Рішення № 80026978, 21.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5148/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участі секретаря Захарчук О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Кулібабіної Г.В.

представника відповідача Сайковської Ю.Ю.

розглянувши у загальному позовному провадженні (у відкритому судовому засіданні по суті) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради в частині відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати раніше призначеної державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1;

зобов'язати Департамент праці і соціальної політики Одеської міської ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманої суми допомоги при народженні другої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи із вересня 2014 року в повному обсязі.

Позов вмотивовано наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Донецьку у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 народилася донька - ОСОБА_5 (свідоцтво про народження НОМЕР_3, видане Донецьким МВДРАЦС ГУЮ у Донецькій області, актовий запис №147 від 18.03.2014 року).

В травні 2014 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Ворошилівського району м. Донецька для оформлення відповідних документів та призначення йому, як одному із батьків, виплат при народженні дитини, і йому було призначено та почато виплати при народженні дитини.

Виплати позивач отримував із лютого 2014 року по серпень 2014 року. В подальшому у зв'язку із початком воєнного конфлікту в Донецькій та Луганській областях, та проведенням АТО всі виплати особам, перебуваючим на тимчасово непідконтрольних територіях зупинено з вересня 2014 року.

Позивач разом із дружиною та дітьми перебував в м. Донецьку до 20.05.2017 року, та за цей час не отримували жодних соціальних виплат, в тому числі і допомоги при народженні дитини, яка була раніше призначена.

20.05.2017 року позивач разом із сім'єю виїхав на підконтрольну Україні територію до міста Миколаїв, де проживали до 16.12.2017 року.

З 16.12.2017 року позивач із родиною переїхав на постійне місце проживання до м.Одеси, де його було взято на облік у Приморському районі, про що свідчать відповідні довідки.

26.01.2018 року позивач звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення у Приморському районі м. Одеси, для того, щоб йому була нарахована та сплачено недотримана сума державної виплати при народженні доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 доку народження.

22.02.2018 року заступником начальника Управління соціального захисту населення у Приморському районі м. Одеси Карповою Л.О. надано відповідь (лист вих. №13-14/398), якою відмовлено у поновленні виплати, так як заяву про поновлення виплат подано пізніше ніж сплинули 12 місяців з моменту припинення виплати державної допомоги.

Згідно п. 12 Порядку № 1751, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Вказаним порядком встановлено річний строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини, а в даному випадку позивач звертався до відповідача за продовженням виплати цієї допомоги, оскільки виплату допомоги вже було призначено в 2014 році управлінням соціального захисту Ворошилівського району м. Донецька.

Отже, посилання відповідача в листі № 13-14/398 від 22.02.2018 на п.12 Порядку №1751 є безпідставним та таким, що порушує гарантовані державою права позивача.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 04.10.2018 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.11.2018 розгляд справи продовжений в порядку загального провадження

05.11.2018 р. за вхід. № 33193/18 надійшов відзив на адміністративний позов.

Відзив обґрунтований наступним.

Умови призначення і виплати державних допомог сім'ям з дітьми, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначені Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 (далі - Порядок).

Згідно з п. 12 Постанови, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Таким чином, станом на день, звернення позивача до Управління із заявою про поновлення виплати державної допомоги при народженні дитини сплинув строк, встановлений п. 12 Постанови, оскільки дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Крім того, вважаємо безпідставним посилання позивача на неможливість звернення до певного органу з заявою для отримання соціальної виплати з посиланням на те, що він проживав з дитиною в м. Донецьк. Так відповідно до Порядку та Закону не заборонено направлення заяви за допомогою засобів поштового зв'язку, до того ж суду не надано доказів підтвердження наявності перешкод для в'їзду на контрольовану територію України, зокрема на територію де не проводиться АТО.

Отже, управління, відмовляючи в призначенні допомоги, діяло в межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач не надав суду доказів того, що ним вживались будь які заходи для поновлення та своєчасного подання звернення у відповідні органи з приводу призначення державної допомоги або доказів того, що будь які державні органи створювали їй в цьому незаконні перешкоди. Таким чином, недотримання позивачем усіх умов для призначення йому спірної допомоги відбулось виключно внаслідок його бездіяльності.

