Рішення № 80025797, 29.01.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 січня 2019 року 09 год. 25 хв.Справа № 280/5606/18 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії з 01 серпня 2018 року; зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії з моменту припинення, а саме з 01 серпня 2018 року на загальних підставах без застосування законодавства у сфері внутрішньо переміщених осіб, негайно після проголошення судового рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що до 01 січня 2015 року перебувала на обліку в територіальному пенсійному органі в м. Артемівськ Донецької області. У зв'язку з переміщенням із зони АТО позивачка була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа та з 01 січня 2015 року її електронна пенсійна справа взята на облік Бердянським об'єднаним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Вказує, що у зв'язку із зміною реєстрації місця проживання позивач добровільно відмовилась від статусу внутрішньо переміщеної особи, про що особисто надала до пенсійного органу відповідну довідку, видану УПСЗН виконкому Бердянської міської ради Запорізької області. Проте, з 01 серпня 2018 року їй припинено щомісячні пенсійні виплати із посиланням на відсутність інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб та запропоновано звернутись до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання з заявою та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною та такою, що суперечить вимогам Конституції України та інших нормативно-правових актів. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 02 січня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/5606/18. Призначено судове засідання на 29 січня 2019 року без виклику сторін.

28 січня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому останній зазначає, що виплата пенсії позивачу дійсно була зупинена у зв’язку із відсутністю інформації про реєстрацію ОСОБА_1 в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. Вказує, що заява позивача про відмову від реєстрації та наявність в паспорті реєстрації місця проживання на території, яка контролюється українською владою, після 01.04.2014 не може слугувати підставою для відмови у взятті на облік в Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, а тому позовні вимоги, на думку відповідача, є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами частини 2 статті 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (копія у справі).

У зв'язку з переміщенням із зони проведення антитерористичної операції позивачку було зареєстровано, як внутрішньо переміщену особу згідно копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 грудня 2014 року № НОМЕР_2.

До 01 січня 2015 року ОСОБА_1 отримувала пенсію за місцем свого проживання в територіальному органі Пенсійного фонду України в м. Артемівськ (Бахмут) Донецької області.

З 01 січня 2015 року її електронну пенсійну справу, як внутрішньо переміщеної особи, взято на облік до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

01.08.2017 у зв'язку зі зміною місця проживання позивач здійснила реєстрацію місця проживання за адресою: 71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Баха / РудневоїАДРЕСА_1 (копія довідки у справі).

З 25.04.2017 ОСОБА_1 на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення не перебуває, що підтверджується довідкою від 08.08.2018 (копія у справі).

Виплата пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року була припинена з невідомих для неї причин. Не погодившись з такими діями пенсійного органу позивач звернулась до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області, який Постановою у справі № 310/8651/17 (провадження № 2а/310/106/18) від 27 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

З серпня 2018 року їй знову припинено виплату обов'язкових пенсійних щомісячних платежів.

На звернення позивача ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надано лист-відповідь № 1615/Т18/КЦ від 03 жовтня 2018 року, де, зокрема, зазначено, що виплату призупинено у зв'язку з відсутність інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. Для поновлення виплати пенсії запропоновано особисто звернутись до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання з заявою та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивач не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати їй пенсії, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме - отримання пенсії.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1706-VII громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 5 Закону № 1706-VII, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

У відповідності до частини 1 статті 12 Закону № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Тобто, з наведеного вбачається, що обрання статусу внутрішньо переміщеної особи є її правом, а не обов'язком.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 змінила своє місце проживання та реєстрації з м. Артемівськ (наразі - Бахмут) Донецької області на м. Бердянськ Запорізької області на підставі вільної зміни місця проживання.

Отже, зареєструвавши місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач реалізував свою право, надане їй Конституцією України та статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, як внутрішньо переміщена особа з 25 квітня 2017 року на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області не перебуває, про що свідчить відповідна довідка № 1150 від 08 серпня 2018 року.

Таким чином, в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" позивач є внутрішньо переміщеною особою, але не бажає користуватись вказаним статусом.

Відтак, нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 має здійснюватись на загальних підставах, без застосування положень про внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

При цьому, конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії відповідачем була припинена з 01 серпня 2018 року з підстав відсутності інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб.

Суд зазначає, що вказане не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, у зв'язку з чим, обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Тим паче, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом № 1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення, якого прийнято не було.

Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Закон № 1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави не передбачені статтею 49 Закону № 1058-IV.

Вказане, також, узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2018 року у справі за № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03 травня 2018 року (справа № 805/402/18, провадження № Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04 вересня 2018 року.

Відтак, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у пункті 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 серпня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з серпня 2018 року та виплатити заборгованість з виплати пенсії, яка утворилась з серпня 2018 року.

Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13 лютого 2018 року у справі № 219/9003/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 234/10770/17, тощо.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, оскільки відповідачем не доведено належним чином правомірність припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2018 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв'язку із викладеним, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Баха / РудневоїАДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_3) до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71102, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, буд. 23-Л; код ЄДРПОУ 37963785) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії з 01 серпня 2018 року.

Зобов'язати Бердянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з моменту припинення, а саме з 01 серпня 2018 року, а також виплатити заборгованість з пенсії починаючи з 01.08.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02 лютого 2019 року.

Суддя Л.Я. Максименко