Ухвала суду № 80027426, 22.02.2019, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/9485/18

Провадження № 2/0182/1503/2019

У Х В А Л А

Іменем України

22.02.2019 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Багрова А.Г. розглянувши позовну заяву Приватного підприємства „Сієста” до ОСОБА_1 міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

ПП „Сієста” звернулось до суду із зазначеним позовом.

Як вбачається зі змісту позовних вимог позивач просить суд зняти арешт з усього нерухомого майна підприємства, що був накладений відповідачем на виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.06.2010 року у справі №2-2265/10 . На думку ПП „Сієста” наявність не знятого арешту з майна порушує його права власності .

Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями, передбаченими у статті 1 ЦПК України , якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно - правових правовідносин, одним із суб'єктів яких є фізична особа.

Як вбачається з предмету спору позовні вимоги виникають з правовідносин щодо захисту майнових прав позивача.

Згідно складу учасників справи і позивач, і відповідач є юридичними особами.

Позивач є юридичною особою – суб’єктом господарювання.

Відповідач є юридичною особою - суб’єктом владних повноважень, оскільки є виконавчим органом державної влади.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на суб’єктний склад.

Відповідно до статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.5 статті 186 ЦПК України передбачено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п.1 статті 186 ЦПК України суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Отже, позивачу слід роз’яснити до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи з огляду на характер спірних правовідносин та суб’єктний склад.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18-24 рішення).

Оскільки позивачем ПП „Сієста” визначено відповідачем ОСОБА_1 міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, то для визначення належної юрисдикції цієї справи слід з’ясувати чи не є спір публічно-правовим з огляду на предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Відповідно до п.1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4КАС України.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

З викладеного в позовній заяві та доданих матеріалів справи, можна зробити висновок, що у даних правовідносинах жодних владних повноважень щодо заявника, який захищає свої майнові права, відповідач не вчиняє, а тому звернення позивача до виконавчої служби не є підставою для визначення юрисдикції цього спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки він звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із рішення суду, ухваленого в порядку цивільного судочинства, оскільки сам первісний спір виник з цивільно-правової угоди.

Окрім того, суд враховує, що пунктом 4 Постанови Пленуму ВССУ від 03.06.2016 року №5 передбачено, що у разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦПК, статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов’язаний з їх підприємницькою діяльністю.”

Отже зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, бо не є публічно-правовим, оскільки має приватно - правовий характер.

Оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за суб’єктним складом, не є публічно-правовим, а має приватно - правовий характер, що виник між юридичними особами, то з огляду на суб’єктний склад сторін у справі слід роз’яснити позивачу про право на звернення з цим позовом за правилами господарського судочинства.

Керуючись п.1 ч.1, ч.5 статті 186 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою Приватного підприємства „Сієста” до ОСОБА_1 міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зняття арешту з майна.

Копію ухвали надіслати позивачу разом з позовними матеріалами.

Копію позовної заяви залишити в справі.

Роз’яснити позивачу про право на звернення з цим позовом за правилами господарського судочинства.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду ( м. Кривий Ріг) через суд першої інстанції шляхом подання в 15-ти денний строк з дня її складення апеляційної скарги.

Ухвала складена 22.02.2019 року.

Суддя: ОСОБА_2