Рішення № 80028894, 22.02.2019, Царичанський районний суд Дніпропетровської області

УКРАЇНА

Справа № 196/1666/18

№ провадження 2/196/73/2019

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2019 року смт.Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючої - судді Гудим О.М.

за участю секретаря - Шевченко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Царичанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона є власником житлового будинку, який розташований за адресою: с.Новопідкряж вул.Комарова, 103 Царичанського району Дніпропетровської області. На даний час в даному будинку крім неї зареєстрований ОСОБА_2, проте не проживає.

Вона, починаючи з 2013 року постійно проживає в житловому будинку, який розташований за адресою: с.Новопідкряж вул.Комарова, 103 Царичанського району Дніпропетровської області. ОСОБА_2 участі в утриманні та облаштуванні житлового будинку не бере та не сплачує за комунальні послуги.

ОСОБА_2 відмовляється добровільно знятися з реєстрації з місця проживанння, у зв'язку з чим вона була вимушена звернутися до суду.

Враховуючи вищевикладені обставини та посилаючись на вимоги ст.ст.16, 386, 391 ЦК України, прохає визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: с.Новопідкряж вул.Комарова, 103 Царичанського району Дніпропетровської області.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надіславши до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує повністю та не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 повторно в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був сповіщений про день, час та місце розгляду справи в суді, заяви про причину неявки чи про відкладення розгляду справи до суду не надіслав. Оскільки відповідач був належним чином сповіщений про день, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення (представник позивач проти цього не заперечує).

Відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Вивчивши всі надані по справі докази та даючи їм оцінку у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно ст.13 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

За правилами ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло: житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,382 ЦК України).

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно п.40 рішення ЄСПЛ в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 грудня 2010 року згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Прокопович проти Росії").

Статтею 386 ЦК України встановлено засади захисту права власності, відповідно до якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Одним із способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, відповідно до вимог ст.391 ЦК України, є право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.02.2009 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташовані за адресою: с.Новопідкряж вул.Комарова, 103 Царичанського району Дніпропетровської області (а.с.7).

При цьому, в спірному домоволодінні зареєстрований: ОСОБА_2, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи Новопідкрязької сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області №57 від 22.08.2018 року (а.с.8).

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 залишається зареєстрованим в житловому будинку №103 по вулиці Комарова в с.Новопідкряж Царичанського району Дніпропетровської області, проте в житловому будинку не мешкає без поважних причин, особистих речей в ній не має, оплату комунальних послуг не здійснює.

Отже, дії відповідача по відношенню до ОСОБА_1, що проявляються в перешкоджанні їй користуватися, шляхом нездійснення відміни своєї реєстрації, належним їй на праві власності майном, у вигляді домоволодіння розташованого за адресою: с.Новопідкряж вул.Комарова, 103 Царичанського району Дніпропетровської області, є неправомірними та такими що порушують її законні права та інтереси, передбачені ст.41 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Оскільки, відповідач своїми діями порушив законні права та інтереси ОСОБА_1, то у відповідності зі ст.391 ЦПК України, остання як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду у разі: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою;4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, з якого вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи, що на теперішній час житловий будинок №103 по вул.Комарова в с.Новопідкряж Царичанського району Дніпропетровської області належить ОСОБА_1, позивач, яка звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав як власника спірного житлового будинку, не порушує прав фізичних та юридичних осіб, відзив на позовну заяву відповідачем подано не було, зустрічних позовних вимог також, крім того, відповідач без достатніх підстав до нині зареєстрований за адресою житлового будинку, в ньому не проживає, суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення відповідача права користування спірним житловим будинком знайшли своє підтвердження, а тому можливо усунути для позивача перешкоди в користуванні житловим будинком №103 по вул.Комарова в с.Новопідкряж Царичанського району Дніпропетровської області, позбавити ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням, шляхом зняття його з реєстраційного обліку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 1 статті 142 ЦПК України визначено, що у разі … визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті суд … в рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, сплаченого при поданні позову, не заявляла, тому судовий збір слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.379, 386, 391 ЦК України, ст.с.4, 13, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-285, 354, п.п.15 п.15 ч.1 Перехідних положень Розділ ХІІІ ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити в повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком №103 по вул.Комарова в с.Новопідкряж Царичанського району Дніпропетровської області, шляхом зняття його з реєстраційного обліку.

Судовий збір залишити за позивачем.

Копію заочного рішення направити рекомендованим листом із повідомленням відповідачу ОСОБА_2 протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Головуюча: О.М.ГУДИМ