по контрагенту «Нафтогаз України» розмір заборгованості, враховуючи оплати, проведені відповідачем в період з 01.10.2018р. по 08.11.2018р., станом на 08.11.2018р. становила 3762158,19грн., а станом на 31.12.2018р. – 96912,87грн. та була погашена остаточно згідно платіжного доручення №1 від 24.01.2019р.

Також відповідач вважає відсутніми підстави нараховувати пеню, 3% річних та втрати від інфляції на заборгованість за спожитий газ за наступних умов. Відповідач відмічає, що за договором №8018/1718-ТЕ-23 придбавав природний газ виключно для виробництва теплової енергії та постачання послуги з централізованого опалення такій категорії споживачів як «населення», значна частина якої використовує субсидії та має пільги з оплати цієї послуги. За твердженням відповідача, оплата за споживання газу, отриманого від позивача, здійснювалась відповідачем за рахунок: коштів, що надходили підприємству від населення; коштів державного бюджету, що перераховувались на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, з урахуванням змін, внесених постановами КМУ від 08.11.2017р. №951 та від 21.02.2018р. №114. Так, основною причиною утворення заборгованості відповідач вважає відсутність своєчасних субвенцій з державного бюджету на фінансування видатків місцевих бюджетів щодо здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення по наданню пільг та житлових субсидій населенню на оплату, в тому числі, послуг теплопостачання. Відповідач вказує, що сума основного боргу повинна бути оплачена в порядку, визначеному постановою КМУ №256, тобто після надання державою субвенцій на відшкодування пільг та субсидій, а не шляхом примусового стягнення такої заборгованості в судовому порядку. Крім цього, у зв’язку з безпідставним віднесенням до днів прострочки заборгованості днів, в які здійснювалась її часткова сплата, відповідач вважає, що позивачем неправомірно розраховано суму пені та 3% річних. Також, відповідач просить суд зменшити розмір пені, про що виклав у клопотанні від 16.11.2018р. за вх.№23708/18.

Позивач у відповіді на відзив від 04.12.2018р. за вх.№25130/18 вказує, що укладення спільних протокольних рішень не змінюють умов договору №8014/1718-ТЕ-23 щодо строків розрахунків та відповідальності за невиконання умов договору, оскільки сторони узгодили нерозповсюдження умов таких правочинів на умови договору без внесення змін до договору шляхом укладення додаткових угод, які відсутні. Позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені, оскільки вважає, що це спричинить йому додаткові втрати.

28.12.2018р. за вх.№26785/18 від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, де відповідач зазначає, що розрахунки між позивачем та відповідачем не здійснювались відповідно до постанови КМ України №20 від 11.01.2005р. «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», оскільки остання втратила чинність згідно постанови КМУ №951 від 08.11.2017р., а тому вважає безпідставним посилання позивача на п.п.6.1., 11.3 договору, в яких йде мова саме про постанову КМУ №20. Також відповідач зазначає, що кінцеві розрахунки за кожним періодом згідно договору проводилися за рахунок коштів державного бюджету, що перераховувались на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, з урахуванням змін, внесених постановами КМУ від 08.11.2017р. №951, від 21.02.2018р. №114. Крім того, відповідач зауважує, що самостійно здійснював оплату частини коштів пільгового та субсидованого населення з подальшим відшкодуванням таких витрат державою в інші місяці, чим і зумовлено сплату відповідачем власними коштами більшої суми у певні місяці та меншої - у наступні.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2018р. відкрито провадження у справі №916/2286/18, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 19.11.2018р. о 11год.30хв.

У задоволенні клопотання відповідача від 02.11.2018р. за вх.№2-5436/18 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено ухвалою суду від 05.11.2018р.

16.11.2018р. за вх.№23708/18 до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 95%, яке судом залучено до справи.

Клопотання відповідача від 19.11.2018р. за вх.№2-5795/18 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено протокольною ухвалою суду від 19.11.2018р.

У судовому засіданні 19.11.2018р. оголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 10.12.2018р. о 11год.30хв.

