Рішення № 80025954, 14.02.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року (о 12 год. 55 хв.)Справа № 0840/3712/18 м.ЗапоріжжяОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Приймака Є.О.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправною та скасування податкової консультації

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2, позивач) звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду із позовом до Державної фіскальної служби України (далі – ДФС України, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію №2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК від 12.06.2018.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що 15 травня 2018 року звернувся до Головного управління ДФС у Запорізькій області з метою отримання індивідуальної податкової консультації у письмовій формі, в якій просив пояснити чи існує обов'язок для нього як адвоката нараховувати та сплачувати єдиний внесок до державного бюджету України у розмірі, визначеному законом про ЄСВ, з урахуванням того, що останній не отримує доходу (прибутку) від провадження незалежної професійної діяльності та був працівником ТОВ «ВКП «ОСОБА_4 Україна», яке в свою чергу сплачувало за нього єдиний внесок як податковий агент. Вказує, що Головне управління ДФС у Запорізькій області листом від 22.05.2018 №3615/14/08-01-13-02-11 направило звернення позивача для розгляду та надання відповіді відповідачу, який в свою чергу надав індивідуальну податкову консультацію, виклавши її в листі №2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК від 12.06.2018, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК, в якій зазначив про необхідність сплати позивачу єдиного внеску навіть за умови перебування позивача у трудових відносинах та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем. Вказану податкову консультацію позивач вважає протиправною, посилаючись на норми чинного законодавства, зазначаючи, що він є застрахованою особою, доходу від адвокатської діяльності не отримує, перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ВКП «ОСОБА_4 Україна», яке в свою чергу виплачує позивачу заробітну плату, отримує та перераховує до відповідних бюджетів усі обов'язкові платежі, в тому числі ЄСВ. На підставі вищенаведеного, вважаю надано йому індивідуальну податкову консультацію №2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК від 12.06.2018 протиправною та просить суд скасувати її.

Ухвалою суду від 11.09.2018 відкрито провадження у справи та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 01 жовтня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ухвали суду від 01.10.2018 підготовче засідання по справі відкладено на 18 жовтня 2018 року.

18 жовтня 2018 року підготовче засідання відкладене на 12 листопада 2019 року.

У період з 29.10.2018 по 19.11.2018 суддя була відсутня на роботі на підставі листка непрацездатності, що підтверджується довідкою від 20.11.2018 №02-35/18/64, у зв’язку із чим підготовче засідання призначене на 27 листопада 2018 року.

Згідно із ухвалою суду від 27.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання по справі відкладене на 10 грудня 2018 року.

Відповідач позов не визнав, 10 грудня 2018 року надав суду відзив (вх. №40463), відповідно до якого вказує, що з 01.01.2017 відповідно до Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску. Так, згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464, у разі, якщо платник єдиного внеску, визначений п.5 частини першої ст.4 Закону № 2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, вважає, що з 01.01.2017 базу нарахування єдиного внеску зобов'язані визначати платники, вказані у п.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності, отже платник єдиного внеску, визначений у п.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до ст.7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць. З 01 січня 2018 року Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» у п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 для бази нарахування єдиного внеску змінено період з(рік на квартал). За таких обставин, просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ухвали від 10.12.2018 провадження у справі зупинене за клопотанням представників сторін до 28 січня 2019 року.

28 січня 2019 року провадження у справі поновлено.

У той самий день вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначене судове засідання на 14 лютого 2019 року.

В судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити та надав пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткові усні пояснення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 на підставі рішення Ради адвокатів ОСОБА_1 № 29 від 28.11.2014 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що свідчить Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № ЗП 001041 від 28.11.2014.

З 09.12.2014 позивач перебуває на обліку у контролюючих органах за № 4346, що підтверджується відповідною Довідкою від 09.12.2014 № 1408280700139 про взяття на облік платника податку за формою №4-ОПП.

З тієї ж дати позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску в органах ДФС за № 10000000309576, що підтверджується відповідним повідомленням від 10.12.2014 № 1408288000017 про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №2-ЄСВ.

28 липня 2014 року ОСОБА_2 прийнятий на посаду юрисконсульта ТОВ «ВКП «ОСОБА_4 Україна» з окладом згідно з штатним розписом, що підтверджується записом №12 у трудовій книжці позивача від 14.10.2003 АХ№597340 та копією наказу від 28.07.2012 №12/1-к про приймання на основне місце роботи.

01 грудня 2015 року на підставі наказу від 30.11.2015 № 12-к позивача призначено на посаду директора з правових питань, позивача було призначено на посаду директора з правових питань, що також підтверджується записом №13 у трудовій книжці позивача від 14.10.2003 АХ№597340.

За період з серпня 2017 року по липень 2018 року роботодавцем позивача – ТОВ «ВКП «ОСОБА_4 Україна» було нараховано та сплачено до державного бюджету України єдиний внесок у розмірі 22% від окладу, що складає 39 884,65 грн., про що свідчать дані Довідки від 29.08.2018 № СДУ00000006 та Довідкою від 29.08.2018 року № СДУ00000005, що видані ТОВ «ВКП «ОСОБА_4 Україна».

15 травня 2018 року звернувся до Головного управління ДФС у Запорізькій області з метою отримання індивідуальної податкової консультації у письмовій формі, в якій просив пояснити чи існує обов'язок для нього як адвоката нараховувати та сплачувати єдиний внесок до державного бюджету України у розмірі, визначеному законом про ЄСВ, з урахуванням того, що останній не отримує доходу (прибутку) від провадження незалежної професійної діяльності та був працівником ТОВ «ВКП «ОСОБА_4 Україна», яке в свою чергу сплачувало за нього єдиний внесок як податковий агент.

Головне управління ДФС у Запорізькій області листом від 22.05.2018 №3615/14/08-01-13-02-11 направило звернення позивача для розгляду та надання відповіді відповідачу, який в свою чергу надав індивідуальну податкову консультацію, виклавши її в листі №2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК від 12.06.2018, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК, в якій зазначив про необхідність сплати позивачу єдиного внеску навіть за умови перебування позивача у трудових відносинах та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем.

Вважаючи надану ДФС України індивідуальну податкову консультацію протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Податковий кодекс України).

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.172 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано статтями 52 і 53 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Приписами пункту 53.2 статті 52 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Так, відповідно до пункту 41.1. статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Приписами частини першої та другої статті 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Згідно з підпунктом 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 вказаної частини застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

За приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник – директор з правових питань ТОВ «ВКП «ОСОБА_4 Україна». Зокрема, що стосується останнього року, то роботодавець позивача щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 3 320,39 грн. на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Зміст податкової консультації №2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК від 12.06.2018, наданої позивачу, базується на однобокому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.

Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

З огляду на зазначене, суд вважає, що індивідуальна податкова консультація суперечить податковому законодавству, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що індивідуальна податкова консультація, надана позивачу листом №2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК від 12.06.2018, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК, не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (69065, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) про визнання протиправною та скасування податкової консультації задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України №2573/Ш/99-99-13-02-03-14/ІПК від 12.06.2018.

Стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 22.02.2019.

Суддя І.В. Батрак