Рішення № 80025767, 19.02.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2019 року (12 год.00 хв.)Справа № 280/4236/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В., секретар судового засідання Аксьонова С.В.,

за участю представників: позивача – ОСОБА_1, відповідача– ОСОБА_2,

розглянув у судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

08.10.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі – позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26.06.2018 № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу щодо нереальності придбання позивачем товару у ТОВ «Вотокомплекс» є такими, що не відповідають дійсності. Так, при купівлі позивачем у ТОВ «Вотокомплекс» насіння соняшника виписано податкову накладну, яка зареєстрована у ЄРПН. Висновки перевіряючи є хибними, зроблені без прийняття до уваги первинних документів. Посилання ж відповідача, що ТОВ «Вотокомлекс» придбання товару не здійснювалось є припущеннями. Податковим органом не проведено жодної зустрічної звірки та перевірки постачальника, а відтак висновки про нереальність угод є недоведеними. З урахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 16.10.2018 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 12.11.2018.

У підготовчому засіданні 12.11.2018 оголошувалась перерва до 10.12.2018.

Ухвалою суду від 10.12.2018 строк підготовчого провадження продовжений та відкладений розгляду справи до 15.01.2019.

Ухвалою суду від 15.01.2019 провадження у справі зупинено до 19.02.2019.

Ухвалою суду від 19.02.2019 провадження у справі поновлено.

Протокольною ухвалою суду від 19.02.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 19.02.2019.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові. Також зазначив, що позивач є власником комплексу будівель, які призначені для виробництва соняшникової олії, що є основним видом діяльності позивача.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 34502 від 29.10.2018). Зокрема зазначив, що проведено перевіркою встановлено нереальні операції між позивачем та ТОВ «Вотокомплекс». Позивач придбав товару у постачальників, які мають ознаки фіктивності, у яких відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи та складські приміщення. Крім того, позивач не надав до перевірки документи щодо транспортування товарів. Відтак податковим органом встановлена відсутність придбання товарів позивачем у ТОВ «Вотокомплекс». Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення, вважає, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Сторони під час розгляду справи у судовому засіданні повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 19.02.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 30.11.1993 виконавчим комітетом Запорізької міської ради.

Позивач є платником податку на додану вартість.

У період з 21.05.2018 по 25.05.2018, фахівцями відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Вотокомплекс», ТОВ «Техно-Агросервіс», ФГ «Вера-Агро» за листопад 2017 року, за результатами якої складено акт від 04.06.2018 №426/08-01-13-05/НОМЕР_2 (а.с.13-34).

У висновках акту перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_3 при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Вотокомплекс» у листопаді 2017 року порушені пп.14.1.36, пп.14.1.181, пп.14.1.231 п.14.1 ст. 14, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту у листопаді 2017 році на 30000грн.

Щодо взаємовідносин позивача із ТОВ «Техно-Агросервіс», ФГ «Вера-Агро» порушень податкового законодавства під час перевірки не встановлено.

На підставі Акту від 04.06.2018 №426/08-01-13-05/НОМЕР_2 та вказаних порушень відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.06.2018 №0018431305, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 37500грн., у т.ч. 30000,00 грн. за податковим зобов’язанням та 7500 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.12).

Не погодившись із таким рішенням позивач оскаржив його до ДФС України, проте рішення про результатами розгляду скарги від 23.09.2018 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення – без змін (а.с.35-40).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Податковий кодекс України), який набрав законної сили 01.01.2011.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем (замовник) та ТОВ «Вотокомплекс» (постачальник) укладений договір поставки товару №26 від 28.11.2017, за умовами якого постачальник зобов’язується поставити у власність замовника насіння соняшника у кількості 18 тон по ціні 10000грн. за тону. Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника за його рахунок (а.с.130-132).

На виконання умов договору постачальником 28.11.2017 складено видаткову накладну №684 та оформлено податкову накладену від 28.11.2017 №263 на суму 180000грн., у тому числі ПДВ 30000грн. (а.с.133,134).

01.12.2017 між позивачем (боржник), ТОВ «Вотокомплекс» (первісний кредитор) та ТОВ «Компанія «Оріон ЛТД» укладений договір про відступлення права вимоги №1-026, відповідно до якого ТОВ «Вотокомплекс» передав ТОВ «Компанія «Оріон ЛТД» належне йому право вимоги за Договором поставки №26 від 28.11.2017 (а.с.135-136).

Відповідно до платіжних доручень від 19.12.2017 №526 та від 13.02.2018 №578 позивач здійснив оплату соняшника на загальну суму 180000грн.

Таким чином, реальність господарської операції підтверджуються первинними документами, які надані позивачем до матеріалів справи. Вказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 201.1, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.

Щодо твердження відповідача про відсутність документів, які б підтвердили транспортування товару, суд зазначає наступне.

Так, за умовами договору поставки товару №26 від 28.11.2017, поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника за його рахунок.

З цього приводу представник позивача пояснив, що у ФОП ОСОБА_3 відсутні будь-які доказу транспортування товару, оскільки транспортування здійснювалось постачальником.

З цього приводу суд зазначає, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. До того ж, позивач, в даному конкретному випадку, не був учасником транспортних відносин та з урахуванням особливостей, передбачених договором, мав прийняти товар, у зв'язку з чим наявність у нього, в даному конкретному випадку, транспортних документів не є обов'язковою.

Щодо посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Вотокопмлекс» основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, що на думку відповідача свідчить про нереальність поставки товару, то суд зазначає наступне.

Згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в первинних документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення спірної господарської операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

В той же час, відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Вказана позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №1570/4299/12.

У відповідності до Податкового кодексу України платник податку - позивач самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність ведення податкового обліку і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та податкового законодавства.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Щодо твердження податкового органу стосовно неможливості встановити походження отриманого товару, у зв’язку із відсутністю його придбання у ланцюгах постачання або виробництва, що було встановлено з наданої податкової інформації суд зазначає, що відсутність необхідних документів у податкового органу не свідчить про порушення податкового законодавства позивачем та не відноситься до суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності позивача, вказані обставини не впливають на формування сум податкових зобов’язань.

Разом з цим, позивач не зобов'язаний та не має об'єктивної можливості під час придбання товару у контрагентів встановлювати його походження, а тому не може нести відповідальність з урахуванням таких обставин діяльності контрагентів.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами.

В разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

З Акту перевірки вбачається, що він не містить жодних посилань податкового органу про те, що податкова накладна, на підставі якої позивачем здійснено формування податкового кредиту не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим суд вважає, що позивачем суду були надані докази, що підтверджують реальний зміст господарської операції, що в свою чергу підтверджує правомірність визначення платником податку податкового кредиту за операціями з постачання товару ТОВ «Вотокомплекс».

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в Акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим спірне рішення контролюючого органу, прийняте відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб’єктом владних повноважень у справі було Головне управління ДФС у Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 704,80 грн.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (69120, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 26.06.2018 № НОМЕР_1, яке прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 (сімсот чотири грн.80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.02.2019.

Суддя Ю.В. Калашник