Рішення № 80027815, 12.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 лютого 2019 р. № 520/9749/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Василенко А.А.

представника позивача - Романченка О.М. (ордер серія ХВ743 №000242 від 05.11.2018),

представника відповідача - Чернишук К.С. (довіреність №15052/9/20-40-10-06-02 від 19.12.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №11240-1303 від 15.08.2016р., відшкодувати витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає приписам чинного законодавства, порушує права та законні інтереси позивача. Зокрема, позивач вказує, що приймаючи оскаржуване рішення з визначення земельного податку, відповідачем не було враховано, що позивач є власником лише частини нежитлових приміщень, що знаходяться в триповерховій нежитловій будівлі літ "А-3" за адресою АДРЕСА_2. Позивач вважає, що нарахування земельного податку без врахування даних про площу нежитлової будівлі, яка перебуває у власності у позивача, а також площі земельної ділянки, на якій вона знаходиться, є порушенням ст. 286 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача - Романченко О.М. (ордер серія ХВ743 №000242 від 05.11.2018), заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.

Відповідач згідно наданого до суду відзиву (а.с.50-53) позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити через безпідставність. При цьому вказав, що зобов'язання з земельного податку в даному випадку було визначено на підставі заяви платника та даних державного земельного кадастру, виходячи з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексів інфляції за 2005-2016 роки. Розрахунок земельного податку здійснювався на підставі площі земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача та нормативну грошову оцінку якої не проведено.

В судовому засіданні представник відповідача - Чернишук К.С. (довіреність №15052/9/20-40-10-06-02 від 19.12.2017), позов також не визнав та просив в його задоволенні відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.11.2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.02.2019 року закрито підготовче провадження у справі та розпочато розгляд справи по суті.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення учасників процесу, які прибули до суду, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Встановлені судом фактичні обставини справи полягають в наступному.

З матеріалів справи встановлено, що 29.12.2001р. позивач одержав у власність на підставі договору дарування за №1-1868 нежитлові приміщення підвалу № XV, XVI, XVII, XVIII, XIX, XX третього поверху ІІ, 11, 12, 13, 14, 15, 16 загальною площею 829,3 кв.м., та 1/5 частка приміщень спільного користування: 1 поверху ІІІ, 2 поверху І,ІІ, 10 та третього поверху І, що становить 15/100 часток всіх нежитлових приміщень, а також приміщення 3 поверху 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 17, 18, 19, 20, 21, 22, загальною площею 463,1 кв.м. та 1/10 частка приміщень спільного користування: І поверху ІІІ, 2 поверху І,ІІ, 10 та ІІІ поверху І, що становить 9/100 часток від усіх нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 в цегляній нежитловій будівлі "А-3" (а.с.11).

Згідно технічного паспорту на громадський будинок №167 (інвентаризаційна справа №75674), виданого 22.06.2006 року Харківським міським бюро технічної інвентаризації, загальна площа нежитлових будівель, які належать на праві приватної власності ОСОБА_3 становить 1260,0 кв.м. (а.с.12-13).

15.08.2016р. ГУ ДФС у Харківській області було прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення - рішення № 11240/1303, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати земельного податку в сумі 20901,73 грн. за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2. При цьому контролюючий виходив з того, що плата за земельну ділянку справляється з урахуванням розміру 775 кв.м., що, як він вважав, відповідає даним державного земельного кадастру.

Не погодившись із зазначеним податковим-повідомленням рішенням, про існування якого позивач дізнався з листа ГУ ДФС у Харківській області від 09.10.2018р., він оскаржив його в адміністративному порядку, а згодом звернувся до суду, враховуючи, що за наслідками адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З огляду на викладені норми суд доходить висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою переходить до набувача в разі набуття ним права власності на об'єкти, на якій вони розміщені.

29.12.2001 р. вказане вище нерухоме майно, набуте позивачем, було зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Отже, з моменту реєстрації позивачем права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2, позивач став не лише власником нежитлових приміщень, а й користувачем земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ).

Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Приписами підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Враховуючи приписи пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, суд зазначає, що нарахування податку на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, відбувається з урахуванням площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні співвласників, а також частки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці.

Оскільки позивач є співвласником нежитлових приміщень, які знаходяться у нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_2, нарахування позивачу податку на земельну ділянку за зазначеною адресою повинно відбуватися з урахуванням частки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці.

Судом встановлено, що розрахунок земельного податку контролюючим органом зроблено, виходячи з розміру площі земельної ділянки, самостійно визначеної позивачем згідно заяви від 03.08.2005р. та, як він зазначив, даних державного земельного кадастру, згідно з яким площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, складає 775,0 кв.м.

При цьому суд відзначає, що відповідачем всупереч п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України, при розрахунку земельного податку позивачу не було встановлено кількість користувачів земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та при визначенні позивачу земельного податку не враховано площу частки земельної ділянки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці.

На обґрунтування відомостей, які було враховано при визначенні площі земельної ділянки, яка є об'єктом земельного податку, відповідачем до суду надано копію акта узгодження меж фактичного користування земельною ділянкою для проведення грошової оцінки (а.с.17-18), Даними державного земельного кадастру для подання в Державну податкову інспекцію Фрунзенського району м. Харкова для нарахування земельного податку без дати та номера (а.с.21-22).

Оцінюючи вказані докази суд вказує, що визначення поняття даних державного земельного кадастру міститься у п.п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. Ними, зокрема, є сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону. При цьому абзац 2 п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України визначає, що центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення та справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок одержання органами державної влади та місцевого самоврядування відомостей і документів Державного земельного кадастру України для здійснення своїх повноважень встановлено Законом України "Про державний земельний кадастр".

З урахуванням аналізу наведених норм слідує, що надані відповідачем до суду зазначені вище документи не відповідають законодавчо встановленим критеріям та не можуть вважатися належним обґрунтування щодо розміру земельної ділянки, яка є об'єктом справляння земельного податку та, відповідно, розміру такого податку.

З огляду на зазначене суд доходить висновку, що наведені обставини унеможливлюють визначення позивачу в установленому порядку правильної суми плати за землю з додержанням вимог п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України.

В зв'язку з наведеним суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Також суд враховує, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, перевіривши оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення, суд доходить висновку про його невідповідність приписам чинного законодавства та дійсним обставинами справи.

В зв'язку з наведеним позовні вимоги про його скасування є такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 1,2, 6,7,19, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області№11240-1303 від 15.08.2016р.

Стягнути на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) витрати по оплаті судового збору у сумі 704 (сімсот чотири) 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61022, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 39599198).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду. Або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 22 лютого 2019 року.

Суддя Панченко О.В.