Рішення № 80023311, 13.02.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 лютого 2019 р. Справа № 0240/3360/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Гродська Вікторія Олексіївна

позивача: ОСОБА_1 ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Аккуша ОСОБА_2 (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 12)

до: Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9)

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що є громадянином ОСОБА_4, по національності бербек, займався активною політичною діяльністю в своїй країні за демократичні зміни, але в зв"язку із змінами у владі щодо ОСОБА_4 ОСОБА_2 почались гоніння та переслідування. За наведених обставин, позивач покинув свою країну походження та просить притулку в Україні.

16.07.2018 рішенням Державної міграційної служби України ОСОБА_4 ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погоджується із вказним рішенням посилаючись на те, що Державною міграційною службою України досліджено питання щодо позивача лише поверхнево, тобто у неналежний спосіб.

Відтак, позивач звернувся до суду з даним позовом та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18.12.2018, просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.07.2018 за №212-18.

Ухвалою суду від 19.10.2018 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до положень ст. 162 КАС України та на виконання вимог ухвали суду від 19.10.2018 стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених ОСОБА_4 ОСОБА_2 вимог. Проти адміністративного позову відповідач зперечує та просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог, мотивуючи наступним.

Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Позивач прибув в Україну в квітні 2012, протягом вказаного року до моменту звернення із заявою до органу міграційної служби позивач перебував на території України нелегально, працював та їздив в м. Херсон, м. Скадовськ, кілька разів був у м. Львові, перебував на території Одеської, Вінницької та Київської областей.

При цьому позивач повідомив, що його паспорт втрачено, а факт отримання в Посольстві Алжирської Народної Демократичної Республіки в м. Київ від 28.03.2017 паспорта, позивач намагався приховати, що є порушенням вимог законодавства та можна розцінювати, як зловживання процедурою.

Позивач в країні громадянської належності, а також в країні проживання до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, державними органами не переслідувався.

Отже, загроза життю, безпеці чи свободі позивачу в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, відсутня, що підтверджує сам позивач під час співбесід.

Заява позивача містить твердження щодо можливості існування загрози його життю в разі повернення в країну громадянської належності ОСОБА_4 через переслідування його з боку прихильників руху МАК (рух самовизначення Кабілья). Однак, цей факт вважається неправдоподібним та недоведеним, свідчення надані позивачем мають хронологічні розбіжності з інформацією по країні походження позивача.

Відтак, на думку відповідача, саме по собі не бажання позивача повертатися в ОСОБА_4 не є підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Збройний конфліт в карїні не відбувається. При цьому, громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_2 з 2009 року проживав на території Харківської області, здійснював сприяння особам, які притягались до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 332 КК України, незаконне переправлення осіб через державний кордон України. Також, в рамках кримінальної справи від 14.01.2010 за ч. 1 ст. 332 КК України та в рамках кримінального провадження від 17.05.2013 за ч. 2 ст. 332 КК України притягався до кримінальної відповідальності.

Виявлені обстави, свідчать про те, що позивач у випадку повернення до країни громадської належності не зазнає переслідувань у контексті Конвенції про статус біженців 1951, п. 1ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осбі, які потребують додаткового або тимчасового захисту", тому оскаржуване рішення ДМС України прийнято в межах законодавства та не порушує ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою суду від 18.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд задовольнити адміністратвиний позов. Позивач, обгрунтовуючи свої вимоги посилався на те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, поверхнево вивчив інформацію щодо загрози його життю в разі повернення його до країни походження, а тому рішення підлягає скасуванню.

Крім того, в ході пояснень наданих суду позивач вказав, що прибув на територію України ще в 2006 році, навчався в навчальному закладі в місті Харькові, закінчив лише два курси, вчився на відмінно. Від перекладача відмовився, оскільки українську мову розуміє, російською розмовляє вільно.

Представник відповідача заперечувала щодо заявлених позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. Зазначила, що робити інші запити та перевіряти інформцію щодо позивача не було необхідності, оскільки позивачем самостійно відзначено під час співбесіди, що доказів про підтвердження факту переслідування або загрози життю не має. Крім того, представник відповідача звертала увагу, що в ході бесіди позивач вказував, що до політичних організацій не належить, а перебував в берберському культурному русі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.

19.02.2018 ОСОБА_4 ОСОБА_2 звернувся до Державної міграційної служби України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до поданої позивачем анкети, ОСОБА_4 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_4, за національністю бербер, не сповідає релігій, ІНФОРМАЦІЯ_2, педагог, рідна мова берберська, володіє арабською, французською, російською та англійською мовами.

В своїй анкеті ОСОБА_4 ОСОБА_2 зазначає, що в березні 2012 року нелегально, без документів перетнув кордон України, зазначаючи одночасно, що в квітні 2012 покинув країну постійного проживання. Аккуш ОСОБА_2 вказував, що перебував МСВ (берберський культурний рух).

02.03.2018 працівником управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з позивачем була проведена співбесіда, що підтверджується протоколом співбесіди.

