Рішення № 80025029, 11.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 р. Справа№200/11488/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасенка І.М.,

при секретарі судового засідання: Ковальовій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 1018-о від 06.09.2017 року, зобов'язання вчинити дії щодо поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 1018-о від 06.09.2017 року, зобов'язання вчинити дії щодо поновлення на роботі. В обґрунтування позову позивач зазначає, що 06.09.2017 року відповідно до наказу № 1018-о його було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення протиправним а наказ таким, що підлягає скасуванню. Просить визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення № 1018-о від 06.09.2017 року та поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів юридичного управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з 06.09.2017 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року позивачу було визнано причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 - поважними

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року закрито підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Позивач через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що звільнення ОСОБА_1 було оформлено згідно із діючим законодавством, оскільки останній порушив п. 12 ст. 65 Закону України «Про державну службу».

Суд, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

У ході судового розгляду встановлено, що 18 квітня 2017 року відповідно до наказу № 466-о, ОСОБА_1, був призначений на посаду головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів юридичного управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

06 вересня 2017 року згідно з наказом № 1018-о ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

В період з 03.05.2017 року по 05.05.2017 року позивач перебував у відпустці.

Згідно листків непрацездатності ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 10.05.2017 року по 15.05.2017 року, з 22.05.2017 року по 27.05.2017 року, з 01.06.2017 року по 06.06.2017 року, з 12.06.2017 року по 17.06.2017 року, з 22.06.2017 року по 27.06.2017 року.

Згідно листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 33/8-111-1429/138 від 18.10.2018 року, ОСОБА_1 29.04.2017 року потрапив у заручники до незаконних збройних формувань у районі проведення антитерористичної операції та був знайдений 11.07.2018 року.

Також відповідно до довідки Волноваського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області № 10557/501/07-2018 від 09.10.2018 року було закрито оперативно - розшукову справу № 55-108 від 26.06.2018 року по кримінальному провадженню № 12017050630001487 від 03.10.2017 року, яку розпочато за фактом безвісного зникнення громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з його встановленням.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду дисциплінарної справи (протокол засідання комісії від 06.09.2017 року № 32) виявлено вчинення дисциплінарного проступку, що полягає у відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 17.07.2017 року по 06.09.2017 року чим порушено п. 12 ст. 65 Закону України «Про державну службу».

На підставі подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Офісу великих платників податків ДФС від 06.09.2017 року № 49369/28-10-08-02/ДК видано наказ «Про результати розгляду дисциплінарного провадження» від 06.09.2017 року № 15-дс щодо застосування до головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів юридичного управління ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державного службовця.

Відділом взаємодії з кадрових питань управління по роботі з персоналом 06.09.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України, п. 12 ст. 65, п. 5 ст. 66, п. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

На адресу ОСОБА_1 відповідачем було направлено лист від 22.09.2017 року № 802/14/28-10-04-01-24, яким повідомлено що він звільнений з посади 06.09.2017 року та з проханням з'явитися до управління по роботі з персоналом для отримання трудової книжки.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 22 жовтня 2018 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Отже, з огляду на норми трудового законодавства, прогулом може вважатись лише невихід на роботу без поважних причин.

У разі, якщо працівник обґрунтовує невихід на роботу поважним причинам, оцінка таких причин на предмет поважності повинна виходити з того, що ці причини мають бути істотними, тобто такими, які перешкоджають явці на роботу і не можуть бути усунені самим працівником. Кожна з таких причин має бути підтверджена відповідними виправданими документами (довідками), виданими уповноваженими органами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

При цьому слід мати на увазі, що місячний строк для накладання дисциплінарного стягнення необхідно відраховувати з дня виявлення проступку, а днем виявлення проступку, з якого починається сплив місячного строку, вважається день, коли керівнику стало відомо про вчинення проступку.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що днем виявлення проступку є 17 липня 2017 року, який полягає у відсутності позивача на робочу місці, а не 06.09.2017 року, коли була сформована дисциплінарна комісія на якій було прийнято рішення про звільнення, тим самим порушено статтю 148 КЗпП України, адже місячний термін для застосування дисциплінарного стягнення збіг.