Ухвалою суду від 19.11.2018р. повідомлено Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області про забезпечення проведення судового засідання у справі №916/2286/18, призначеного на 10.12.2018р. о 11год.30хв., в режимі відеоконференції.

Клопотання позивача від 10.12.2018р. за вх.№2-6220/18 про продовження строку підготовчого провадження у справі задоволено ухвалою суду від 10.12.2018р., якою також відкладено підготовче засідання на 27.12.2018р. о 14год.30хв.

27.12.2018р. судове засідання по справі не відбулось з підстав перебування судді Малярчук І.А. у відпустці в період з 26.12.2018р. по 28.12.2018р. включно відповідно до п.9 ч.1 ст.25 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996р. №504/96-ВР (надається у разі смерті рідних), у зв’язку з чим ухвалою суду від 29.12.2018р. призначено підготовче засідання на 14.01.2019р. о 14год.30хв.

Ухвалою суду від 09.01.2019р. призначено проведення підготовчого засідання на 14.01.2019р. о 14год.30хв. в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 14.01.2019р. закрито підготовче провадження по справі №916/2286/18, призначено справу №916/2286/18 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 16.01.2019р. о 14год.00хв.

Ухвалою суду від 16.01.2019р. відкладено розгляд справи на 04.02.2019р. о 10год.30хв.

У судовому засіданні 04.02.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 13.02.2019р. до 12год.00хв.

Клопотання сторін від 19.11.2018р. за вх.№23740/18, від 30.01.2019р. за вх.№1969/19 про долучення доказів до справи були судом задоволені.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

20.10.2017р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Комунальним підприємством «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (споживач) укладено договір постачання природного газу №8018/1718-ТЕ-23, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов’язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01.10.2017р. по 31.03.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 8200тис.куб.м. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі. Кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2493 (п.п.1.1., 1.2., 2.1., 3.7., 4.1. договору).

Відповідно до п.п.5.1., 5.2. договору №8018/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017р. ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни природного газу, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов’язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін. Ціна за 1000куб.м. газу на дату укладання договору становить 4942грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 5930,40грн.

У пункті 6.1. договору №8018/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017р. встановлено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 (п.п.8.1., 8.2. договору №8018/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017р.).

Згідно з п.8.3. договору №8018/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017р. сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не звільняє споживача від обов’язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

У пп.3, 4 п.11.3. договору №8018/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017р. сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору; будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005р. №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Згідно п.12.1. договору №8018/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017р. він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.03.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

На підставі договору постачання природного газу №8018/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017р. відповідач отримав за період з листопада 2017 року по березень 2018 року природний газ у кількості 6604,809тис. куб.м. на загальну суму 39169159,26грн. з ПДВ, що підтверджується підписаними між позивачем та відповідачем актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2017р., від 31.12.2017р., від 31.01.2018р., від 28.02.2018р., від 31.03.2018р.

На підтвердження проведення відповідачем у період з 01.10.2017р. по 30.06.2018р. оплати в сумі 31430154,38грн. за поставлений позивачем за період з листопада 2017 року по березень 2018 року природний газ, позивач подав до справи сальдо по підприємству «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та довідку по операціях за договором №8018/1718-ТЕ-23.

На підтвердження проведення оплат за отриманий від позивача газ відповідач подав до справи платіжні доручення №11 від 28.09.2018р. на суму 94139,34грн., №12 від 29.10.2018р. на суму 131544,42грн., №3 від 23.03.2018р. на суму 2388846,95грн., №4 від 30.03.2018р. на суму 1135,85грн., №5 від 25.04.2018р. на суму 2865986,78грн., №6 від 29.05.2018р. на суму 619956,08грн., №9 від 24.07.2018р. на суму 182958,37грн., №8 від 26.06.2018р. на суму 108370,96грн., №10 від 23.08.2018р. на суму 218204,56грн., №7 від 20.06.2018р. на суму 20250,50грн., №1 від 31.01.2018р. на суму 1952224,83грн., №2 від 27.02.2018р. на суму 2849982,43грн., №14 від 21.12.2018р. на суму 2731106,45грн., №13 від 22.11.2018р. на суму 934138,87грн.