Під час співбеседи в міграційній службі позивач зазначив, що в березні 2012 виїхав із ОСОБА_4 та в квітні 2012 прибув до України. Дозвіл на в"їзд до України відсутній. Дозвіл на виїзд із ОСОБА_4 слугувала туристична віза до Російської Федації, потім нелегально перетнув кордон України.

Також, позивач зазначав, що паспорт він загубив, а коли постало питання щодо одруження, ОСОБА_4 ОСОБА_2 звернувся в посольство. ОСОБА_2 слів позивача паспорт виготовили, але не видали. Вказай паспорт оформлений для того, щоб позивач повернувся в ОСОБА_4 де зможе отримати належний паспорт.

Однак, як зазначає позивач в своїх поясненнях, щоб отримати паспорт йому потрібно врегулювати всі питання із армією, тобто відслужити і надати всі документи, що не є членом МСВ та руху МАК.

Згідно з матеріалами справи, що відображено в реєстраційному листі, на запитання чи є докази в підтвердження факту переслідування або загрози життю позивач зазначив, що не має.

За результатами співбесіди Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області 12.03.2018 складено висновок про прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

31.05.2018 працівником управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з позивачем була проведена співбесіда, що також підтверджується протоколом співбесіди.

Під час співбесіди поставлено питання чи не притягався він до кримінальної відповідальності на території України на, що ОСОБА_4 ОСОБА_2 відповів ніколи. Також, працівником управління ДМС у Вінницькій області запитано позивача, що за офіційною інформацією у 2009 році він перебував на території України був притягнутий до кримінальної відповідальності, тому з якою метою приховано цей факт, на що ОСОБА_4 ОСОБА_2 не зміг чітко надати відповіді.

11.06.2018 управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області сформовано висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_4 ОСОБА_2.

16.07.2018 Державною міграційною службою України винесено рішення №212-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погоджується із рішенням, вважає його протиправним та таким що підлягає скасуванню з тих підстав, що перевірка проведена поверхнево, відповідачем не зроблено запити в Алжирське посольство, не вивчено відповідачем політичний стан країни походження ОСОБА_4 ОСОБА_2.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Відповідно до статті 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи із змісту частини п'ятої статті 10 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, поняття “біженець” включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно абз.4 та 6 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

У свою чергу, п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону визначають, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

У частинах першій статті Закону України №3671 визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Тобто, з наведених норм вбачається, що міграційний орган зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого провести з нею співбесіду та, у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 “Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні” від 16.03.2012 № 3, звернуто увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, при вирішенні питання про наявність підстав для надання статусу біженця слід враховувати чи подальше перебування особи у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і чи така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Обґрунтовуючи наявність реальної загрози життю та здоров’ю, позивач в судовому засіданні зазначив, що після повернення до країни походження йому необхідно буде відслужити в армії, але він був активістом руху МСВ. Однак, в країні багато бербеків із МАК, які стверджують "якщо ти не знами ти не вільний". Тому, позивач посилається, що увесь час жив в страху, а тому вирішив виїхати.

Однак, суд критично ставиться до вказаного обґрунтування, оскільки згідно протоколу співбесіди від 31.05.2018 позивач зазначив, що у 2010 припинив участь у русі МСВ.

Крім того, в порядку оцінки доказів судом досліджено, що ОСОБА_4 ОСОБА_2, який звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та з пояснень останій стверджує, що прибув в Україну в 2012 році. Однак, з офіційної відповіді Управління Служби безпеки України у Вінницькій області на запит органів ДМС повідомлено наступне.

З 2009 року ОСОБА_5 Тахарпроживав на території Хрківської області, нелегально. Окрім того, здійснював сприяння особам, які притягались до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон України).

Аккуш ОСОБА_2 в рамках кримінальної справи від 14.01.2010 за ч. 1 ст. 332 КК України , а також кримінального провадження від 17.05.2013 за ч. 2 ст. 332 КК України за матеріалами УСБУ в Харківській області притягався до кримінальної відповідальності.

Враховуючи вказані обстави, позивач з 2009 року перебував на території України нелегально, а лише в 2018 році звернувся із заяво про визнання біженцем, що є порушенням норм чинного законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

З огляду на матеріали справи суд встановив, що відповідач за результатами аналізу матеріалів позивача встановив, що історія його переслідування є неправдоподібною, свідчення мають хронологічні розбіжності з інформацією по країні походження, тому заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

При цьому, надаючи пояснення у судовому засіданні позивач самостійно вказав, що в Україну він прибув ще в 2006 році з метою навчання. Проте, провчившись лише два роки, був відрахований. З того часу перебував на території України нелегально, тобто з 2006 року в країні походження він не був.

Відтак, надані позивачем відомості дають можливість стверджувати, що він звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.

За наведеного, суд погоджується із висновками Державної міграційної служби України, що відповідно до ч. 1 ст. Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, з огляду на доведеність факту правомірності прийняття Державною міграційною службою України рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.07.2018 за №212-18, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, непідтвердженість обставин, на які посилався позивач в своїх заявах, а тому постановляє рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та доводи позивача, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Аккуша ОСОБА_2 - відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Аккуш ОСОБА_2 (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 12); Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470)

Повний текст рішення суду складено: 22.02.2019

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна