Рішення № 80012347, 18.02.2019, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/964/19

№ 2-о/183/81/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2019 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Городецького Д. І.

секретаря судового засідання - Макаренко А. О.

розглянувши у пудготовчому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересована особа - Новомосковський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, -

В С Т А Н О В И В :

11 лютого 2019 року заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа - Новомосковський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про встановлення факту народження.

Ухвалою суду від 15 лютого 2019 року було відкрите провадження у справі (а.с. 14).

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що вони є батьками ОСОБА_3, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Єнакієве Донецької області, Україна.

13 лютого 2019 року Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області їм відмовлено у проведенні державної реєстрації народження дитини, оскільки ними подано документи, які видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме: свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 10 серпня 2018 року, видане відділом запису актів цивільного стану Єнакіївського міського управління юстиції Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, медичне свідоцтво про народження № 161 від ІНФОРМАЦІЯ_1, видане Комунальним закладом "Міська лікарня № 2" м. Єнакієве Донецької Народної Республіки.

У зв'язку з наведеним в заяві, заявники просили суд встановити факт народження дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась на тимчасово окупованій території України, в м. Єнакієве Донецької області Україна, батьками якої є громадяни України ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В судове засідання заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з'явились, звернулися до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності, заявлені вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. Заявник ОСОБА_2 в заяві до суду також зазначив, що він не перебуває в шлюбі з ОСОБА_1, але є батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Представник заінтересованої особи - Новомосковського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заперечень проти задоволення заяви не подавав.

Суд, дослідивши надані заявниками докази, приходить до наступного.

У відповідності до статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 3 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Стаття 317 ЦПК України встановлює особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, зокрема: 1. Заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. 2. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. 3. У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків. 4. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання. 5. Копія судового рішення видається учасникам справи, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.

Судом встановлено, що про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у м. Єнакієве, Єнакіївським міським відділом запису актів цивільного стану Державної реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки видано свідоцтво про народження від 10 серпня 2018 року серії НОМЕР_3 (а.с. 9).

У відповідності до наведеного вище свідоцтва, батьками дитини зазначені заявники - ОСОБА_2 та ОСОБА_1

На підтвердження факту народження ІНФОРМАЦІЯ_1 у заявників дитини жіночої статі, останніми суду надано медичне свідоцтво про народження № 161 від ІНФОРМАЦІЯ_1, видане Комунальним закладом "Міська лікарня № 2" м. Єнакієве Донецької Народної Республіки (а.с. 10) та спільні фотографії з пологового будинку та проведення спільного відпочинку (а.с. 12).

Місто Єнакієве Донецької області Законом України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", Постановами Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252-VIII "Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування" та № 254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" визнане тимчасово окупованою територією України.

Згідно повідомлення Новомосковського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області № 490/14.27-14 від 13 лютого 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації народження дитини, оскільки з аналізу документів, представлених заявником, свідчить, що свідоцтво видане відділом запису актів цивільного стану Державної реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки. Згідно з ст. 9 ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що будь-який акт (рішення, документ), видані органами та/або особами, які створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом України є недійсними і не створює правових наслідків (а.с. 11).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон) тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Стаття 4 цього Закону передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Частинами 2, 3, 4 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону, у разі порушення його положень державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та керуються нормами міжнародного права з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.

За ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою.

Відомості про народження особи підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження дитини, а в разі їх відсутності рішення суду.

Пунктом 1 Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року № 52/5, встановлено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Пунктом 2 глави 1 розділу III вищевказаних Правил, встановлено, що підставами для проведення державної реєстрації народження дитини є: а) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі - медичне свідоцтво про народження), що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. Ці документи подаються до органу державної реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження. При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.

Факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети.

Частиною 4 ст. 49 ЦК України передбачено, що реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

При цьому, суд враховує принцип 3 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, згідно якого дитині повинно належати з її народження право на ім'я та громадянство та статтю 7 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральної Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, відповідно до якої дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Крім того, ухвалюючи рішення суд бере до уваги, що відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження дитини, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження дитини на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебувають у зареєстрованому шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про те, що він визнає себе батьком дитини, судом не встановлений спір щодо батьківства, до правовідносин суд застосовує приписи ч. 1 ст. 126 СК України

Враховуючи наведене, заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 76-81, 89, 258-259, 263-268, 293, 294, 315, 317 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересована особа - Новомосковський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт народження ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України в м. Єнакієве Донецької області дитини жіночої статі - ОСОБА_3, батьками якої є:

- мати - громадянка України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Донецьк Донецької області, громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1;

-батько - громадянин України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Єнакієве Донецької області, громадянин України, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

Батьки дитини не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Учасники справи:

- заявник: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Донецьк Донецької області, громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1;

- заявник: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Єнакієве Донецької області, громадянин України, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1;

- заінтересована особа: Новомосковський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 40340814, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Українська, 7а;

Рішення суду підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 18 лютого 2019 року.

Суддя Д.І. Городецький