Так у акті звіряння розрахунків від 31.12.2018р., складеному між КП «ТМ ІТКЕ» та НАК «Нафтогаз України», сторони визначили, що станом на 31.12.2018р. заборгованість відповідача за договором №8018/1718-ТЕ-23 складала 96912,87грн., яка була погашена згідно платіжного доручення №1 від 24.02.2019р.

Відповідно до ліцензій від 25.10.2017р., виданих Одеською обласною державною адміністрацією, КП «ТМ ІТКЕ» є постачальником та виробником теплової енергії.

Як вбачається із підписаного сторонами спору акту звіряння розрахунків від 30.09.2018р., станом на дату складання акту за договором №8018/1718-ТЕ-23 відповідач заборгував позивачу 4173702,61грн.

На підтвердження того, що станом на 08.11.2018р. заборгованість відповідача складала 3762158,19грн. останній подав картки рахунку 63 по контрагенту «Нафтогаз України» (нас.2017-2018р.р.) за період з 01.10.2018р. по 30.11.2018р. та з 01.07.2018р. по 26.12.2018р.

Як вбачається із акту від 31.01.2018р. між КП «ТМ ІТКЕ», Фінансовим управлінням Ізмаїльської міської ради та розпорядником коштів державного (місцевого) бюджету УП та СЗН м. Ізмаїла за послуги з централізованого опалення: згідно показників обліку по наданих послугах та затвердженими тарифами і цінами станом на 01.01.2018р. рахувалась кредиторська заборгованість за надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг окремим категоріям громадян відповідно до законодавства у сумі 429727,22грн.; всього профінансовано боргів минулих років на суму 429727,22грн., у зв’язку з чим кредиторська заборгованість станом на 01.01.2018р. була відсутня; з початку поточного року по 01.02.2018р. нараховано 487004,04грн., які станом на дату складання акту погашеними не були.

Також відповідачем подано до справи акти, складені між КП «ТМ ІТКЕ», Фінансовим управлінням Ізмаїльської міської ради та розпорядником коштів державного (місцевого) бюджету УП та СЗН м. Ізмаїла за послуги з централізованого опалення, від 28.02.2018р., від 30.03.2018р., від 27.04.2018р., від 31.05.2018р., від 27.06.2018р., від 31.07.2018р., від 31.08.2018р., від 28.09.2018р., від 31.10.2018р.

Крім того, відповідач подав до справи реєстр спожитих енергоносіїв та наданих послуг за жовтень 2018р., із якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на листопад 2018р. обраховано у сумі 4017996,37грн.

На підтвердження клопотання про зменшення розміру пені відповідач подав до суду накази КП «ТМ ІТКЕ» №109-к від 07.07.2016р. «По особовому складу», №56-к від 03.05.2017р., інформації про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість підприємств ЖКГ Одеської області за травень 2017р., червень 2017р., червень 2018р., звіт про фінансові результати КП «ТМ ІТКЕ» за 2016р., 2017р.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.691 ЦК України визначено, що покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір згідно вимог ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (абз. перший ч.1 ст. 193 ГК України).

Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог ч. 7 ст. 193 ГК України законодавцем в імперативному порядку закріплено, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Положення ч.4 ст.231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Враховуючи те, що відповідачем оплачено суму основного боргу в розмірі 4173702,61грн. в процесі розгляду даної справи, предмет спору у даній справі в цій частині позовних вимог перестав існувати вже після відкриття провадження по справі, суд вбачає наявними підстави для закриття провадження по справі в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 4173702,61грн. основного боргу.

Так, частину заявленої до стягнення позивачем у даній справі основної заборгованості в сумі 356302,27грн. відповідачем було погашено до відкриття провадження по даній справі, внаслідок чого позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 356302,27грн. задоволенню судом не підлягає.