Крім того, дані обставини не створюють правових наслідків для здійснення виплат допомоги при народженні дитини згідно законодавства України, оскільки Законом та Порядком, які регулюють правовідносини щодо виплати грошової допомоги при народженні дитини, не передбачено поновлення строку звернення за її призначенням у разі пропуску річного строку.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_5 (свідоцтво про народження НОМЕР_3 видане Донецьким МВДРАЦС ГУЮ у Донецькій області, актовий запис №147 від 18.03.2014 року) народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року (батьки: ОСОБА_1, ОСОБА_6).

В травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Ворошилівського району м. Донецька для оформлення виплат при народженні дитини.

З лютого 2014 року по серпень 2014 року позивач отримував призначені виплати.

У зв'язку із початком воєнного конфлікту в Донецькій та Луганській областях, та проведенням АТО всі виплати особам, перебуваючим на тимчасово непідконтрольних територіях зупинено з вересня 2014 року.

Позивач разом із дружиною та дітьми перебував в м. Донецьку до 20.05.2017 року.

Соціальних виплат, а саме: допомоги при народженні дитини, яка була раніше призначена, не отримував.

20.05.2017 року позивач разом із сім'єю виїхав на підконтрольну Україні територію до міста Миколаїв, де перебував до 16.12.2017 року.

З 16.12.2017 року позивач із родиною переїхав на постійне місце проживання до м.Одеси, де взятий на облік у Приморському районі, що підтверджується довідкою від 11.01.2018 р. № 0000456035 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ( а/с. 14) та довідкою від 02.01.2018 р. № 0000451202 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_6 (а/с. 17)

26.01.2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення у Приморському районі м. Одеси, щодо нарахування та виплати недоотриманої суми державної виплати при народженні ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. (дочки) (а/с. 18).

22.02.2018 року за № 13-14/398 надано відповідь, якою відмовлено у поновленні виплати, оскільки звернення за поновленням виплати надійшло пізніше ніж сплинуло 12 місяців з моменту припинення виплати державної допомоги та після досягнення дитиною трирічного віку. (а/с. 20).

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень ст. 1, 3 Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч. 2 ст. 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У передмові до документа ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998) «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни», який визначає сферу охоплення та мету принципів, встановлено: для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

З 22.11.2014 р. набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Слід зауважити, що статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй "Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни" (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). За змістом визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема, адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Зокрема, відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Отже, громадянин пенсійного віку та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (ч.1 ст. 4 Закон № 1706-VII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям.

Частина 1 статті 5 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" передбачає, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Згідно з частинами 1-3, 6 статті 11 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, а звернувся за призначенням допомоги у травні 2014 р., отже, своєчасно.

Умови призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, передбаченої Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", визначаються Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751, допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Пунктом 11 Порядку № 1751 передбачено, що для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).

Так, відповідно п.13 Порядку № 1751, допомога при народженні дитини, яка народилась після 8 квітня 2011 року, надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму,- на другу дитину і т.д. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Перелік підстав для припинення раніше призначеної допомоги при народженні дитини визначено положеннями ч. 9 Закону №2811-ХІІ та абз. 18 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, відповідно до яких виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:

позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

відмови отримувача допомоги від виховання дитини;

нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;

відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю;

припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;

перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини;

смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

Рішенням Конституційного суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016 визнано не відповідаючим Конституції України(неконституційним) абзац сьомий частини 9 статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року №2811-ХІІ з послідуючими змінами, згідно якому виплата допомоги при народженні дитини зупиняється "у випадку виникнення інших обставин". Та абзац сьомий частини 9 статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року №2811-ХІІ з послідуючими змінами, визнаний неконституційним втрачає силу з дня прийняття Конституційним судом України цього рішення.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства", з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та іншими законами України. Зокрема, допомога при народженні дитини є видом державної допомоги сім'ям з дітьми, закріпленим у ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми".

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону №2811-ХІІ громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Таким чином, для громадян України єдиною обов'язковою умовою, яка надає право на отримання вказаної державної допомоги, є виховання та проживання у сім'ї неповнолітньої дитини.

