Рішення № 80026842, 11.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2495/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представників відповідачів Дулебко В.В., Бучківської В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Стрийського міськрайонного суду Львівської області, територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Стрийського міськрайонного суду Львівської області (далі - відповідач 1), територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Стрийського міськрайонного суду Львівської області №83/К від 20.06.2017 про відрахування позивача зі штату Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017, у зв'язку з припиненням повноважень судді;

- зобов'язати Стрийський міськрайонний суд Львівської області поновити позивача на посаді судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017;

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.06.2017 по дату поновлення його на посаді судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області;

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2017 по 30.06.3017;

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області здійснити перерахунок нарахованих та недовиплачених сум заробітку та нарахувати і виплатити недовиплачену суму заробітку у розмірі 5957,48грн.

Ухвалою від 13.07.2017 суддя відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 04.10.2017 суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Ухвалою від 20.12.2017 суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №П/800/274/17 за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконним рішення та зобов'язання до вчинення дій.

Ухвалою від 21.12.2018 суд поновив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області. На підставі вказаного рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 головою Стрийського міськрайонного суду Львівської області прийнято наказ №83/К від 20.06.2017 про відрахування позивача зі штату Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017 у зв'язку з припиненням повноважень судді. Позивач вважає оскаржений наказ протиправним, оскільки його відраховано зі штату суду за відсутності, передбачених Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів", підстав для припинення повноважень судді.

Відповідач 1 відзиву на позовну заяву чи заяви про визнання позову до суду не подав.

Відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що розділом ІІ Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах державної казначейської служби, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.03.2012 №309, визначено особливості організації роботи Казначейства, розпорядників бюджетних коштів щодо реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань. Так, розпорядники бюджетних коштів подають до відповідного органу Казначейства на паперових, а також на електронних носіях документи, зокрема, їх оригінали або копії, що підтверджують факт взяття бюджетного зобов'язання. Органи казначейства звіряють подані розпорядником підтверджуючі документи на предмет відповідності даних, що включені до таких. Враховуючи наведене, відповідач 2 зазначає, що здійснити розрахунок з позивачем безпосередньо в день звільнення не виявилось можливим. Окрім цього, вказує на те, що згідно з розрахунковим листом, виданим територіальним управлінням щодо нарахувань ОСОБА_3 за червень 2017 року загальна сума розрахункових коштів складає 79294,67 грн., яка включає в себе авансову виплату в розмірі 6450,00 грн. та заробітну плату в розмірі 72844,67 грн. Тому, позивач не врахував авансового платежу в розмірі 6450,00 грн.

Позивач 10.01.2019 подав до суду заяву, в якій зазначив, що п.4 ст.24 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ. Тому, позивач звертає увагу на те, що в спірному випадку жодного акта про звільнення його як судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області на момент самого звільнення станом на 20.06.2017 не було, а рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 не може трактуватись як акт про звільнення, оскільки в преамбулі вказаного рішення чітко вказується «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області». Окрім цього, позивач вказує на те, що перелік підстав для припинення повноважень судді, визначений розділом ІІІ Закону України «Про судоустрій та статус суддів», повністю відповідає положенням ст.126 Конституції України. Враховуючи наведене, позивач вважає, що оскаржений наказ від 20.06.2017 №83/К не відповідає вимогам ст.126 Конституції України.

Позивач в судове засідання не з'явився. Подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, що Указом Президента України 30.04.2010 №590/2010 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області строком на 5 років.

Строк повноважень судді ОСОБА_3. закінчився 30.04.2015.

05.11.2014 позивач подав до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяву про рекомендацію для обрання його на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області безстроково.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.10.2015 №428/бо-15 ОСОБА_3 визнано таким, що відповідає вимогам ст. 127 Конституції України та статтей 53, 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рекомендований для обрання на посаду на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області безстроково.

За результатами попереднього розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.10.2015 №428/бо-15 та матеріалів про обрання на посаду судді безстроково членом Вищої ради правосуддя складено висновок із пропозицією про відмову у внесенні такого подання.

Вища рада правосуддя, оцінюючи зазначені в сукупності факти та обставини, дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_3 критерію доброчесності та професійної етики, а тому прийняла рішення від 06.06.2017 №1397/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області».