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст.230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Між тим, згідно положень ч.ч.1, 2, 3 ст.12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз».

Постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.05.2005р. було затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, яким визначено механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, тощо за рахунок надходження до загального державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” та ПАТ “Укртрансгаз”, а також за рахунок надходження до загального державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вуглевидобувними підприємствами.

З 01.01.2018 р. вартість пільг компенсувалася згідно Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою КМУ №256 від 04.03.2002р.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Так, як зазначає відповідач, розрахунки між позивачем та відповідачем не здійснювались відповідно до постанови КМУ №20 від 11.01.2005р. «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», оскільки остання втратила чинність згідно постанови КМУ №951 від 08.11.2017р., у зв’язку з чим є недоречним посилання позивача на п.п.6.1., 11.3. договору №8018/1718-ТЕ-23, в яких йде мова саме про постанову КМУ №20.

Відповідач здійснював розрахунки за рахунок коштів державного бюджету, що перераховувались на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, з урахуванням змін, внесених постановами КМУ від 08.11.2017р. №951, від 21.02.2018р. №114.

Несвоєчасність здійснення державою компенсації пільг та субсидій мало наслідком несвоєчасну оплату відповідачем отриманого газу за договором №8018/1718-ТЕ-23. Як вказує відповідач, майже весь залишок заборгованості за договором був компенсований державою лише 21.12.2018р., однак, позивач нараховує санкції та застосовує заходи відповідальності за період, коли вини відповідача в простроченні платежів не було.

Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме нормами наведеного Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, які змінюють умови договору №8018/1718-ТЕ-23 в частині порядку та строків розрахунку за природний газ, що виключає можливість застосування заходів відповідальності, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, та нарахування позивачем пені.

При цьому, суд враховує, що КП «ТМ ІТКЕ» подано до справи документи, які свідчать про збитковість відповідача, наявність значної дебіторської заборгованості у всіх категорій споживачів, погашення якої є основним і єдиним джерелом, з якого може оплачуватись заборгованість перед позивачем, оскільки КП «ТМ ІТКЕ» виступає посередником між позивачем та споживачами, так як особисто не споживає природний газ, а виробляє з нього теплову енергію, яка постачається споживачам. Відповідач є єдиним постачальником теплової енергії всім категоріям споживачів в м. Ізмаїлі, що виключає можливість припинення теплопостачання.

Враховуючи викладене, не підлягають судом задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 557870,50грн. пені, 102049,48грн. три проценти річних, 37746,39грн. інфляційних втрат, оскільки позивачем не доведено таких підстав для застосування санкцій, визначених умовами договору, а також наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, необхідно щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених Постановою КМУ від 04.03.2002р. №256.

У попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат позивач визначив, зокрема, сплату ним судового збору у розмірі 126550,07 грн.

Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 126550,07грн., однак, так як у позові в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3262968,64грн. відмовлено, а провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 4173702,61грн. основного боргу, який був погашений під час розгляду даної справи, закрито, позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір в сумі 62605,53грн.

Відповідач подав до справи попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, де зокрема, передбачив витрати, пов’язані із направленням поштової кореспонденції стороні та суду в сумі 250грн., витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 50000грн., однак, доказів їх фактичного понесення до справи не подав, у зв’язку з чим таке питання може бути розглянуте судом після подання відповідачем до суду відповідної заяви про відшкодування судових витрат із доданням до неї доказів їх понесення.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720) до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина,5-а, код ЄДРПОУ05514413) про стягнення 4173702,61грн. основного боргу.

2. Відмовити у задоволенні позову в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720) до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина,5-а, код ЄДРПОУ05514413) про стягнення 3565302,27грн. основного боргу, 557870,50грн. пені, 102049,48грн. три проценти річних, 37746,39грн. інфляційних втрат.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина,5-а, код ЄДР 05514413) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького,6, код ЄДР 20077720) 62605 (шістдесят дві тисячі шістсот п’ять) грн. 53коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22 лютого 2019 р.

Суддя І.А. Малярчук