Крім того, порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.

Цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312)(п. 2).

Реєстрація місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи здійснюється в установленому законодавством порядку (п.3).

Соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування (п. 4).

Для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки (п. 5).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви про призначення (відновлення) соціальних виплат надсилає запит про отримання електронної справи отримувача соціальної виплати до державного підприємства "Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України", який протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого запиту надсилає відповідну електронну справу до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення (п. 6).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати, до якого додається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї (п. 10).

Питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у м. м. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., № 5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.

Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання (п. 11).

За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати (п. 12).

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (п. 14).

Орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства (п. 15).

Рішення комісії про відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати може бути оскаржене до суду (п. 16).

ВИСНОВКИ СУДУ

Вирішуючи питання щодо законності дій відповідача та прийняття рішення про відмову у відновленні допомоги при народженні дитини, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем по справі в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 № 365 розглянуто заяву від 26.01.2018 р. ОСОБА_1 в порядку звернення громадян.

Тоді як, розгляд заяви позивача повинен бути здійснений у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі».

Отже, розгляд заяви з порушенням встановленого Порядку № 365 є законодавчо визначеною підставою для визнання протиправними дій.

Розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно, дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі»).

З урахування викладеного суд приходить до висновку про задоволення вимоги про визнання протиправними дії Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради в частині відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати раніше призначеної державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання («Amann v. Switzerlend»).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Отже, відмова в відновленні такої допомоги за підстави порушення визначеного законом Порядку №365 суперечить вимогам ст. 3 Конвенції про права дитини в частині виконання обов'язку держави забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків і фактично позбавляють батьків дитини на отримання допомоги, отримання якої гарантується ст.10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Суд при вирішенні цієї справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, що передбачене ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач просить суд зобов'язати Департамент праці і соціальної політики Одеської міської ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманої суми допомоги при народженні другої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи із вересня 2014 року в повному обсязі.

Як встановлено судом, позивач, як внутрішньо переміщена особа, звернувся до відповідача як повноважного органу з заявою про відновлення неотриманої виплати на народження дитини.

Як визначено нормативно-правовим актом, розгляд такої заяви повинен здійснюватися Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка відповідно до вимог Порядку № 365 є повноважним органом приймати рішення щодо призначення (продовження, відмови в призначенні) такої допомоги, за заявою позивача.

Вказана заява розглянута з порушення вимог Порядку № 365.

Для повного захисту права позивача суду необхідно вийти за межі позовних вимог та обрати інший ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, що не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки судом під час розгляду справи було встановлено факт порушення відповідачем права позивача, на захист якого він звернувся до суду.

Тому, наявним є висновок суду про необхідність задоволення позовних вимог із зміною обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 у порядку, встановленому Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 р. «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» щодо поновлення виплати раніше призначеної державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням висновків суду.

Разом з цим, суд звертає увагу, що 04.07.2018 року Київським апеляційним адміністративним судом прийнято рішення по справі №826/12123/16 за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Мінсоцполітики, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, яким залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2017 року.

В свою чергу постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2017 року визнано нечинними:

пункти 7, 8, 9, 13 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та «Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. № 637.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві виплати при народженні дитини, відповідач порушив право, у першу чергу самої дитини, а у другу - позивача. При цьому, право на отримання виплати при народженні дитини є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді соціальної виплати суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто, вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради в частині відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати раніше призначеної державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Департамент праці і соціальної політики Одеської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 у порядку, встановленому Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 р. «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» щодо поновлення виплати раніше призначеної державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням висновків суду.

Відмовити в задоволенні вимоги щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманої суми допомоги при народженні другої дитини - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи із вересня 2014 року - відмовити.

Стягнути з Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову за:

квитанцією № ПН962 від 03.10.2018 року у сумі 704, 00 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1, телефон: НОМЕР_4

Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради - адреса: 65023, м. Одеса, вул. Л. Толстого, 7, ІК 36290160, тел./факс: 728-14-48, 728-47-38, e-mail: dpsp@omr.odessa.ua)

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.