На підставі ст.ст. 24, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.47, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 №1397/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області» голова Стрийського міськрайонного суду Львівської області Бораковський В.М. прийняв наказ №83/К від 20.06.2017 «Про відрахування судді ОСОБА_3. зі штату суду», яким відраховано суддю ОСОБА_3. зі штату Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017 у зв'язку з припиненням повноважень судді.

Не погоджуючись з прийнятим наказом, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 128 Конституції України в редакції, що діяла на час призначення ОСОБА_3 на посаді судді (30.04.2010) і була чинною на час закінчення строку, на який його було призначено (30.04.2015), перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Відповідно до Указу Президента України від 30.04.2010 №590/2010 ОСОБА_3 призначено на посаду судді вперше строком на 5 років. З врахуванням норм Конституції України викладених вище, продовження повноважень судді після спливу п'ятирічного строку не було безумовним. Така процедура передбачала обрання судді безстроково Верховною Радою України. Таким чином, Конституція України у редакції, що діяла на час призначення ОСОБА_3 на посаду судді, не гарантувала йому право на безстрокове обрання після закінчення строку повноважень.

Після 30.04.2015 суддя ОСОБА_3 припинив здійснювати судочинство у зв'язку з відсутністю повноважень.

Суд звертає увагу на те, що згідно з Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII статтю 128 викладено у новій редакції, яка вже не передбачає "першого" строку призначення судді.

Разом з цим, у підпункті 2 п. 16-1 П Розділу XV "Перехідні положення" передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 17 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності вказаним Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Як передбачено п. 30 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності вказаним Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до Вищої ради правосуддя протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. Вища рада правосуддя на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Таким чином, повноваження ОСОБА_3 як судді припинилися 30.04.2015 у зв'язку із закінченням строку, на який його призначено. Вказане спростовує доводи ОСОБА_3 про відсутність підстав для припинення його повноважень.

Матеріали та рекомендація Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання ОСОБА_3 суддею безстроково направлено до Вищої ради правосуддя та 15.11.2016 передано члену Вищої ради правосуддя Малашенковій Т.М. для вирішення питання щодо призначення або відмови у призначенні його на посаду судді.

Згідно з статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, в тому числі, вносить подання про призначення судді на посаду.

Правовий статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя регулюються Законом України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 №1798-VIII.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону Вища рада правосуддя вносить подання про призначення судді на посаду.

Отже, вирішення питання про призначення судді у разі закінчення строку, на який його призначено, віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя, яка у встановленому законом порядку, може ухвалити рішення про призначення або відмову у призначенні судді безстроково.

Відповідно до положень ч.4 ст.37 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до п. 1 ч.19 ст. 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Згідно з ч. 19 ст. 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Правовий статус судді та гарантії здійснення професійної діяльності регулюється винятково Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Як передбачено п. 1 ч. 5 ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень.

Як вбачається із змісту рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 №1397/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області» таке мотивоване наявністю фактів, які не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в 2015 році, але свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням (частина дев'ятнадцята статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII).

Підставами для такого висновку слугувало те, що ОСОБА_3 15.12.2016 став учасником події, інформація про яку розміщено в мережі Інтернет, та у зв'язку з якою працівниками поліції складено протокол про порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху. За автомобілем під керуванням позивача на світлофорі зупинилася патрульна машина поліції, а коли увімкнулося зелене світло, водій не рушив. Підійшовши до машини, поліцейські відчули сильний запах алкоголю і виявили, що водій спить. На місці вказаної події складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу про адміністративні правопорушення (керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння). Суддя від проходження перевірки на визначення стану алкогольного сп'яніння відмовився.

Під час події 15.12.2016 ОСОБА_3 від підписання протоколу про адміністративне правопорушення відмовився, не повідомив працівників поліції про вживання лікарських засобів, які знижують увагу та швидкість реакції.

Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 06.04.2017 справу про притягнення ОСОБА_3 до адміністративною відповідальності закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Вища рада правосуддя встановила обставини, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням вказаного судді на посаду, з огляду на те, що ОСОБА_3 заповнив у Декларації доброчесності судді за 2016 рік графу 22 «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності» з відміткою «підтверджую» в той час, як йому було відомо про наявність у провадженні суду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Також Вища рада правосуддя встановила, що із протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_3 про місце роботи не повідомив, від проходження огляду на визначення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився. Вказані факти, на думку Вищої ради правосуддя також є обставинами, які викликають сумнів у законослухняності судді, є обставиною, що може негативно впливати на суспільну довіру до суддівського корпусу. Відтак, встановлені обставини, що негативно характеризують суддю ОСОБА_3., вказують на недотримання ним високих стандартів поведінки судді з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Оцінюючи, зазначені в сукупності факти та обставини, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що вони викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_3 критерію доброчесності та професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Отже, підставою для прийняття спірного рішення стали встановлені Вищою радою правосуддя обставини щодо допущення ОСОБА_3 поведінки, яка у питаннях моралі, етики та доброчесності не узгоджується з його публічним зобов'язанням сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Відповідно до статті 125 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Таким чином, після отримання рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 №1398/0/15-17 відповідач 1 за наявності достатніх підстав прийняв оскаржений наказ.

При цьому, відсутність акта, на який посилається ОСОБА_3, за вказаних обставин, не може свідчити сам по собі про протиправність оскарженого наказу.

Додатково суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 оскаржив в судовому порядку рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 №1397/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області».

Рішенням Верховного Суду від 14.05.2018 у задоволенні позову ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №800/274/17 (П/9901/398/18) апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2018 залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2018 залишено без змін.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наказ відповідача 1 №83/К від 20.06.2017 «Про відрахування судді ОСОБА_3. зі штату суду» є правомірним та скасуванню не підлягає, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

У зв'язку з тим, що суд не знайшов підстав для визнання протиправним та скасування оскарженого наказу, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 нарахувати і виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2017 по 30.06.2017 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч.1 ст.117 зазначеного кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Сторонами не подано доказів, що 20.06.2017 ОСОБА_3 не працював, а також щодо наявності спору між сторонами про розмір виплат.

Суд встановив, що з ОСОБА_3 розрахунок відповідач 2 провів лише 30.06.2017, при тому, що наказ про його відрахування прийнятий відповідачем 1 20.06.2017. Вказані обставини сторонами визнані. В судовому засіданні представник відповідача 2 пояснила, що провести відповідний розрахунок в день звільнення не видалось за можливе, оскільки строк опрацювання підтверджуючих документів органами державної казначейської служби визначається відповідною кількістю операційних днів.

Таким чином, суд встановив, що відповідач 2 в порушення положень ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України не провів виплату всіх сум, що належать ОСОБА_3. в день звільнення. Тому, суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача 2 нарахувати і виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2017 по 30.06.2017.

З огляду на вказане, позов в цій частині необхідно задовольнити.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 здійснити перерахунок нарахованих та недовиплачених сум заробітку та нарахувати і виплатити недовиплачену суму заробітку у розмірі 5957,48грн., суд зазначає наступне.

Згідно з розрахунковим листом, виданим відповідачем 2, щодо нарахувань ОСОБА_3 за червень 2017 року, загальна сума розрахункових коштів складає 79294,67 грн., яка включає в себе авансову виплату в розмірі 6450,00 грн. та заробітну плату в розмірі 72844,67 грн. Відтак, ОСОБА_3 не врахував отриманий ним авансовий платіж в розмірі 6450,00 грн.

З огляду на вказане, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 звільнений від сплати судових витрат, такі стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2017 по 30.06.3017.

В задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу голови Стрийського міськрайонного суду Львівської області №83/К від 20.06.2017 «Про відрахування судді ОСОБА_3. зі штату суду», зобов'язання Стрийського міськрайонного суду Львівської області поновити ОСОБА_3 на посаді судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017, зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.06.2017 по дату поновлення його на посаді судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області та зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області здійснити перерахунок нарахованих та недовиплачених сум заробітку та нарахувати і виплатити недовиплачену суму заробітку у розмірі 5957,48 грн. відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 21.02.2019.

Суддя А.Г. Гулик