Крім того, відповідач не надав доказів, щодо складання акту про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.

Також, відповідно до наказу № 466-о від 18.04.2017 року про призначення ОСОБА_1 на посаду, позивач призначений на посаду головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів юридичного управління Офісу великих платників податків ДФС. В той же час в наказі № 15-дс від 06.09.2017 року про результати розгляду дисциплінарного провадження, було вирішено застосувати до головного державного ревізора - інспектора відділу супроводження судових зборів юридичного управління Офісу великих платників податків ДФС ОСОБА_1, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державного службовця. Така ж посада зазначена у поданні про результати дисциплінарної справи ОСОБА_1 № 49369/28-10-08-02/ДК від 06.09.2017 року, що суперечить посаді позивача, зазначеній в наказі про його призначення.

Щодо посилань відповідача на те, що ОСОБА_2 відповідно до вимог наказу ДФС України від 26.06.2018 року № 459 не інформував управління внутрішнього безпеки Офісу ВПП ДФС щодо виїзду на непідконтрольну територію, чим порушив встановлений порядок переміщення працівників органів ДФС, суд зазначає, що вищевказаний наказ має рекомендаційний характер.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, щодо ознайомлення позивача з даним наказом.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді саме з 07 вересня 2017 року, оскільки останнім робочим днем позивача вважається 06 вересня 2017 року

Відповідно до ст. 235 КЗпП, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Верховний суд в своєму рішенні від 01 липня 2015 року по справі №6-435цс15 роз'яснив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян та держави.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Верховних суд зауважив, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання свої попередніх обов'язків.

Отже, виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Крім того, вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року № 58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним (наприклад, пишеться: «Запис за таким-то № є недійсним, поновлений на попередній роботі»).

Поновлення на попередній роботі відбувається не з дати ухвалення судом рішення про таке поновлення, а з дати звільнення працівника, яка відповідно до цього рішення визнається недійсною.

При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтею 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Якщо на посаді, на якій необхідно поновити працівника за рішенням суду, вже працює інший працівник, то цей інший працівник підлягає звільненню на підставі п. 6 частини першої ст. 40 КЗпП.

Крім того, при ухваленні рішення про поновлення на роботі суд відповідно до частини другої ст. 235 КЗпП одночасно приймає рішення про виплату незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, що розглядає трудовий спір, у рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разi ухвалення рiшення про виплату працiвнику середнього заробiтку за час вимушеного прогулу середня заробiтна плата йому нараховується з урахуванням положень Порядку № 100.

Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що обчислення середньої заробiтної плати для оплати вимушеного прогулу провадиться виходячи з виплат за останнi два календарні мiсяцi роботи, що передують мiсяцю незаконного звiльнення.

Працівникам, які пропрацювали менше ніж два календарні місяці, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат, що обчислюються iз середньої заробiтної плати за останні два місяці роботи, провадяться множенням середньоденного заробiтку на число робочих днiв, якi мають бути оплаченi за середнiм заробiтком. Середньоденна заробiтна плата визначається дiленням заробiтної плати за фактично вiдпрацьованi впродовж двох мiсяцiв робочi днi на число вiдпрацьованих робочих днiв (п. 8 Порядку № 100).

Якщо протягом періоду вимушеного прогулу на підприємстві було підвищено посадові оклади й тарифні ставки (у тому числі за посадою працівника, якого було незаконно звільнено), то згідно з п. 10 Порядку № 100 проводиться коригування заробітної плати, включаючи премії та інші виплати, що враховуються під час обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення на коефіцієнт підвищення посадових окладів і тарифних ставок.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Проте, оскільки позивачем в адміністративному позові не зазначена вимога щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також під час судового розгляду справи позивач не наполягав на цій вимозі, тому суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 1018-о від 06.09.2017 року, зобов'язання вчинити дії щодо поновлення на роботі - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 № 1018-о від 06.09.2017 року.

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на посаді головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів юридичного управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з 07.09.2017 року.

В іншій частини позовних вимог - відмовити.

Судове рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_2, на посаді головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів юридичного управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена та проголошена у судовому засіданні 11 лютого 2019 року.

Повний текст рішення виготовлений 21 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тарасенко І.М.